Крик тривоги...

26 травня о 13.00 французька письменниця, автор книжки «Пройти крізь Чорнобиль», фахівець із питань Росії та пострадянського простору Галя Акерман знайомитиме на «Книжковому Арсеналі» в кафе «Європа» з новою книжкою «Le regiment Immortel La guerre sacree de Putin» «Безсмертний полк, священна війна Путіна». Тому розмову з пані Акерман ми почали з питання, коли і як виникла ідея написання книжки.

«ЦЯ КНИЖКА — ПІДСУМОК БАГАТЬОХ РОКІВ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ТИМ, НА ЩО ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ ПУТІНСЬКА РОСІЯ»

— Насправді, ця книжка — підсумок багатьох років спостереження за тим, на що перетворюється путінська Росія. Але конкретно першим поштовхом до написання книжки була анексія Криму. Тому що анексія Криму — це знакове рішення, яке позначає радикальний поворот убік від міжнародного права, від цивілізаційного зв’язку з рештою світу. 

2014 року починало вимальовуватися те, що Росія потроху рухається назад у своє радянське минуле. 

Але річ у тому, що повноцінно занурюватися в радянське минуле можна, лише його підфарбувавши, іншими словами, зменшивши все, що заважає. Тобто треба говорити про репресії, але зауважувати, що, з одного боку, це було необхідно, а з іншого — не так усе і жахливо. Можна цифри зменшити або замовкнути, як це сьогодні робиться. Можна знову не визнавати Катинь, достовірність секретних протоколів Пакту Молотова — Рібентропа. 

Адже таке державне завдання було поставлене товаришем Путіним. І це було озвучено неодноразово міністром культури Мединським: треба створити таку історію, якою наша молодь може пишатися.  

«КУЛЬТ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ ВБУДОВУЄТЬСЯ ЯК ПРЯМЕ ПРОДОВЖЕННЯ ЦАРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ»

— Але найжахливіше, що культ радянського періоду вбудовується як пряме продовження царської імперії та як прямий провісник нової Росії. А це можливо лише за повної фальсифікації історії. 

І я  тоді починала розуміти, що дуже важливо здійснити дерадянізацію, визнати, що цей період був насправді жахливим, а для України удвічі жахливішим, тому що пригнічувалася національна культура, але і для росіян це було жахливо, тому що це був період, коли треба було без кінця брехати, це був період репресій і тотальної несвободи. 

І сьогодні, коли ми дивимося російське телебачення, ми бачимо, як  це все прикрашено і як усі ці насправді жахливі речі згладжуються. Ми насправді є свідками  створення величезної нової державної брехні. 

Таким був перший пункт роздуму. А вже наступного року,  2015-го, я вперше з подивом подивилася (я дивлюся це телебачення (сміється) на мій власний жах, оскільки мені як експертові все-таки треба розуміти, що там відбувається) цю величезну масу «безсмертного полку»  на Красній площі, і в першому ряду крокує Путін. 

А вперше ідея з цією назвою виникла  2012 року. Тоді три журналісти з Томська запропонували дуже вдалу назву — «безсмертний полк», і за три роки це, як кажуть опозиційні журналісти, побєдобєсіє охопило всю країну. 

Я розумію, що спочатку імпульс був хороший: давайте кожен згадаємо своїх близьких. Але, по-перше, це було дуже швидко одержавлено і, по-друге, цих людей збирають, як свого часу на першотравневі демонстрації та на сьоме листопада  по заводах і установах, університетах. І до того ж їм часто роздають ці портрети. Тобто це все повна профанація. 

Але я повертаюся до того, як я це побачила 2015 року, коли мільйонний потік іде широченними головними проспектами Москви з цими портретами. І тоді я замислилася про те, чому, власне кажучи, це відбувається три чверті століття по тому, коли ветеранів залишилося на пальцях двох рук перерахувати. І вже з другого покоління живих залишилося небагато. 

