«Починаєш думати - і раптом вже лежиш на рингу»
Вадиму Скуратівському - 80!
Мої вітання Людині, яку люблю і шаную вже 51 рік!
Визначний культуролог, публіцист, мислитель, той рідкісний тип людської особистості, який погано продукується в усі епохи…
А могло скластися й інакше. «Мене дуже цікавив спорт,- говорив Скуратівський в одному з інтерв’ю,- я займався боксом. На жаль, у цій справі у мене нічого не виходило, я виявився доволі бездарним. Починаєш думати, і раптом вже лежиш на рингу. Тренер нахиляється наді мною з криком: «Думати будеш у бібліотеці!». Що ж, довелося перекочувати в бібліотеку». І слава Богу!
Хоча виглядає символічно: як тільки людина починає думати - її одразу посилають в нокдаун. А чи й в нокаут. Пару разів одлежишся опісля такого - і перестаєш думати: та будь воно прокляте. Так влаштоване життя - мислячих людей намагаються бити, і якби тільки руками-кулаками… Скільки разів били Вадима Леонтійовича - перелічити важко. А він щоразу піднімався і знову займав бойову позицію.
До часів Перебудови-Перестройки Скуратівського влада одверто недолюблювала. Починав-бо класично і переможно - захистив кандидатську дисертацію, видрукував книжку, почав викладати в Київському університеті. От з тих часів я, тодішній студент філфаку, і знаю, і шаную цю супернеординарну людину. І за колосальний інтелект, і за відвагу, з якою він завжди воював за принципи, яких тримався непохитно... Звісно, це мало кому подобалося, тому й відтісняли його на задвірки життя. Не відтіснили!
Ні на кого не схожий! Через роки Сергій Маслобойщиков запросить Скуратівського на роль у фільмі "Співачка Жозефіна і мишачий народ" (за творами Франца Кафки, пророча картина, до речі) і він зіграє роль такого собі інтелектуала, якого вже не чують... Нині ми дожилися саме до такої ситуації, хіба не так? На телеекрані, а практично у кожній інформаційній шпарині, суцільні політики найдешевшого розливу - і ніц інтелектуалів!
В одному з інтерв'ю Вадим Леонтійович нагадав: Письменник Марсель Пруст мріяв, аби щоранку людина виймала із своєї поштової скриньки не газету, а "Думки" Паскаля, одного з найглибших людей всіх часів і народів. Одначе, із сумом відзначав Скуратівський, людство до такої поштової скриньки не готово. "Але ж треба готуватися! Іншого виходу в нього немає! Інакше грядуть катастрофи, які можуть бути поставлені на конвейєр". Це сказано 13 років тому. Нині ми вже спостерігаємо за роботою такого конвейєра... Не чуємо Скуратівського і людей його рівня!
До речі, Вадима Леонтійовича не раз запрошували у кіно. Опісля «Співачки Жозефіни…» Сергій Маслобойщиков зняв Скуратівського і у «Шумі вітру». Якщо складуться зорі і Сергій зніме картину про Григорія Сковороду, чомусь думаю, що буде там і Скуратівський - ні, не в ролі Сковороди, хоча щось сковородинське у ньому таки прозирає, але обов’язково буде. А Роман Балаян зняв його у «Райських птахах» (2008), фільмі про те, як збивали з ніг, стирали з карти життя мислячих людей у часи радянські…
Не вдалося нікому збити з ніг Вадима Скуратівського, не вдалося. Берімо приклад. І монтуймо поштову скриньку, куди надходитимуть «Думки» не тільки Паскаля, а й Скуратівського.
