Сміх без причини
«02–08.08.2019»
Цієї середи за обговоренням телефонного дзвінка українського Президента російському незаслужено непоміченою, точніше відзначеною переважно тими, хто останні п’ять з половиною років прожив у одній з Володимиром Зеленським віртуальній країні, де війна триває лише тому, що Порошенко не хоче миру, залишилася як ніколи своєчасною ініціатива про запровадження Кубка Президента України з гумору. Хтось упродовж останніх днів говорив і писав про те, як зіткнення з реальністю змусило новообраного Президента приземлитися на грішну землю (навіть вживав тут на його адресу вислів «усвідомив нарешті всю глибину відповідальності, що лежить на ньому»). Тим часом, поки «Курс молодого Президента» з неминучим у таких клінічних, як цей, випадках посилюванням усіх дитячих помилок попередників оплачується людськими життями — цього разу за один приліт одразу чотирма, сам неофіт продовжує безглуздо сміятися. Не здивуюся, якщо після витівки з фальшивою заявою про відставку Кубок (у цьому разі доречнішою за кубок була б шапочка з бубонцями) Президента України з гумору цього року на церемонії 13 грудня в Палаці «Україна» отримає новачок «Ліги сміху» — глава Офісу Президента Андрій Богдан.
Утім якщо безглуздий жарт Богдана здався смішним хіба що найближчому оточенню Президента, з самого Володимира Зеленського, а разом з українським Президентом і з усіх нас цього тижня сміється, як може, вся Росія. Спершу Володимир Путін, який у відповідь на докори, незважаючи на угоду про перемир’я і розведення військ, у загибелі внаслідок обстрілу російськими найманцями одразу чотирьох українських військовослужбовців і зухвало показне невиконання бойовиками домовленостей в Станиці Луганській, ультимативно вимагав внесення змін до української Конституції. Російське МЗС, оскільки це не в його компетенції, вочевидь, теж жартома виставило Україні рахунок у 300 мільйонів рублів заборгованості за внесками в СНД. А потім до тролінгу України підключилися й самі російські найманці, які заявили, що українські військовослужбовці самі винні у своїй загибелі, ставши, за їхніми словами, жертвами необережного поводження з боєприпасами.
Не менш «смішно» вийшло й з телефонною розмовою Зеленського з президентом Франції Макроном. Той на словах сумував про загибель українських військових, але слідом за цим заговорив про «неймовірний успіх, досягнутий за останні тижні», який, як він вважає — пиляйте, Шура, вони золоті, — найближчим часом просто зобов’язані привести до миру. Що за «успіхи»? Україна, як і домовлялися, зняла свої блокпости в Станиці Луганській і відвела війська, розмінувала позиції. Російські бойовики у відповідь... хіба що змінили нарукавні пов’язки, а чиновники «ЛНР», безперешкодно через відведення українських військ проникнувши до українського населеного пункту, одразу почали шантаж місцевої влади, назвавши Станицю Луганську «своєю». У рамках тих же небачених «успіхів» пожартував і гауляйтер «ЛНР» Леонід Пасічник під час однієї «прямої лінії з жителями підконтрольних Києву районів України» (як вам формулювання для всієї неокупованої території України ?!), з одного боку запросивши Зеленського до Луганська, гарантувавши йому «безпеку» й зустріч «відповідно до міжнародного протоколу» (тобто йдеться про офіційний державний візит — нічого собі «миротворча ініціатива» від звичайного бойовика!), а з другого — заявивши про «незмінність курсу «ЛНР» на інтеграцію з Російською Федерацією». Просто дивно, так, пане Макрон?
Сьогодні яйця всіх своїх ілюзорних надій на «мир» Президент Зеленський поклав у єдину із самого початку без дна корзину зустрічі в «Нормандському форматі», яка, як він вважає, зможе змусити Путіна виконувати Мінськ. Тим часом, незважаючи на всі поступки з боку України, не зупиняючи обстріл, переваривши Крим, Росія прискореними темпами перетворює вже Донбас на чергову Південну Осетію — ілюзія державності з 100% російською паспортизацією під покровом російських багнетів. І робиться це, як із поверненням Росії до Парламентської Асамблеї Ради Європи, з мовчазної згоди Меркель і Макрона. Адже, хоч би що там малювали у своїй уяві сценаристи з Офісу Президента «Ліги сміху», у нас з ними різні цілі. Нам потрібна єдина Україна, їм — аби стрілянина на Донбасі не заважала кривавим російським нафтодоларам перетікати до кишень французьких і німецьких промисловців і банкірів. Раніше цьому заважала принципова позиція Києва, тоді як нове українське керівництво, під дружнє іржання, як те котеня, грає з бантиком на мотузці Кремля. Утім, чи є у нас моральне право докоряти за прагматизм німецькому й французькому керівництву, коли український Президент під неугавну канонаду російських гармат фундирував іменні винагороди тим, хто безглуздо й вульгарно жартує з екранів телевізорів, а не тим, хто віддає свої життя за країну...
В Офісі Президента безупинно жартують, але останніми сміються тепер у Кремлі.
