Книга для всіх нас

Написати просто, захопливо й цікаво про минуле, так, щоб це було привабливим навіть для тих, хто досить далекий від проблем історії, а  займається, приміром, молекулярною біологією чи ІТ-технологіями — то є справжнє мистецтво. А особливо це непросто  в тому разі, коли йдеться  про тематику, яка є  нібито «знайомою» мало не кожному українцеві — принаймні, він про неї «щось» (або багато чого) «чув». Як от про історію запорозького козацтва.  Про історію тих людей, зовсім не суціль героїв, дуже часто грішників, далеких від ідеальних чеснот — але тих борців, без самопожертви  й звитяги яких просто не було б України. Ніякої. І якщо ми не розуміємо цього — чого варті усі наші «знання  з історії»?

Два визнаних далеко за межами України науковця, — доктор історичних наук, професор історії, протоієрей УПЦ Київського патріархату отець Юрій Мицик та професор історії,  директор Українського наукового інституту Гарвардського університету, Шевченківський лауреат 2018 року за книгу «Брама  Європи» Сергій Плохій — вирішили розв’язати це непросте, але вкрай необхідне завдання. Ґрунтовно переробивши розділи своєї книги «Як козаки воювали» (Дніпропетровськ, «Промінь», 1990 рік) із урахуванням праці о. Юрія Мицика «Козацький край» (Дніпропетровськ, 1997 рік), шановані автори підготували якісну нову книгу під назвою «Як козаки Україну боронили» (Київ, видавництво «Кліо», 2018 рік; особлива вдячність керівнику видавництва Вірі Соловйовій за відмінну підготовку видання у гранично стислий термін та чудове поліграфічне оформлення!).  Виходу у світ  цієї науково-популярної  «подорожі» в дивовижний, захопливий світ історії українського козацтва і було присвячено представлення, що відбулось у Києві, в Музеї гетьманства на Подолі.

Пан Сергій Плохій прибув на цей захід  просто з літака — він приїхав до столиці, щоб прийняти цілком заслужену ним Національну премію України імені Тараса Шевченка, причому приїхав лише на три дні, і тому був доволі обмежений у часі. Особливою є заслуга у створенні книги отця Юрія Мицика — попри стан свого здоров’я  (доводилось набирати текст із величезними фізичними зусиллями, то був, без зайвих гучних слів, просто подвиг) шанований історик та релігійний діяч доклав дуже багато сил задля того, щоб ця праця таки побачила світ. І, як зазначила  директор Музею гетьманства пані Галина Ярова, ідея авторів книги: дати українцям яскравий, «олюднений», не сухий, але аж ніяк не примітивний, звірений за багатьма джерелами виклад історії козацтва — ця ідея реалізована блискуче.

Книга налічує 365 сторінок (до речі, зручного, не фоліантного формату) й близько сотні ілюстрацій до тексту. Видання охоплює всю історію козацтва — від виникнення цього унікального феномена наприкінці ХV століття до 1775 року, часу ліквідації Запорозької Січі царицею Катериною ІІ. Читач (в тому числі не втаємничений в проблеми, що розглядаються) дізнається з книги про:

— причини й передумови виникнення такого явища, як українське козацтво;

— будівництво фортець, укріплених споруд козаків, взагалі про те, як саме козаки поступово, системно, продумано поширювались на Південь, освоюючи Великий Луг, Дніпровські пороги та Пониззя Дніпра;

— стосунки козаків із Польсько-Литовською державою, Туреччиною, Кримом, Московією;

— господарську організацію життя козаків, структуру їхньої економіки;

— демократичний устрій Війська Запорозького, цієї вільної республіки  ХVІ—ХVІІІ століть, порядок виборів (або ж відкликання старшини, кошового отамана та його найближчого оточення, як відбувались «козацькі ради» та «чорні ради», як козаки розв’язували внутрішні конфлікти й як козацький суд карав винних (п’яниць, крадіїв, мародерів, боягузів тощо);

— про військове мистецтво козаків: побудову війська, бойові прийоми, знамениті битви, мілітарні операції запорожців,  відомі тоді в цілій Європі, морські походи в  Крим, на Москву, бій під Хотином, оборону Відня 1683 року тощо;

— гетьманів, що залишили особливий слід в українській історії — Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепу, кошових отаманів Івана Сірка, Петра Калнишевського;

— культуру козацтва — думи, пісні, живопис, ікони, храми, музику... Це — дуже важливий розділ книги  — він практично цілком належить перу Сергія Плохія. Додамо, що шановані автори більш ніж скептично ставляться до міфів про «козаків-характерників», яких, мовляв,  ані гармата, ані куля, ані стріла не беруть, й які нібито вміють миттєво перетворюватись на будь-якого звіра чи птаха, коли це потрібно.

Відповідаючи на запитання автора цих рядків про те, чим, власне, є так званий козацький міф — шкідливим накопиченням вигадок й домислів про запорожців чи річчю, яка допомагає глибше осягнути їх роль в історії, пан Сергій відзначив, що національна свідомість українців, як і інших народів, не може існувати без міфів. Той «міф», який витворило козацтво і який був створений навколо нього, став основою для виникнення  модерної України ХІХ століття, що, в свою чергу, потужно вплинуло на постання Української держави початку ХХ століття.  Дуже важливо, що за козацької доби сформувалась якісно нова, вже державотворча еліта, що включала в себе і українську шляхту попередніх епох, яка (і це суттєво) вже могла говорити з народом обопільно зрозумілою мовою. А доктор історичних наук Віктор Брехуненко наголосив, що нове видання, до складу якого органічно вплетені численні свідчення іноземців, що відвідували Запоріжжя (Еріх Лясота, Михалон Литвин, Гійом де Боплан, Павло Алеппський...), розвінчує доволі шкідливий російський міф про козаків — а саме, що вони, мовляв, були якимось особливим «субетносом» у складі якогось більшого етносу... звісно ж, російського (!). Автори видання переконливо доводять — переважна більшість (до 90%) козаків були українцями, при цьому запорозька спільнота включала в себе і татар, і білорусів, і євреїв, і московитів, і французів.

Автори книги навели під час презентації слова людей зі Сходу, з котрими довелось спілкуватися: якби ми мали таке видання  5-10-15 років тому, може, і війни не було б.  Думається , це є найвищою оцінкою їхньої праці.