Потрапляння в «десятку»
або Чому відкриття пам’ятника гетьману Мазепі у Полтаві викликало неприховану лють у Москві
Іноді відкриття пам’ятника історичному діячеві, який символізує боротьбу за свободу тієї чи іншої країни, стає не просто фактом культурного життя, а знаковою, символічною подією, що стосується не лише світу історичної свідомості, а й актуальної політики. Пам’ятник Іванові Степановичу Мазепі, що його урочисто відкрито 7 травня у Полтаві (більш ніж красномовним є саме місце події!) з участю Президента Петра Порошенка, після, зауважимо, вісім років запеклої боротьби українських патріотів за те, щоб ця знаменна для держави подія нарешті таки відбулася, — безперечно яскраве свідчення цьому.
Здавалося, кожен народ має невід’ємне, суверенне право визначати, які саме постаті національної історії належить шанувати, а які відкидати або зневажати. Так, офіційна Росія свідомо підтримує культ «великих» монархів Петра І та Катерини ІІ (тих, кого український народ має всі підстави вважати своїми катами), перед очима відроджується та загрозливо зрощує культ «видатного менеджера» Сталіна — і при цьому заявляє, що це її, офіційної Росії, справа. Гаразд. Але на якій підставі російські чиновники та політики диктують нам, українцям, як ми маємо ставитись до гетьмана Мазепи, до людини, яка після 20 років дуже непростих відносин з царем Петром, переконавшись, що новопостала імперія має чітку мету — поглинути Україну, що жодному слову Петра вірити не можна, зрештою наважився таки кинути виклик Москві? А втім, коли голова комітету Держдуми РФ з нацбезпеки (це теж показово) Ірина Яровая в абсолютно брутальному стилі заявила, що відкриття пам’ятника знаменитому гетьману нібито демонструє, що «Порошенко зрадив український народ» (до речі, хтось читав або бачив реакцію МЗС України?), то насправді такі безпардонні заяви (від представника країни-агресора, між іншим!) демонструють дещо інше. А саме: і влада, і громадськість, і всі небайдужі українці, домігшись-таки, аби пам’ятник було відкрито (вісім років мери Полтави Матковський та Мамай блокували цю подію), — воістину влучили в «десятку». Те, що саме в Полтаві, там, де тиран Петро «победил шведов» и «изменника» Мазепу, заливши кров’ю прагнення України до незалежності, — саме там стоятиме віднині пам’ятник гетьману, доводить, що ми на правильному шляху. Пам’ять про Мазепу, нарешті, звільняється від імперських наклепів та московсько-попівських «анафем». І в певному сенсі ми всі — мазепинці. Адже, як слушно зазначив Президент Порошенко, «в той час коли цар Петро силою прорубав вікно в Європу — гетьман Мазепа давно й по праву ходив туди через парадні двері».
