«Большая перемена»
«10-16.01.2020»
Усі без винятку опитування останнім часом засвідчували, росіяни втомилися від застою. Ні, вони не проти застою із казок про сите радянське минуле — з холодильниками повними харчів зі сталінської кулінарної книги, де кожна прибиральниця за кишенькові гроші їздить відпочивати за путівкою до Болгарії, в гіршому разі до Сочі або до Криму. Але путінський застій (як, утім, і брежнєвський — але хто ж його пам’ятає) зовсім інший, ніби світить лише відбитим блиском.
Байдуже, що нинішній генеральний секретар не такий орденоносний і бровастий. Зростання соціального розшарування суспільства на тих, хто при владі, і всіх інших, підвищення цін, тарифи ЖКГ, недоступність якісних, а часто-густо бодай якихось медицини й освіти — ось що, якщо вірити соціологам, не влаштовує росіян. З погляду пересічного громадянина, навіщо потрібні перемоги (про Крим анічичирк), якщо вони не конвертуються в якість життя. А росіяни втомилися чекати. Другий за популярністю варіант відповіді на запитання «Що робити?» у листопадовому опитуванні «Левада-центру» був: «Змінити президента, уряд, владу».
Але найбільш вражали навіть не цифри зростання прибічників «найрішучіших змін» — на майже 20% (за даними «Левада-центру» з 42 до 59%) за два роки, — як те, що про це в Росії говорили звідусіль і відверто. З того, як останніми місяцями в Росії заохочували розмови про зміни, було зрозуміло, скоро в телевізори завезуть ці самі зміни.
Відмінність нинішнього Послання Путіна Федеральним зборам від попередніх у тому, що, окрім звичних обіцянок соціальних благ, в ньому дається й відповідь на найчутливіше для Кремля запитання про змінюваність влади. А масштаб запропонованих змін, не кажучи вже про темпи їх реалізації, — відставка уряду відбулася негайно, перше установче засідання робочої групи з поправок до Конституції відбудеться в четвер, а на повну силу комісія запрацює з п’ятниці 17 січня, — йдеться про те, що саме питання про владу є в Посланні основним. Власне, якщо не брати до уваги кремлівських ЗМІ, про це ведуть мову всі експерти, намагаючись ще до озвучення від Пєскова розгледіти за хитросплетіннями формулювань, що прозвучали в Посланні, як змінюватиметься путінська вертикаль. А, можливо, і невиразні поки що обриси Наступника.
Якщо серед перших коментаторів і були ще такі, хто, вторуючи твердженню Путіна про намір «зміцнити демократію», вів мову про розширення повноважень парламенту, дуже скоро експерти ухвалили одностайний вирок: у Росії стартував транзит влади. Не без іронії, якщо в Казахстані про підготовку передачі влади Назарбаєвим заговорили після того, як Конституційна рада наділила його правом довічно очолювати Раду безпеки, то в Росії насамперед на спеціально задля цього створену і не наділену жодними реальними повноваженнями посаду заступника голови до Ради безпеки відправили на почесну пенсію вірного путінського прилипалу експрем’єра Медведєва.
Повертаючись до «транзиту», перерозподіл повноважень гілок та органів влади в рамках запропонованих Путіним змін до Конституції і справді можна розглядати в розрізі створення обмежувальних механізмів для його майбутнього наступника. Тим паче, що сам Путін вже вдруге після пресконференції у грудні 2019 року дав зрозуміти, що він, нехай і не вважає це важливим і принциповим, все ж за те, аби надалі обмежити в Конституції перебування на посту президента двома термінами без слова «поспіль». Утім, при детальнішому розгляді, замість перерозподілу повноважень виявляється, навпаки, ще більше посилення президентської вертикалі, коли начебто поступившись Думі правом затверджувати кандидатури міністрів, віцепрем’єрів і прем’єра, а Раді Федерації погоджувати обирані президентом кандидатури силовиків, президент підминає під себе останні залишки незалежності судової гілки влади, діставши можливість на власний розсуд знімати з посади суддів Конституційного і Верховного суду.
У своєму посланні Путін відверто каже про нібито нездатність Росії «нормально розвиватися і просто стабільно існувати у формі парламентської республіки», про необхідність усунути «розрив» між державними і муніципальними органами влади — читай згортання залишків місцевого самоврядування, останньої віддушини для громадського активізму і несистемної опозиції. На цьому тлі закріплення в Конституції відмови від пріоритету міжнародного права над національним законодавством, що нещодавно здійняла стільки галасу (пригадаймо обкатану Сурковим «суверенну демократію» на виборах 2007—2008 років), і без того вже оскарженої Конституційним судом, видається доважком, що не пропонує чогось нового.
Єдине, на підставі чого в Посланні й справді можна вести мову про створення певних «обмежувальних механізмів для майбутнього наступника», це відображення в Конституції ролі Держради. Деякі навіть заговорили, що нові повноваження Держради створюються під Путіна після того, як він залишить пост Президента, інші ж у Держраді вбачають навіть «нове Політбюро». Втім, свідомо чи ні, не знаю, велике поле для таких фантазій створює саме розмитість цієї частини Послання. І жодної конкретики, які нові повноваження дістане цей дорадчий орган, що частково дублюює Раду Федерації, наразі немає.
Утім, від самого свого створення за Олександра І ще Сперанським, а пізніше в СРСР (проіснував кілька тижнів восени 1991 року) і в Російській Федерації з 2000-го Державну Раду завжди очолювала перша особа в державі. Однаково чи то імператор, чи то президент, хоч би які функції — законодорадчі, координуючі законодавчу владу, верхньої палати парламенту чи одного з рушійних механізмів формування і функціонування вертикалі президентської влади (а в Російській Федерації він повноцінно запрацював лише за Путіна саме з цією метою), в державі вона виконувала.
Отже, дозволю собі не погодитися з тими, хто веде мову про так сильно і так давно очікуваний старт «транзиту влади» в Росії. Навпаки, не маючи ні наміру, ні засобів хоч якоюсь мірою виправдати сподівання на реальні зміни дедалі більш значної більшості росіян, прикриваючись неминучим інформаційним галасом довкола конституційної реформи, путінський авторитаризм лише обертається в лялечку, закручує останні гайки, аби в максимально комфортному для себе режимі здолати вибори до Державної думи 2021 року. І лише в наступні три роки, що передуватимуть президентським виборам-2024, в Кремлі почнуть думати, чи знадобиться взагалі, і якщо так, у якому напрямку, «транзит». Отже, замість «перемен» росіяни дістали «перемену», і скоро за ними знову задзвонить дзвоник.
