Чорнобиль mon amour
На минулому тижні вийшла остання серія теледрами «Чорнобиль» (англ. Chernobyl) — британо-американського проєкту, випущеного кабельним каналом HBO.
Суперечки не вщухають. У сусідній державі, якій до всього є діло, серіалу вже влаштували обструкцію. Навіть збираються знімати відповідь-фальшивку, в якій у всьому винні американці (ну хто ж іще!) Серед світової авдиторії нова сага за популярністю перевершила навіть зроблені тим же НВО «Ігри престолів». Згідно з кіносайтом IMDB, «Чорнобиль» очолив перелік 250 найвище оцінених телесеріалів у історії.
Претензії щодо документальної відповідності не можна розглядати всерйоз: у ігровому кіні насамперед важить точність почуттів, характерів, обставин. І з цим усе гаразд. Пізньорадянський побут, зокрема, переданий у таких деталях, як ніколи раніше в західній продукції. І герої(ні), що діють у цьому середовищі — вбивчо переконливі.
Як розповісти про лихо, велике настільки, що воно не вкладається в голові?
Найвірніший інструмент — жанр. Ним співрежисери Крейг Мезін та Юган Ренк володіють досконало. Складають історію за допомогою елементів трилеру, антиутопічної фантастики, фільму катастроф, виробничого роману, судової драми. Виходить захопливо й страшно.
Головний антагоніст — це система, що збісилася, вийшла з-під контролю, почала, розпадаючись, забирати жертви наосліп. Їй, власне, і протистоять люди — маленькі на тлі розваленого реактора незалежно від посад.
Там, де автори відступають від цієї лінії двобою з Левіафаном — починається перегравання, мелодрама.
Головний мотив усе одно — боротьба людського й антилюдського. Життя — проти брехні й радіації.
На момент аварії я жив не в Києві. Для мене Чорнобиль лишався рядками новин, кадрами телесюжетів. Мені, моїм близьким чи друзям нікуди не довелося виїздити. Про нас — а ще про мільйони глядачів серіалу — можна сказати словами героя класичного французького фільму «Хіросіма, кохання моє»: «Ти нічого не знаєш про Чорнобиль».
Так, ми не знаємо.
Для нас це й знято.
Мезін і Ренк нарешті передали глибину нашої травми. Силу нашого болю. Зробили нас ближчими до світу — і до самих себе.