Насправді покоління, яке сьогодні виходить на вулиці, не лише не знало війни, але не знало або мало знало тих, хто колись воював. Якщо ми до цього додамо, що в радянських родинах зазвичай  не розмовляли про минуле і про те, що хто пережив, то виникає запитання, власне кажучи, а що їх штовхає на вулицю, чому вони туди йдуть. 

«БЕЗСМЕРТНИЙ ПОЛК» — ЦЕ НЕНАЧЕ ЯКАСЬ ЯЗИЧЕСЬКА РЕЛІГІЙНА ХОДА...»

— Я розумію, що частина з них за рознарядкою підприємств і заводів, але, напевно, якась частина йде щиро. І насамкінець я дійшла  висновку, що «безсмертний полк» — це неначе якась язичеська релігійна хода, під час якої російський народ щороку ніби заново перемагає ворога. Це дуже схоже на містерію.

А ще все це сприймається як  дуже сильний мобілізаційний момент, коли люди знову перемагають, з одного боку, історичного ворога, німецьких загарбників-фашистів, а з іншого — всіх ворогів сьогоднішніх. Недаремно Путін в останній своїй промові під час параду 9 травня сказав, які головні небезпеки сучасного світу: тероризм, неонацизм. 

Де у нас у сучасному світі неонацисти? Йдеться не про малі гурти та дрібні партії на Заході або в самій Росії. Ми ж чуємо, що в кожній передачі  російського телебачення повторюється одне і те ж: українські нацисти, неонацисти, фашисти, бандерівці. Мовою російської пропаганди, це — синоніми. Фактично сьогодні цей «безсмертний полк» символічно перемагає «неонацистів», тобто українців. 

«У ГІТЛЕРІВСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ ВШАНОВУВАННЯ МЕРТВИХ ГЕРОЇВ БУЛО ДУЖЕ ВАЖЛИВИМ ЕЛЕМЕНТОМ  ІДЕОЛОГІЇ»

— Ви згадуєте у своїй книжці, що цю ідею, по суті, росіяни привласнили або запозичили у німців.

— Не те щоб свідомо запозичили... Але я зауважую, що в гітлерівській Німеччині був абсолютно схожий культ мертвих героїв і вшановування мертвих героїв було дуже важливим елементом гітлерівської ідеології. Це — сакралізація героїчної смерті та культ смерті.

Дуже важливо наголосити, що цей культ саме язичеський, начебто релігійний за містикою, але не християнський, не єврейський, не мусульманський тощо.

Виходить, якщо країна повертається до радянського минулого, насправді церква їй не дуже потрібна, як нацистам не потрібне було християнство. У них була своя язичеська релігія, заснована на давній міфології, на культі вогню і криги та культі мертвих героїв. 

Так само занурення в радянське минуле не означає в жодному разі повернення комуністичної ідеї. Це повернення до радянського імперського патріотизму й імперіалізму. Тому в Україні  потрібно говорити про дерадянізацію, а не про декомунізацію. Комунізм мертвий, а совок живий.

Якщо раніше був офіційний культ комунізму, радянської влади, то сьогодні основа нової російської ідентичності — це перемога в Другій світовій війні. Я навіть чула в Кисельова та Соловйова, що у російського народу є ген переможців. Тобто насправді ми не дуже далеко стоїмо від деяких нацистських тез. 

«ПІСЛЯ РОЗПАДУ СРСР ІМПЕРСЬКА НАЦІЯ ЗАЛИШИЛАСЯ БЕЗ ІМПЕРІЇ» 

— У першій частині книжки ви згадуєте про такі концепти як Свята Русь і Москва — Третій Рим. Росія вважала себе твердинею православ’я, яка несе світло іншим народам. І при цьому багато російських письменників XIX століття — від Достоєвського до Герцена — було переконано в месіанському призначенні Росії. Чому так виходило, що російська інтелігенція вважала російського селянина вищим за представника будь-якої європейської країни?

