Мій «День»
Двадцять років тому колеги журналісти і політологи розповіли, що в Києві почала виходити нова газета «День». У морі легких, або по-іншому просто жовтих газет, гостро відчувався брак серйозного щоденного видання. Дуже хотілося мати в повному розумінні слова європейську газету, розраховану не так на розвагу, а на серйозну розмову з читачем. Не просто інформувати, бо все одно друкованій пресі не встигнути за радіо, телебаченням, а тепер і інтернетом із соціальними мережами, а розповідати про складні проблеми, якими так насичене наше життя.
Уже перші номери газети, за якими доводилося їхати в центр, показали, що надії виправдовуються. У нашій країні з'явилося видання, яке відповідає бажанням і надіям читачів.
Так сталося внаслідок об'єктивних причин, що приєднатися до згуртованої і компетентної команди редакції газети вдалося не відразу. Добре запам'ятав той день, як тепер розумію, не випадковий збіг із назвою газети, коли увійшов до кабінету головного редактора Лариси Олексіївни Івшиної для розмови про подальшу співпрацю з газетою. Як швидко плине час, здається, що було це тільки вчора, але пройшло досить часу, що швидко стікає і не зупиняється ні на мить.
Навіть складно розповісти, що особливо приваблює в роботі такої газети. Проте можна виділити дві складові того, що робить її затребуваною читачем і авторитетною в суспільстві: широта охоплення і компетентність. Будь-яка суспільно значуща проблема чи внутрішнього, чи міжнародного життя подається глибоко, в причинах і складному взаємозв'язку явищ і процесів. Немає гонитви за сенсацією заради миттєвого залучення уваги читача. Воно приходить після важкого і копіткого журналістського дослідження, але це ті матеріали, якими можна пишатися. І прикладом цього служить щорічна фотовиставка газети «День», яка щоразу набирає більше обертів, розширюючи коло читачів і шанувальників видання. Другий приклад - бібліотека газети «День». Це особлива форма не лише інформування, але також і виховання почуття краси і гордості за власну історію і становлення держави.
Особливо хочеться зупинитися на близькій темі міжнародного життя. Не дуже її шанують в українській пресі, а в провінційній особливо. Якось один відомий журналіст сказав мені, що в нашій країні серед щоденних газет тільки «День» пише про далекі країни, дає аналітичні матеріали. І дійшов висновку: «Завдяки Ларисі Олексіївні». Це було потім, а тоді стало дуже цікаво постійно писати про світові проблеми, які так чи інакше стосуються України. Адже живемо ми не ізольованими від світу. Навпаки, занадто довго нас від нього відокремлювали, і ці родимі плями не дуже далекого минулого продовжують даватися взнаки. Не варто думати, що ядерні або ракетні випробування Північної Кореї не стосуються України. Дуже стосуються, і про це неодноразово писало видання. Саме за допомогою газети читач позбавляється від містечкового підходу, що моя хата скраю. Немає на нашій круглій планеті краю, всі ми поруч, навіть якщо доводиться летіти кілька годин.
У дні початку російської агресії наша газета зробила підбірку публікацій, у яких за кілька років попереджала владу про навислу небезпеку російського вторгнення. Куди там, тодішня влада і пальцем не поворушила для захисту країни. У неї були зовсім інші турботи.
Найважливіше завдання справжньої газети - не тільки проаналізувати, а й попередити. Суспільство і владу маючі повинні знати про нагальні проблеми, і якщо вони бодай трохи думають про країну, а не лише про власне збагачення, то вжити заходів для запобігання небезпеки. У суспільстві діє в повній мірі медична аксіома - хворобу легше попередити, ніж лікувати. Повною мірою це стосується анексії Криму та агресії на Донбасі.
Політичний аналіз - невід'ємна частина повсякденної роботи редакції. І включившись у неї, відчуваєш, як розширюється твій світогляд. Газета дала можливість вирватися з вузьких рамок і почати займатися серйозною аналітичною роботою.
І ще одне. Немає скутості і обмежень якоюсь однією заздалегідь заданою тематикою. Є цікавий матеріал з економіки, історії або науково-популярний нарис - будь ласка. А в якій ще українській щоденній газеті так?
Якось після однієї з телевізійних передач мені сказали, що виглядав непогано. І це завдяки моєму «Дню» і трохи - генетиці.
