Художник-маестро

У видавництві «Криниця» (серія «Бібліотека Шевченківського комітету») вийшла книжка «Феномен творчості Андрія Чебикіна» за авторством доктора мистецтвознавства Ольги Лагутенко.

Ця монографія вийшла у світ завдяки співтворчості двох унікальних особистостей: харизматичного художника-маестро, нескінченного у своїх професійних метаморфозах Андрія Володимировича Чебикіна — академіка Національної академії мистецтв України, ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, президента Національної академії мистецтв України, мистецтвознавця з надзвичайним творчим доробком, який поєднує довголітню історико-дослідницьку роботу з постійною педагогічною діяльністю в НАОМА, — і музейного науковця та арт-критика Ольги Андріївни Лагутенко.

У виданні вперше відтворено в класичному форматі хронологічної послідовності творчий шлях митця від середини ХХ ст. до середини 2010-х, розглянуто феномен його різнобічних мистецьких проявів, широкомасштабної художньої, громадської, культурної діяльності. Проте на першому плані в науковій розвідці О. Лагутенко стоїть Чебикін — митець із талантом педагога, який щедро розкриває своїм учням секрети майстерності, набуті ним упродовж десятиліть художньо-пластичні принципи мистецтва графіки разом із «прищепленням» самовідданої закоханості у графічні матеріали.

Андрій Чебикін — майстер і знавець естампної графіки, зокрема офорта, літографії, монотипії, мішаної комбінаторики, як і авторських графічних технік (сепія, вугілля, олівець, туш, акварель), очолює НАОМА від 1989 року, а також «Майстерню вільної графіки», що є своєрідною школою високого професіоналізму і креативної творчості, де навчальний процес спрямований на вільне розкриття здібностей студентів (а їх виплекано Чебикіним майже 300), чому вони й обожнюють свого учителя.

Чебикін — ректор НАОМА, багатолітній успішний адміністратор, і Чебикін — президент НАМУ, лідер творців, який має насправді беззаперечний авторитет серед колег, відступають на другий план, і це, правду кажучи, імпонує в книжці, якій призначено бути насамперед мистецтвознавчим дослідженням. Хоча, треба віддати належне, саме ці високі посади уможливили значний внесок Андрія Володимировича у збереження і розвиток найкращих традицій київської мистецької школи, яка, незважаючи на сучасні трансформації, продовжує сповідувати академічні основи, які творять базову мистецьку культуру, — те, що давно зникло на Заході.

Нагадаємо, Шевченківську премію Андрій Володимирович Чебикін здобув не за свої адміністративні заслуги і навіть не за свій педагогічний дар, а за самобутній талант майстра графіки, твори якого «чарують легкістю та красою буття, щасливим моцартіанством виконання, здатного передати все, що воліє майстер: пружне пульсування життєвих енергій, зникаючу тінь, підхоплену вітром, шурхіт трав і відблиски сонця...» (Ольга Лагутенко). Найвищу національну нагороду в галузі мистецтва майстер заслужив своїми високоестетичними книжковими ілюстраціями: графічним оформленням до літературних творів класиків і сучасних українських письменників І. Франка, О. Гончара, Б. Олійника, Г. Чубач, М. Гнатюка, В. Грабовського, Л. Вишеславського та інших, де Чебикін розкриває себе як прихильника книги-метафори в часі, що особливо відчувається в мистецьки опрацьованих ним сонетах Івана Франка «Зів’яле листя».

За десятиліття творчої діяльності художник створив тисячі довершених станкових композицій: серія офортів на тему космосу, численні акватинти з мотивами Седнева, київські пейзажі, американські краєвиди з могутніми каньйонами, кримські акварелі, монотипії на сюжети українських народних обрядів, ліричні «ню». В доробку майстра є неперевершені графічні портрети, у тому числі «Вчитель. Портрет Г. Якутовича», численні своєрідні автопортрети, а також впізнаванні за творчою манерою з властивим йому загостреним відчуттям лінії, динаміки її руху монументальні гобелени, зокрема серія для оздоблення Донецького театру опери та балету ім. А. Солов’яненка («Дерево життя», «Вічне», «Танок», «Пісня»). Через всю творчість автора проходить краса жіночого образу, спрямованого в бік багатозначних асоціацій та алюзій, — суто «чебикінського» за індивідуальністю сприйняття і неповторності вирішення вишуканою, точною, переконливою, чутливою до передачі найтонших емоцій лінією віртуозного майстра рисунку, де кожен штрих, незважаючи на імпровізаційний характер фігуративних композицій, несе певне змістовне і пластичне навантаження.

Гортаючи цю книжку, погоджуєшся з висловом видатного художнього критика і поета початку ХХ ст. Сергія Маковського, що «графіка — це аристократизм мистецтва». Нове дослідження Ольги Лагутенко вирізняється ґрунтовністю й фундаментальністю характеру, які усі попередні сім монографій цього знаного мистецтвознавця. Багатий ілюстративний матеріал видання «Феномен творчості Андрія Чебикіна» ще переконливіше засвідчує високу художню цінність творів видатного українського митця, їхнє непересічне значення для національної культури України на зламі ХХ — ХХІ століть.