Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Заборона проросійських партій: чого бракує цьому процесу?

17 червня, 19:48

Дві рефлексії супроводжують новини про чергову заборону проросійської партії. Перша: нарешті! Друга: що далі? Питання «що далі?», власне, ширше за міркування про те, кому перейдуть голоси проросійського електорату. Це проблема запобігання тому, щоб проросійський електорат плодився так само активно, як до 2014-го і навіть 2022-го років.

Адже проросійський виборець, на жаль, повністю не зникне і після війни. Все одно певні прошарки будуть ностальгувати за СРСР та озиратися в бік Росії. І все це наші громадяни, а вони – якщо вони не були помічені у відвертому колабораціонізмі – не можуть бути покарані чи піддані переслідуванням. Єдине, що може зробити держава, це перекрити кисень політикам, котрі підігрівають проросійські настрої. Певною мірою це робиться вже. Робиться, але недостатньо. Чому? Розберемо це далі.

Бракує оперативності

Лише 20 березня, майже через місяць після повномасштабного вторгнення Росії, РНБО призупинила діяльність 11 проросійських партій. Призупинила, але не заборонила. Тут все правильно: ухвалу про заборону має виносити суд. Але щоб звернутися до суду, потрібна певна процедура. Відтак ще півтора місяці парламент витратив на те, щоб ухвалити зміни до законодавчих актів для прискорення судової процедури заборони політичних партій.

Ще якийсь час новоприйнятий закон чекав на підпис президента. Глава держави підписав його 14 травня. А 20 травня Мінюст розпочав подачу судових позовів щодо заборони партій. І це також процес нескорий. Нещодавно під час телемарафону міністр юстиції Денис Малюська говорив про те, що на судовий розгляд чекають 16 проросійських партій. Це на додачу до вже заборонених судом. До речі, головна лобістка «руського міру» – «Опозиційна платформа» Медведчука – чомусь не потрапила до першої групи партій, які вже є офіційно забороненими.

Втім, можливо, головною тут є не швидкість, а напрямок, в якому йде процес. А процес, за словами того ж Малюськи, є незворотним. Бо навіть у випадку оскаржень рішення про заборону, апеляція не буде задоволена судом. Критики такого підходу могли б вказати на те, що Україна нині ходить по межі демократичності. Бо не може виконавча влада підказувати судовій правильні рішення. Але ми опинилися у виняткових обставинах війни, і на кону – наше виживання як нації. Так що прогнозованість судових ухвал щодо проросійських партій можна пережити.

Бракує заборони ГО – наряду із проросійськими партіями

Однак справа в тому, що навіть заборона всіх проросійських партій не розв'яже системної проблеми засилля проросійських сил. Для цього слід було б провести аудит не лише понад 300 існуючих партій, а й усіх громадських організацій. Проблема з ними у тому, що не існує жодного судового позову відносно таких ГО.

А це, між іншим, десятки подібних організацій, у тому числі й ті, хто в останні роки отримував пряме фінансування від держави-агресора. Зокрема, від російського фонду «Русский мир», створеного указом Путіна ще у 2007 році. Є припущення, що фінансові вливання з Москви йдуть у проросійські ГО і по цей день.

Такою вже є особливість української політики, а точніше українського партбудівництва: партія обростає однойменними громадськими організаціями, які легально функціонують незалежно від того, що відбувається з самою партією. Тож не слід дивуватися, що у нас існують і ГО «Опозиційна платформа «За життя», і «Молодіжне крило ОПЗЖ».

Додамо до цього і те, що у таких ГО є не тільки центр в Києві, але й відгалуження на місцях. Словом, тут можна говорити про ціле павутиння. І навіть якщо після 24 лютого путінські агітатори «завмерли» і не проводять ніякої активної роботи, їхні ГО ніким не розпущені і тим паче не заборонені. В стані анабіозу вони, мабуть, сподіваються дочекатися «взяття Києва за 72 години», на яке розраховували їхні кремлівські куратори.

Як вирішити цю проблему? Парламентським шляхом. А саме – ухваленням нового закону або внесенням змін до старого. Заборона проросійських угруповань має поширитися з політичних партій на громадські організації, мас-медіа тощо. 

Бракує згадок про чинних нардепів від проросійських сил

Для тих, хто призабув нещодавню європейську історію, нагадаю, що після звершення Другої Світової перші вибори до німецького Бундестагу відбулися далеко не відразу. Вони пройшли лише у 1949-му – під пильним наглядом союзників. Свого часу було зроблено все для того, аби денацифікація, про яку так любить говорити Путін, відбулася в повному обсязі. Тоді це було справді необхідно – по відношенню до країни, яка породила нацизм.

