Фундамент державності

Якщо Україна прагне, щоб її голос був почутий на світовій арені, то, вочевидь, має говорити зрозумілою мовою. Відповідно, роль правового аспекту для розповіді про становлення нашої держави складно переоцінити, адже відомо, яке значення поняття «закон», «права людини, народів» мають у західному світі. Це надає особливої ваги книжці «Імплементація права на політичне самовизначення до сучасної правової системи України (ХХ — початок ХХІ ст.)» політолога, юриста, експерта з розвитку української мови, старшого викладача кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА, громадського діяча родом з Бахмута Олексія Курінного.

У першому розділі книжки розглянуто самовизначення українського народу протягом 1917— 1920 років у Російській імперії (згадано і про Кубанську Народну Республіку) й Австро-Угорщині. Щодо радянського періоду, зокрема, значна увага приділена Донецько-Криворізькій республіці та її нелегітимності. Третя частина книжки охоплює розбудову незалежної України в 1989 — 1991 роках, внутрішнє політичне самовизначення корінних народів і національних меншин в Україні в 1991 — 2014 роках та модифікацію й розвиток доктрини внутрішнього політичного самовизначення в Україні в контексті російської агресії.

Ця книжка — результат багаторічної праці автора, яку, втім, йому самому завершити, на превеликий жаль, не вдалося. У вересні 2017 року Олексій Курінний трагічно загинув. Завдяки рідним, друзям, знайомим, праця на важливу для українців тему таки побачила світ, ставши водночас і втіленням пам’яті про автора. «День» поговорив з одним із редакторів цієї книжки — доцентом кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права НаУКМА, другом та однокурсником Олексія Курінного, Євгеном Звєрєвим.

«МАКСИМАЛЬНО ЗБЕРЕГТИ ТЕ, ЩО Є»

— Чи могли б ви розказати історію появи цієї книжки друком?

— Це мала бути дисертація Олексія Курінного. Склалося так, що він, на жаль, не встиг її дописати й захистити. Після всіх цих трагічних подій, до мене звернувся один викладач, який тут уже не працює, і батько Олексія, попросивши, щоб я науково відредагував матеріали, які він написав. Я не мав підстав відмовити й вирішив над цим працювати. Взяв матеріали, почав їх перевіряти науково, всі джерела. В мене було два варіанти: або дописати це за нього (чого я не став робити з двох причин: по-перше, ця тема не входить до кола моїх наукових інтересів, я не відчував достатньої фаховості, щоб повністю дописувати роботу; по-друге, я далеко не завжди і в усьому з Олексієм погоджувався, ми досить часто мали світоглядні суперечки, які, однак, ніколи не затьмарювали нашої дружби), або максимально зберегти те, що є (і саме це я поставив собі за завдання). А було досить багато в тій частині, що потрапила мені в руки.

І ще досить багато туди додав його батько, саме тому в цій книжці є два редактори — батько Олексія, Віктор Олексійович, і я. Тому що після того як я уже сформував повністю цей текст, як я його хотів оформити, Віктор Олексійович ще пододавав певні джерела, літературу, яку він зумів здобути з розбитого комп’ютера, що лишився після аварії. Він витратив багато матеріальних і нематеріальних зусиль на те, щоб відновити інформацію, і за це йому варто дуже і щиро подякувати.

Видано книжку завдяки пожертвам Фундації українського Голодомору-геноциду США, президент фундації — пан Микола Кочерга. Цим питанням вже займався не я, а Віктор Олексійович, він говорив з Миколою Кочергою, і до цього процесу ще долучилася Мирослава Михайлівна Антонович, наша з Олексієм викладачка, яка дуже переймалася і переймається цим виданням, на кафедрі якої Олексій працював. Вона, до речі, написала післямову до цієї книжки. Їй я також хочу щиро подякувати за неоціненну допомогу.

ПРАВОВИЙ ПІДХІД ЗАКЛАДАЄ ПІДВАЛИНИ

— Часто коли порушують питання про самовизначення українців, більше уваги звертають на культурний аспект... Якою, на вашу думку, є роль правового підходу для вивчення такого важливого для українців питання?

— Мені здається, це підвалини, це закладає фундамент. Я завжди вчу своїх студентів і мене так мої викладачі вчили, що не треба боротися з наслідками, треба передусім зрозуміти причини, фундамент чогось. І саме це він і намагався збагнути — чому саме таке населення на таких територіях, як воно розвивалося, які в нас є національні меншини, що з ними відбувалося. А якщо усвідомити цю основу, тоді можна зрозуміти, чому так відбувалося, а головне — робити прогнози наперед. Бо це, мені здається, головне завдання науковця — показати, що може бути за різних умов, вміти робити обґрунтовані прогнози. І це, як на мене, було його метою.

— Як Олексій Курінний обрав цю тему?

— Точно я не знаю. Ми, хай як це дивно, ніколи з ним про це не говорили. Єдине, що я знаю — це те, що він цікавився такими питаннями досить давно. Ще на студентській лаві з-поміж його найулюбленіших дисциплін була історія, передусім — історія України, історія розвитку української державності, а також українського права. Думаю, корені його зацікавленості саме цією темою варто шукати десь у цей період. Далі він послідовно все це розвивав різними способами.

ЛЕГІТИМНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ З ПРАВОВОГО ПОГЛЯДУ

— У книжці охоплено період від Центральної Ради до наших днів. Чому, на вашу думку, Олексій Курінний не захопив і ХІХ століття?

— Мені здається, причина в тому, що саме ці події, які він описує у цій книзі, заклали основи того, що ми маємо зараз, наприклад, чому в нас у державі настільки різне населення. І він намагався побачити ті основи, які спричинили цю ситуацію: хто звідки приїхав, чому, як змінилося населення, як відбувалася взаємодія. Звичайно, тут є багато чого досліджувати, і це досить цікаво. Як я зрозумів, Олексій у книзі пропагує думку, що в цьому і є цінність нашої держави — що українці різні, що тут є різні народи, ми маємо різні традиції. Мені здається, що ця думка в нього з’явилася, оскільки він багато їздив світом, брав участь у різних проєктах і бачив, наскільки цінним є людство в своїй багатоманітності.

— Які ключові тези праці Олексія Курінного?

— Головна його теза — це те, що українське самовизначення було легітимним з правової точки зору, а не лише з історичної. Аргументи на користь цієї легітимності автор наводить у поєднанні з глибоким історичним аналізом подій ХХ — початку ХХІ століть. Крім того, він приділяє багато уваги питанням прав інших національностей, крім української, які жили і живуть на сучасній території України, досить глибоко аналізуючи їхній правовий статус.

РІДКІСНІ НАУКОВІ ДЖЕРЕЛА

— У чому ще цінність цього видання?

— Олексій у цій праці зібрав багато літератури, яку складно знайти. Ще до того, як працювати в Могилянці, я вчився в Центральноєвропейському університеті в Будапешті. Одного разу Олексій до мене приїхав, і я завів його в  бібліотеку цього університету. Його не можна було звідти витягнути, чимало з джерел він знайшов, зокрема, там. Адже ця бібліотека відома ще й тим, що там зберігається досить багато діаспорної літератури, тієї, яка видавалася в радянські часи та якої немає в наших бібліотеках — з Німеччини, Америки, Канади, Швейцарії, Іспанії. І він це все обробив. Звичайно, далеко не все, що він там прочитав, знайшло своє відображення тут. Але як мінімум це подано концентровано. І ті, хто буде далі розвивати цю тему політичного самовизначення, національних меншин, про яку писав Олексій, багато чого знайдуть у цій книжці.

Він дуже активно займався мапами, тому в цій книжці їх дуже багато. Наскільки я знаю, він і своїх студентів спонукав малювати мапи, бо ж він й історичні дисципліни викладав. А мапа цінна своєю наочністю. Це прийом, який застосовується багатьма науковцями й педагогами.

Це якісна праця людини, яка любила те, що робить, і яка хотіла це показати. Склалося так, що трохи не встигла, тож потрібно було їй допомогти. Сподіваюсь, якби він був живий, то залишився б задоволений.