— Росія, напевно, не може жити без месіанської ідеї. Якщо і є якийсь «ген», то, мабуть, цей. Тому що Росія завжди жила з почуттям того, що повинна жити не просто як нормальні народи, а має якусь вищу місію у світі. Але ця місія протягом століть змінювалася. Була місія святої Русі, Москви — Третього Риму. Тобто об’єднувача православ’я проти католицизму. За Петра Першого, який сильно притиснув релігію, це була просто секулярна імперська релігія, тому в XIX столітті знову слов’янофіли повернулися до цієї ідеї, що Росія несе світло та добро світу і що у неї є всесвітня чуйність, як казав Достоєвський.

Потім з’явилася комуністична ідея, і знову виявлялося, що Радянська Росія — в авангарді всього людства. Та й після війни, коли утворився соціалістичний табір,  який СРСР повністю контролював, неодноразово звучала ідея, що радянський шлях правильний, і рано чи пізно все людство піде  цим шляхом.

Криза настала в той час, коли розпався Радянський Союз: раптом 25 млн росіян, які були імперською нацією, виявилися за межами Росії. Що вони там робили? 

Вони в основному були туди послані як військові, інженери, вчителі тощо, тому що росіяни традиційно як у Російській імперії, так і за радянських часів були імперським народом, який становив кістяк цієї імперії. 

Завжди в республіках першим секретарем компартії був представник титульної національності, а другий секретар був обов’язково росіянином. 

Так і вийшло, що після раптового розпаду Радянського Союзу імперська нація залишилася без імперії з 25 млн людей, які жили поза її кордонами. 

Саме  це мав на увазі Путін, коли він казав, що це була найбільша геополітична катастрофа XX століття. 

Звичайно, це дещо смішно, тому що в XX столітті були катастрофи незрівнянно жахливіші. Але це якраз і визначає  імперське мислення. Для них розпад імперії  був величезною катастрофою, і з цієї миті почався пошук нової російської ідентичності та нової російської ідеї, яка зараз знайшла своє повне втілення в «безсмертному полкові» та в цьому новому язичеському месіанізмі, заснованому на культі сили та смерті. 

«НА ЗАХОДІ АКЦІЇ «БЕЗСМЕРТНОГО ПОЛКУ» ПРОХОДЯТЬ ЗОВСІМ ПІД ІНШИМИ ГАСЛАМИ»

— А що ви можете сказати про реакцію на Заході щодо проведення подібних акцій «безсмертного полку» в майже ста країнах? 

— Я уважно вивчила цей феномен. У Росії найголовніше — Велика перемога, не примирення, а те, що ми перемогли і пролили дуже багато крові. І за це нам  усе належить. А ось тут, на Заході, акції «безсмертного полку» проходять зовсім під іншими гаслами. Тут кажуть, що це просто акція пам’яті, щоб люди це пам’ятали  і щоб це більше ніколи не повторилося. Тобто тут це подається як боротьба за мир. Але це теж старий радянський трюк, тому що в Радянському Союзі в 1960—1970-х роках дуже модно було самим боротися за мир і підтримувати рухи боротьби за мир і навіть фінансово підтримувати рухи, які просто намагалися послабити західні країни. Наприклад, був дуже потужний рух за мир, проти розміщення «Першингів» у Європі. 

Якби в Росії був тільки один раз на рік «безсмертний полк», а іншого нічого не було, то, напевно, можна було б повірити, що це рух пам’яті і добре, що люди згадують своїх близьких. 

Але ви погляньте, що відбувається паралельно. Зовсім нещодавно була створена «Юнармия», куди дітей приймають із  8 років і де в кожному загоні вони  ходять у військових строях, і цей загін прикріплений до якоїсь армійської частини. 

Ці діти реально опановують різну бойову техніку й відповідно напхані пропагандою. І вже за три роки в «Юнармию» записалося 500 тис. осіб. Це величезна армія людей, яких з дитинства привчають до ідеї військової кар’єри,  під особистим заступництвом міністра оборони Шойгу.

До речі, коли ви дивитеся російське телебачення, то бачите, що там дуже багато говорять про свої нові озброєння. При цьому дуже детально про це розповідається і детально описується. 

