Без помпезності, але з гордістю

На почуття тих людей, для яких незалежність України — життєво необхідне благо, не могли вплинути ні економічна криза, ні передвиборна тональність промов політиків, ні будь-які інші обставини. Не було парадних масовок? Навряд чи це в стилі сучасної української молоді... Не було особливого піднесення на телеканалах? Ефір Дня незалежності підготувати — це вам не дешевий серіальчик показати. Та й, зрештою, навряд чи котрийсь з телеканалів можна удостоїти гордого звання «УКРАЇНСЬКИЙ»...

У святкуванні вісімнадцятої річниці незалежності України не було пафосу і помпезності. І слава Богу. Бо було головне. Відчуття своєї землі від Луганська до Ужгорода, від Сум до Ялти...

Поступ України очевидний. Нехай часом він нагадує танго: з кроком вперед і двома назад, але намічений орієнтир і траєкторія просування. Це бачить, знає, відчуває велика частина прогресивних людей. Та, яка 24 серпня прокинулась на Говерлі й та, яка в Криму підняла український стяг. Чи навіть та, яка продовжувала працювати, тоді як інші — ті, які голосно заявляли, що їм немає чого святкувати, — наполегливо відпочивали. Здобутки є. І є реальні люди, які втілюють ці здобутки в незалежній Україні.

Напередодні Дня незалежності у відродженому Батурині (місці, дуже символічному для самостійної України) Віктор Ющенко нагороджував високими державними відзнаками людей, чиї досягнення дають іншим привід для святкування. І хоч в когорті нагороджених не було багатьох тих, кого там хотіли б бачити журналісти й читачі «Дня», для нас було великою радістю дізнатися, що звання Героя України отримав експерт, автор і багаторічний друг «Дня» — ректор Національного університету «Острозька академія» Ігор Пасічник.

Ця нагорода — не просто велика приємність для викладачів, студентів, випускників Острозької академії. В особі Ігоря Пасічника Україна визнала героя нової якості й визначила критерії оцінювання. Він — людина, що здатна швидко орієнтуватися в сучасному світі. Людина дуже практична та водночас така, що мислить філософськими категоріями, дуже європейська і, разом із тим, національно орієнтована. Ігор Пасічник ще на початку незалежності усвідомив, яку силу мають в поєднанні знання й моральні принципи. Навколо цієї ідеї він згуртував мислячих людей. Результат — понад десять років і в маленькому містечку Острог постав потужний інтелектуальний, культурний, освітній осередок — Острозька академія, що сьогодні є університетом №1 в країні.

Вісімнадцять дуже непростих років незалежності України показали, як сильно було уражене українське суспільство хворобою бездержавності. Саме це повинно стати приводом ще більше цінувати державу і тих її героїв — з офіційними званнями чи без них, — які вистраждану незалежну Україну сьогодні роблять реальністю.

— Ігорю Демидовичу, від імені всього колективу «Дня» вітаємо вас із званням Героя України. Хоча, переконані, що для наших постійних читачів такий Указ Президента несподіванкою не став. Що відчуваєте зараз, коли позаду вже не тільки неймовірної величини пласт роботи, але й заслужене визнання?

— Присвоєння мені звання «Герой України» — це досягнення всього колективу Острозької академії. Адже справді, шістнадцять років тому, коли ми відкривали тоді ще нікому невідомий колегіум, мало хто вірив, що тут, в маленькому містечку, може постати університет, яким буде пишатися Україна. Тому в цьому не тільки моя заслуга, а наполеглива праця багатьох людей. Цим я пишаюся найбільше.

Не можу не сказати, що і в тій нагороді, яку я отримав, і в високому авторитеті Острозької академії є велика частка газети «День». По-перше, завдяки «Дню» ми маємо чудові проекти, завдяки яким ім’я нашого університету голосно звучить не тільки на всю Україну, але й далеко за її межі. Це — Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді. Це — зустрічі студентів та викладачів з відомими людьми на запрошення головного редактора, тобто, як говорить Лариса Івшина, перемішування інтелектуальних полів. Це — Школа журналістики Лариси Івшиної та її особистий внесок в розвиток Острозької академії. Це — постійна присутність академії на шпальтах «Дня»: і не тільки новин про нас — наші викладачі й студенти стали активними авторами «Дня». Все це прискорило вихід Острозької академії на загальноукраїнську та світову освітянські арени.

— Цьогорічне нагородження проходило в Батурині і було дуже вишуканим і урочистим. Багатьом українцям важливою здалася промова Віктора Ющенка. Що в президентській промові в Батурині вас вразило найбільше?

— Безперечно, найбільше запам’яталося те, як Президент аналізував роботу Острозької академії. Обгрунтуванням, чому ректор Острозької академії отримав високе звання Героя, стало те, що ми за короткий час змогли довести, особливо на ринку праці, що випускники нашого університету мають величезний попит серед роботодавців (і це для нас найбільша похвала!). Але ми не просто навчаємо. Знання, вміння і навички ми даємо людям з високими моральними і духовними цінностями. Це найбільше досягнення Острозької академії, яке у своєму виступі відзначив Віктор Ющенко.

Крім того, в його виступі важливим був момент про відродження духовних святинь. Адже кому, як не нам, в Острозі, знати, як це важко дається, але водночас наскільки це потрібно та які результати у виховному плані це дає. Тому коли Президент звертається до забутих Богом маленьких міст і містечок, які колись були гордістю України, але зараз вщент зруйновані, він, хто б і що не казав, має цілковиту рацію. Під’їжджаючи до Батурина, я дивився на похилені паркани, бур’яни — враження спустошливе. Проте в’їжджаєш в центр містечка, бачиш, як там височіє палац, відновлена цитадель, і розумієш: велична історія Батурина стане планкою для нього на майбутнє, вона примусить місто підтягнутися до того рівня, яким воно було кілька століть тому, а може, стати кращим. Я думаю, острожани і люди, які побували в Острозі в останній час, розуміють, про що я говорю. Національна святиня може не просто об’єднати навколо себе найкращих людей, а й дати сильний поштовх для розвитку великого осередку навколо себе.

Колись американці вирішили перенести всі університети у маленькі містечка. В результаті вони виконали два завдання: дали подих розвитку маленьких містечок і створили науково-освітні осередки, які чи не щодня приносять славу країні. А в Україні таких містечок, де є пам’ятка чи то історичного, чи то культурного, чи то освітнього значення дуже багато. Тому концепція Президента по відродженню національних святинь надзвичайно правильна.

— Ви вже казали про високі стандарти, за якими від самого початку працює Острозька академія. Коли ж такі орієнтири стануть правилом для української освіти загалом?

— Я б не сказав, що стандарти, за якими працюють інші університети України дуже відрізняються від наших. Інша справа, що в Україні, на жаль, досі не створена єдина національна освітянська школа, завдяки якій би досвід кожного українського університету вивчався, алгоритмізувався й запроваджувався в інших вузах. Виходить, що кожен університет працює сам по собі. З огляду на це, нещодавня постанова Кабміну, в якій п’ятьом провідним університетам країни надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, вкрай актуальна і важлива. В цих п’ятьох університетах, серед яких і Острозька академія, буде проходити експеримент, після закінчення якого розроблятиметься алгоритм діяльності університетів, що потім буде перенесено на інші навчальні заклади. Цей алгоритм повинен допомогти університетам повною мірою інтегруватися до Болонської системи. Думаю, в реалізації цього проекту буде враховано і наш скромний досвід впровадження навчально-виховного процесу в Острозькій академії.

— «День» системно наголошує на тому, що Україна потребує героїв нової якості. Більше того, саме вони часто стають персонажами нашої газети. Так було, наприклад, з Євгеном Грицяком, вперше про якого згадав наш московський автор Ігор Чубайс і якого ми потім розшукали. Проте, на жаль, охопити всю країну зусиллями однієї чи навіть декількох газет просто нереально. Натомість, буває, заслуги людей, яким присвоюються звання, дуже сумнівні. Що потрібно, щоб українці переосмисли критерії відбору своїх героїв і скільки часу необхідно, щоб героїв нової якості в Україні було більше?

— Я думаю, що герої нової якості в Україні уже є. Просто в Україні немає програми, яка б давала можливість реалізуватися героям нової якості. Проблема нашої держави не в тому, що, як часто говорять, особливо, політики, у неї немає коштів. Проблема нашої держави в тому, що в ній не вміють цінувати талановитих і обдарованих людей. Я переконаний, що дев’яносто відсотків випускників Острозької академії — це люди, які здатні на героїчну працю чи героїчний вчинок на благо своєї держави. Для цього їм потрібне сприятливе середовище чи, якщо хочете, грунт. Впевнений, що такі люди є не тільки в нашому університеті, а й по всій країні. В нашій українській ситуації просто життєво необхідно створити систему виховання людей, готових служити своїй Батьківщині: починаючи від школи, потім — університет, далі — робоче місце. Якщо така програма не буде терміново розроблена Кабміном спільно зі згаданими науково-дослідними інститутами, перспектива невтішна. Боляче, коли майбутні герої виїжджають з України. В іншій державі вони героями коли-небудь навряд чи стануть, а от велику користь цій державі принесуть...