Білорусь-Україна-Росія: уроки історії
Сучасна Білорусь переживає складні часи. За оцінками ряду аналітиків, держава Білорусь стрімко наближається до втрати власної незалежності, особливо після підписання нового союзного військового договору між Білоруссю та РФ у грудні минулого року. Один із найвідоміших сучасних російських аналітиків Андрєй Ілларіонов взагалі вважає, що Путін зміг створити новий успішний інструмент – Військову доктрину Союзної держави – для поглинання Білорусі Росією. Він пише: «Иными словами, с 19 декабря 2018 г. […] белорусский народ стал частью нашего народа, - белорусский народ живет у нас, - интересы белорусского народа определяются Путиным и защищаются, если надо, то и военным путем (доктрина-то военная)».
Отже, путінська Росія взяла курс на поглинання «сябрів», тим більше, що сам «бацька Лукашенка» визнав, що «білоруси, це ті ж самі росіяни, тільки зі знаком якості». Що б це означало насправді, бояться коментувати навіть офіційні білоруські ЗМІ. Опозиційні ж починають висловлювати обережні зауваження щодо того, що тактика президента Лукашенка щодо неоімперії Путіна, яка формулюється, у вигляді формули: «Рятуватись від Росії в її обіймах», - не виправдала себе. Адже життя доводить, що обійми східних «братів-ворогів» настільки ж небезпечні для здоров’я та життя колишніх республік СРСР, як і відкрита агресія проти частини з них. Як стверджує Андрєй Ілларіонов, на поглинання російською гідрою призначені на найближчий час: Білорусь – 9,5 млн. населення; «ДНР» – 2,3 млн; «ЛНР» – 1,5 млн; Південна Осетія – 0,05 млн. населення. Інтерпретуючи слова Владіміра Путіна про чисельність «нашего народа», колишній радник діючого президента Росії пише: «Итого численность нашего народа, живущего не на территории России, – 13,3 млн. чел. Россия – 146,8 млн. чел. Таким образом, вся численность нашего народа, живущего у нас (то есть и на территории России и за ее пределами, но у нас (виділ. - авт. І.Г.), интересы которого мы защищаем» на сьогодні складає приблизно 160 млн. чоловік. Путін у низці виступів фактично підтвердив свою політику щодо поглинань неоімперією Кремля колишніх частин СРСР, стверджуючи, що РФ і надалі буде «захищати» «интересы нашего народа, который живет за пределами России, но у нас».
Спілкування зі знайомими з Білорусі ще більше посилює передчуття нового путінського аншлюсу. І хоча дуже мало з-поміж населення нинішньої Білорусі прагне «возз’єднатися» з РФ, мало хто з самих білорусів вірить, що це небажання абсолютної більшості населення країни «злитись в єдиному екстазі» зі «старшим братом» врятує їх від приєднання до Росії.
Зрештою, ми дожили до часу, коли «сябри», більшість яких завжди ставила на карб українцям «вічну колотнечу», майдани та навіть війну (що гріха таїти, чимало не лише серед наших білоруських сусідів, але і з українського населення, особливо «югавастока страни», вважали та і зараз вважають, що війни з Путіним можна було уникнути, якби Україна була поступливішою), почали визнавати, що правда таки на боці українського вибору. І з імперією у будь якій її іпостасі краще справу не мати!
Мотивація небажання жити єдиним союзом Білорусі та Росії у білорусів різна. Для національно орієнтованої інтелігенції Білорусі це є розуміння того, що не дивлячись на всі співи на мотив «білорус той же росіянин», вони таки є два різні народи зі своїми історіями, мовами та світосприйняттям. Адже білорусів важко було б звинуватити у імперських традиціях та агресивності щодо сусідів. Не випадково у Білорусі, особливо серед молоді, набирає популярності громадський рух «Будьмо білорусами!» Його представники усіляко наголошують на тому, що ця громадянська ініціатива має виключно культурницький характер. Діячі цієї всебілоруської кампанії у різних містах країни проводять фестивалі, виставки, суспільні обговорення та дискусії з проблем культурних традицій та історії Білорусі. При цьому вони активно наполягають на своїй неполітичності. Щоправда, інколи звучать ідеї щодо розвитку культурної політики в країні за допомогою громадянського сектору. І не більше! Проте з ними борються саме як із націоналістами. А бажання ширшого вживання білоруської мови телевізійний канал «Росія 24», наприклад, представляє як кримінал.
Слухаючи таке, ловиш себе на відчутті, що ти потрапив у минуле, і час зупинився, коли дикторка каналу новин заупокійним голосом оголошує: «Нациоаналисты в Беларуссии снова поднимают голову». Себто, націоналізм для білорусів і до цього часу залишається однією із головних страшилок. Чимало негативу представники руху «Будьмо білорусами» («Будзьма бєларусамі!») відчувають і з боку співвітчизників. І все ж за останніми соціологічними опитуваннями лише 2,7% білоруських громадян хотіли б жити у спільному домі зі своїми сусідами – «теж росіянами».
Для багатьох так званих пересічних громадян Білорусі протверезним холодним душем стала агресія Росії проти України та острах стати «гарматним м’ясом» у війні на Сході України. Пам’ять про Афганістан, куди занепадаюча імперія СРСР активно посилала чоловіків із України та Білорусі, ще й досі жива. І хоча при нагоді вам просто у вічі будуть стверджувати колеги-викладачі вишів Білорусі, що в Україні йде саме громадянська війна, страх відправлення власних дітей на неї «іхтамнєтами» таки добре відчувається!
Ще одним надзвичайно цікавим моментом у обговореннях ситуації довкола Білорусі є «реакція-на-реакцію» білорусів ряду відомих інтелектуалів пострадянського простору. Так, Алєксандр Нєвзоров розхвалив білорусів за гостру негативну реакцію на можливість нового об’єднання з Москвою, акцентуючи увагу саме на тому, що це прояв феномену «народ є!». При цьому Нєвзоров добряче копнув своїх співвітчизників-росіян. «Чем дальше мы погружаемся в нашу реальность, тем больше загадкой становится Россия. Вот абсолютно непонятно, откуда она черпает силы для того, чтобы быть настолько уродливой, настолько несовременной, настолько дикой», - сказав він під час однієї з останніх «Нєвзоровских сред» на радіостанції «Эхо Москвы». А от український журналіст і політолог Віталій Портников назвав білорусів нещасним народом, який сьогодні може обговорювати лише те, чи приєднає його неоімперія Кремля до своїх володінь як область чи кілька областей або дозволить існувати в якості сателіта.
Отже, хоча й існує популярна думка, наче історія нікого нічого не вчить, у випадку із Білоруссю та Україною вона, вочевидь, дає наочний урок.