Я абсолютно не уявляю собі, щоб на Заході, у Франції, нам розповідали про те, який у нас новий вид озброєнь.  І тим паче, про технічні характеристики бойових ракет або підводних човнів, або про те, які у нас системи стеження. 

Відчуття таке, що відбувається суцільна мілітаризація. У Росії ви можете купити строї різних родів військ дитині, починаючи з року, коляску у вигляді танка. Зараз вважається гарним тоном, наприклад, виводити на всі заходи дітей у строях і з пластиковими автоматами.

З одного боку, мета мобілізації — консолідація цього режиму, який визнається необхідним і недоліки якого не обговорюються. Це така мобілізаційна психологія. 

А з іншого боку, це реально ментальна підготовка населення до можливої майбутньої війни. Якщо дивитися їхнє телебачення, різні ток-шоу, то про це говориться без кінця. Що неминуча третя світова війна. У Росії друзі — лише армія та флот, буде боротьба за ресурси, за Арктику. 

«МІЛІТАРИЗАЦІЯ РОСІЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ПРОХОДИТЬ НЕПОМІЧЕНОЮ НА ЗАХОДІ» 

— На вашу думку, кому потрібна ця книжка насамперед,  для яких верств населення або країн? 

— Я думаю, що моя книжка —  крик тривоги, тому що у мене відчуття, що згадана мною мілітаризація суспільства відбувається досить непоміченою на Заході. 

Думаю, що ця книжка важлива, звичайно, і для Росії. Хоча немає жодної надії, що вона там буде надрукована. І вона, напевно, важлива для всіх західних країн. Сподіваюся, що будуть переклади й  іншими європейськими мовами. Тому що люди просто не усвідомлюють, що насправді відбувається в Росії. 

Я думаю, що книжку перекладуть, і досить швидко, в Україні. У мене вже є декілька видавничих пропозицій. 

До  речі, там дуже великий розділ, присвячений Україні. І я зробила  такий висновок. Звичайно, між Україною та Росією є безліч пунктів незгоди. Але найголовніша незгода полягає в тому, що Росія занурюється в радянське минуле, відбувається повернення в радянське минуле з його імперською ідеєю та імперським патріотизмом, імперським бажанням захопити якомога більше зовнішнього світу. 

А Україна прирівняла комунізм до нацизму і забороняє його пропаганду. Тобто пропаганду радянського періоду. І це — принциповий цивілізаційний розлом. Хоча в Україні теж не всі люди однаково думають, але якщо переможе та психологія, яка оформилася на останньому Євромайдані, то цей розлом стане дуже тривалим.

Насправді, війна йде не лише між Україною  та Росією, а й усередині самої України є деякий розлом, через що і став можливим Донбас. Адже в Донбасі головна ідеологічна лінія — це так званий антифашизм. 

Тобто знову виходить, що парадигма Другої світової війни, переділу світу на наших і фашистів, актуальна на Донбасі. А якщо ми пригадаємо, Радянський Союз завжди називав фашистами тих, хто в даний момент був його ворогом. Фашистами називалися сіоністи — Держава Ізраїль, маршал Тіто, повстанці в Угорщині та Чехословаччині. 

Це тягнеться ще з 1930-х років, коли німецьких соціалістів називали поборниками нацистів. Фалангістів Франко називали фашистами та нацистами. Одним словом, це узагальнений образ ворога, і сьогодні відбувається реактуалізація цього розподілу світу на своїх і чужих. І навіть я вже чула на російських ток-шоу вислови, що Європа була фашистською і, по суті, фашистською залишається. 

«УКРАЇНІ НАЛЕЖИТЬ РОБИТИ АКЦЕНТ НА ПРИМИРЕННІ, ЯК У ЄВРОПІ»

— Пані Галю, а чи бачили ви 8 травня хід у Києві родичів з портретами загиблих українських солдатів у АТО на Донбасі та під час Голодомору? Чи не є це певною відповіддю російському «безсмертному полкові»? 