Проте і нам зараз конче необхідно позбутися елементів, котрі також породили нацизм – але цього разу нацизм Кремля. Проросійські діячі заохочували та підігрівали бажання Кремля захопити Україну. Бажання нищити її народ, ґвалтувати та катувати. Пробачати такого не можна. Тим мінімумом, яким може відбутися проросійський прошарок політиків, має стати люстрація. Бо перефарбовування ОПЗЖ у депутатську групу «Відновлення» чинним нардепам Медведчука не допоможе. Відновлюватися треба було раніше, зараз же – час спокутувати скоєне зло.

Нагадаю і про те, що ідею люстрації обговорювали в часи президентства Віктора Ющенка. Тоді пропонувалося ввести певні обмеження щодо колишніх комуністичних та КДБшних кадрів. Підсумок дискусій відомий: тему «забалакали», жодного закону так і не ухвалили. Люстрація колишніх членів ОПЗЖ та подібних партій не повинна піти таким же шляхом. І того, що в парламенті зареєстрували законопроєкт №7424, який позбавляє нардепів з ОПЗЖ можливості брати участь у засіданнях, явно недостатньо.

Соратників Медведчука треба відстороняти не від роботи нинішнього скликання, а від політичної діяльності як такої. І хай не вважається дискримінацією заборона реалізовувати своє виборче право протягом енної кількості років. Цим політикам точно слід заборонити балотуватися у виборні органи будь-якого рівня.

Бракує позбавлення повноважень і депутатів у «низових» радах

Але не забуваймо і про те, що представники ОПЗЖ є не тільки у Верховній Раді. Вони є і у міськрадах, райрадах, облрадах. Там компанію їм складають посланці Партії Шарія, Опоблоку тощо. Жодного морального права залишатися там після 24 лютого ці люди не мають. Власне, вони його не мали і доти. Всіх цих «депутатів» слід також негайно вивести зі складу рад, а також заборонити їм певний час балотуватися знову.

Хоча це стосується лише тих, хто не став колаборантом. Якщо ж ми говоримо про дев’ятьох членів ОПЗЖ, які увійшли до «оновленого» російськими окупантами складу міськради Маріуполя, то на них чекає кримінальна відповідальність – за співпрацю з ворогом. Те саме стосується і гауляйтерів Херсонщини та окупованої частини Запоріжжя. А також – всіх мерів та депутатів різних рівнів, котрі, будучи обраними від проросійських політсил, заходилися будувати в Україні «руській мір».

Та навіть тим, хто не зрадив Україну, але має мандат ОПЗЖ абощо, у виборній владі – більше не місце. Вважаймо це превентивними заходами, направленими на убезпечення нас від братання посадових осіб з окупантами.

Бракує роботи з проросійським електоратом

На початку своєї статті я писав про те, що певний прошарок проросійськи налаштованих громадян нікуди не дінеться з наших терен. Зміниться не одне покоління, доки ми не позбудемося всіх наслідків впливу «руського міру». Проте вже зараз із подібним виборцем треба працювати. І це, безперечно, завдання для партій, які мають репутацію, обличчя та політичний бекграунд.

До речі, депутат від «Слуг народу» Микита Потураєв висловив припущення, що нинішні політики від проросійських сил можуть обходитися надалі без згадок Росії взагалі. Рятуючи власне політичне майбутнє, вони обіцятимуть розв’язання соціальних проблем, а відтак складатимуть конкуренцію «Батьківщині» Юлії Тимошенко.

Навряд чи Потураєв зробив цими словами комплімент Юлії Володимирівні. Втім, йому як молодому політику, можливо, невідомо, що команда ЮВТ переважну більшість часу перебувала в опозиції. І якщо вже за таких умов «Батьківщина» зберегла свою структуру упродовж довгих років, це означає, що партія складається з патріотів та професіоналів. 

Тож згадка конкуренції з ОПЗЖ тут взагалі недоречна. А втім, щоб проросійські політики, які вчора «топили» за Путіна, сьогодні не почали «топити» за зниження податків та збільшення пенсій, якраз і потрібна люстрація. Це не лише очистить партійне поле України. Це також підніме престиж нашої держави на світовій арені. Адже ми йдемо в Європу, а там баласту у вигляді любителів Путіна явно не місце.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати