Вільні люди
Раз на кілька днів одна поважна пані років-дев’яноста-без-перебільшень повільно перетинає центральний майдан мого міста. Вона йде обережно, тримаючи поперед себе ходунці, впевнено роззирається навколо і врешті підходить до магазину швидкої їжі-кави-й-дрібничок, яких тепер з’явилося чимало по всіх проспектах усіх міст. Дівчата-продавчині впізнають її й готують еспресо з тепленьким молочком. Пані обирає місце біля вікна, що дивиться на гамірне гирло майдану, і повільно п’є свою каву. Навколо метушаться школярі з хот-догами, заблукані в часі готи-всі-у-чорному, менеджерки сусіднього банку із зеленими хустинками й товстий рудий пес, що постійно намагається перехитрити автоматичні двері мінімаркету. Пані сидіть високо понад цим гамором і смакує кожен ковток. Можна було б заварити кави вдома, або піти до котроїсь із подруг поверхом нижче, але пані – вільна людина і робить те, чого їй хочеться найбільше – гуляє містом і п’є еспресо тут.
Свобода – це щось велике, величне, державне, але … це й щось маленьке, особисте, просте. І хто його знає, чи одне можливе без іншого. Погодьтеся, усі тоталітарні жахи починаються із дріб’язкових побутових заборон.
Зустрівши ту поважну пані поглядом, опісля легко впізнавати подібних їй людей. Поміж опущених голів, що рухаються швидко на проспектах, раптом з’являється обличчя, що дивиться на вас, у небо чи на кішку, що причаїлася на лівій стороні котрогось із будинків просто так. Таких іще багато в парках – ідуть і думають, про що їм заманеться. Не бабці із прудкими онуками, не бігуни в спортивних шапках, не пари, що сідають обійнятися, а люди, що гуляють поодинці – без суму й радості, а просто так. І в кав’ярні вони теж сидять не в телефоні, і не чекаючи когось з-за рогу, не посміхаються миленьким офіціанткам, а просто відчувають світ собою.
Повертаючись додому вузькою тінистою вулицею, я люблю спинятися біля зелених кущів із білими бульбашками ягід. Спочатку хрускати ці бубки босоніжками, а потім гладити долонями зелений чуб кущів. Навіщо то – не знаю, не задумуюся, та маю вдосталь побутової свободи, щоб щиро розповісти вам про це. А ви що робите, коли даєте собі волю, робити просто, а не тому що так?