— Так, я бачила це. Справді, мені здається, що це хороша відповідь. Так, якщо росіяни хочуть вшанувати пам’ять своїх мертвих, то у нас, у українців, є інші жертви, про які теж треба казати. 

У Європі панує дух примирення. Меркель і Макрон кілька разів разом ходили на меморіали полеглим,  тому що сьогодні не так важлива сама перемога, а важливо, що після цієї страшної війни Європа змогла прийти до миру, змогла об’єднатися. Це меседж примирення і свідчення того, що вчорашні вороги, якщо вони засвоїли уроки  минулого, можуть співпрацювати, як сьогодні Франція з Німеччиною. 

А в «безсмертному полкові» головне — це перемога, це ствердження своєї переваги, це ствердження свого права діяти сьогодні задля своїх інтересів і без урахування інтересів інших народів  та інших країн. 

Крім того, мені здається, що для України важко прославляти перемогу в Другій світовій війні, хоч там полягли мільйони українців, тому що ця війна до 1941 року і після 1945 була одночасно й імперіалістичною війною. Адже Радянський Союз відповідно до секретних протоколів захопив Західну Україну, Західну Білорусь і країни Балтії. І після війни він їх заново окупував. Не можна сказати, що ця війна є цілком визвольною, як її показує нинішнє російське керівництво та нинішня російська ідеологія. 

Це була частково війна за національне звільнення, коли вона йшла в межах Радянського Союзу. Але вона була одночасно загарбницькою в ті роки, коли Сталін був союзником Гітлера. І вона була загарбницькою знову наприкінці Другої світової війни. 

Тому вважаю, що так, можна виходити з портретами жертв радянської влади, десятків тисяч людей у Західній Україні, які були вислані, жертв Голодомору, взагалі жертв ГУЛАГу. 

Мені здається, що в Україні необхідно робити акцент на примиренні, як у Європі, а не на брязканні зброєю, як у Росії.

«ПОКИ ПРИ ВЛАДІ ПУТІН, ВИЛІКУВАТИ ВІД БУДЬ-ЧОГО РОСІЙСЬКИЙ НАРОД —  ЗАВДАННЯ, НА МОЮ ДУМКУ, МАЙЖЕ  НЕМОЖЛИВЕ»

— Чи є, на вашу думку, рецепт лікування Росії від імперського комплексу та шанси для цього, і як це може статися? 

— Вилікувати від імперського комплексу дуже складно, тому що це насправді сидить, мабуть, на рівні не лише свідомості, а й підсвідомості. 

Сурков у статті про глибинний народ стверджує, що путінізм — це те, що чекає на Росію протягом 200—300 років. Сказати, чи збудеться його пророкування, дуже важко. Але, мені здається однозначно, що доки при владі Путін, а у формуванні цього побєдобєсія є його великий особистий внесок, вилікувати від будь-чого російський народ — завдання, на мою думку, майже неможливе. 

Санкції — це дуже корисний захід. Нападати на Росію ніхто не буде, а ось стримувати її амбіції санкціями — це непогано. 

До всього іншого, в санкціях є момент морального засудження, але треба розуміти, що це не є панацеєю, що скільки б не діяли санкції, скинути режим санкціями поки що ніде не вдавалося. Дивіться, Північну Корею вже скільки тиснуть санкціями, а вона існує, і народ там вшановує кожного наступного Кіма. 

Залишається чекати, що санкції насправді стануть серйозно заважати найбагатшій російській еліті. Можливо, рано чи пізно ця еліта повстане проти Путіна, але це буде дуже непросто. 

— Відомо, що ви їдете до Києва, щоб узяти участь у книжковій виставці в «Мистецькому Арсеналі». Можете сказати, чого ви чекаєте від цієї поїздки? 

— Мене запросив Французький інститут зробити презентацію цієї книжки, і я, очевидно, викладу основні її тези. Крім того, я запрошена виступити в Дніпрі, 27 травня о 18.30 в будівлі обладміністрації. Мені важливо, і це зовсім не моя пихатість, щоб ці ідеї почали циркулювати.