На перехресті ідентичностей
Дилеми й несподіванки роману «Готель «Цитадель»Побачив світ роман, у якому історія проголошення Західноукраїнської Народної Республіки 1918 року у Львові та війни молодої держави проти Польщі стала матеріалом для літератури. Книжка письменника й журналіста Сергія Германа має назву «Готель «Цитадель».
Головною несподіванкою «Готелю «Цитадель» (а Сергій Герман уже довів, що вміє писати несподівані книжки, зокрема пов’язані з історією, наприклад, у одному зі своїх попередніх романів, «BMX»), мабуть, стало поєднання абсолютно відстороненого, екзистенційного й персоналістського погляду на історію з ретельним прописуванням боїв, військової атмосфери, географії та інших подібних суто воєнних нюансів.
У центрі роману — австрійський вояк, учасник Першої світової війни на італійському фронті, мешканець Відня Леонтій Корсаковський. Він наполовину українець, народився у Львові, але загалом має радше загальноімперську ідентичність. Триває останній, похмурий і безнадійний для Австро-Угорщини період війни, і після поранення Корсаковського відпускають з фронту додому. Відня він не впізнає — так деградувало й здеморалізувалося місто за воєнні роки. Знайти себе в мирному житті виявляється не просто (ветеран, зрештою, теж почувається вельми стомлено й деморалізовано), та й саме мирне життя тут дуже специфічне: то майже бойові виправи по елементарні продукти й товари для виживання, то досить убогі пиятики, то заворушення. Поза тим, Леонтій хоче спробувати себе в журналістиці та літературі. Тим часом надходить фінал Габсбурзької монархії — і колишній військовий вирушає до Львова. У його рідному місті саме захопили владу українці, і розпочинається їхня запекла збройна боротьба з поляками. Леонтій Корсаковський домовився писати про все це для однієї з віденських газет.
Драматичні події на вулицях Львова і на полях цілої Галичини постають у романі «Готель «Цитадель» крізь оптику Корсаковського, журналіста й відстороненого спостерігача, отже, прописано їх у досить медитативному та похмурому, в якомусь сенсі навіть «нуарному» дусі. Що ж, це помітно відрізняє книжку від панівних способів писати про Визвольні змагання — чи то урочисто-пропагандистських, чи піднесено-романтичних, викривальних чи трагічних. Підхід Сергія Германа тут трохи нагадує прозу аналогічної тематики (хоч у контексті УНР, а не ЗУНР) письменника 1920 — 1930-х років Клима Поліщука. У обох авторів карколомні події переломлюються через одну окрему людину, налаштовану досить скептично, з сумнівом, внутрішньо виснажену (нагадаю: Корсаковський уже пережив чотири роки Великої війни), проте не позбавлену почуття обов’язку й чести.
Польсько-українська війна розростається, Корсаковський відстежує її перипетії по обидва боки фронту, але далеко не все для нього обмежується спостереженнями за пересуваннями бойових частин та проблемами мирного населення. Є в нього й знакові особисті моменти. По-перше, у Львові він зустрічає жінку, в яку був закоханий у юности. І ця жінка — полька. По-друге, як розповів Корсаковському батько, десь на Галичині загинув на російському фронті його брат. А по-третє, спостерігаючи за подіями, відзначаючи очевидну слабкість ЗУНР на тлі дедалі сильніших польських позицій, Леонтій починає відчувати потребу стати до бою на боці слабших, відчуває свій зв’язок з Україною. Як це поєднати з коханням до польки? Чи, може, краще взагалі якнайшвидше забратися з цих безрадісних країв, скажімо, до Відня чи Берліна? Отаку задачу належить розв’язати Леонтію Корсаковському.
Ретельно проробленим тлом для цієї сюжетної лінії постає буденне життя часів війни. Війни в краю, вже зораному фронтами Першої світової. Читачі «Готелю «Цитадель» побувають і в штабах командування, і в окопах, побачать вуличні бої, де в спину солдатам стріляють із вікон і дахів звичайні мешканці, відвідають різні міста і села, готелі та ресторани, вокзали та переповнені вагони, відчують дух спустошення, руїни, страх, зневагу та ворожнечу поміж людьми різних національностей, які ще вчора, здавалося, так гарно й мирно жили разом. Але — й пафос боротьби, ентузіазм звільнення своєї країни чи громади. І героїзм теж, хоча, здавалося б, на нього ні в кого вже просто не могло залишитися внутрішніх сил. Із точки зору суто літературної, з погляду форми, ці та подібні моменти, можливо, краще було б виписати дещо стисліше, проте в такому разі навряд чи вийшло б дати таку широку панораму польсько-української війни та настільки переконливий «зліпок» виснажливих і виснажених днів тієї боротьби. Що, звісно, по-особливому відлунює в нашій сьогоднішній країні та в нашій частині континенту, змучених «гібридними» війнами та іншими катаклізмами.