Бар’єри – на облік

За даними останнього природоохоронного дослідження Всесвітнього фонду дикої природи (WWF), лише треть із 246 найдовших річок світу залишаються вільноплинними. Для середніх та малих річок ця проблема є ще гострішою. Штучні перепони (дамби, шлюзи, греблі, броди тощо) можуть спричинити навіть пересихання річки. Погіршується якість води, яку люди використовують для пиття, зменшується її кількість (наразі Європа, за даними WWF, забезпечена прісною водою лише на 60%).

Пьотр ПАРАШЕВІЧ, директор американського Rushing Rivers Institute (USА) та представник польського S. Sakowicz Inland Fisheries Institute, каже, що на європейських річках зафіксовано приблизно мільйон штучних перепон, вони зустрічаються ледь не на кожному кілометрі. В Україні налічують понад три тисячі річок та потічків, але немає повних даних про те, скільки з них залишаються вільноплинними. Із різних населених пунктів постійно надходить інформація про незадовільний стан водойм через штучні перешкоди. Тепер у небайдужих громадян з’явиться інструмент для документування таких випадків — мобільний додаток Barrier Tracker, який нещодавно переклали українською мовою.

ЗА ЩАСТЯ, ПРОТИ СПРАГИ

Пьотр Парашевіч, один із розробників цього додатка, приїхав до Києва представити його українським екоактивістам. Він уже 30 років досліджує річки: аналізував різні аспекти їхньої життєдіяльності, водне середовище та його мешканців, вплив людей і знищення цінних водних ресурсів, розробляв комп’ютерні моделі. Два роки тому він приєднався до проекту AMBER  у межах дослідницької програми Horizon 2020. У перекладі з англійської абревіатуру можна розшифрувати як «адаптивний менеджмент перешкод на європейських річках». Фахівці розробляють інструменти управління бар’єрами та механізми ефективного відновлення водойм.

«Інфраструктура на річках, що збудована кілька десятиліть чи століть тому, не підходить для сучасних кліматичних викликів. Наприклад, деякі греблі не справляються з високими течіями. Змінюється час доставки та розподілення води. Зростає кількість населення та урбанізованість території, треба доставляти туди більше води, а зберігати її ніде. Усе це руйнує ресурси річок, створює ризики для людей, тварин та риб, — каже Пьотр. — Багато гребель і дамб уже не виконують функції, спричиняють кризові ситуації, іноді навіть смерті. Тому, перш за все, нам потрібно дізнатися, що де знаходиться і чого можна позбутися. Ті споруди, які все ж потрібні, ми маємо адаптувати так, щоб вони не шкодили природі й виконували свою початкову роботу. Це робиться не лише для того, щоб ощасливити риб, а перш за все заради спільного економічного блага і загального сенсу — покращення якості нашого життя».

Одним із фінальних продуктів має стати атлас бар’єрів на річках Європи, який зараз активно наповнюється інформацією. Мобільний додаток якраз і створений для того, щоб за допомогою активних користувачів охопити якнайбільше водойм. Шукати у своєму магазині програм його можна під назвою The Barrier Tracker або українською — Реєстратор річкових перешкод.

Схема роботи проста: завантажити додаток на свій смартфон, знайти перешкоду на річці й сфотографувати її. Далі програма попросить додати дані про знахідку: тип, висота локації, стан, наявність вільного протоку води та рибопереходів. Картку можна переслати на сервери одразу, а можна зберегти і завантажити тоді, коли буде стабільне інтернет-з’єднання. Така опція особливо корисна для віддалених гірських районів, де виникають проблеми зі зв’язком.

Інформація допоможе розробити і реалізувати ефективний план управління перешкодами для збереження та покращення водойм. Вона буде перевірена фахівцями і зберігатиметься на AMBER Citizen Science Portal. Пізніше, коли міток на території України побільшає, їх розмістять на окремій онлайн-мапі річкових перешкод. Вона буде розміщена у вільному доступі для всіх охочих, зокрема туристів, рибалок, екоактивістів і науковців.

Сергій ПІДМОГИЛЬНИЙ, координатор з розвитку мережі Зелених шляхів в Україні, зазначив: «У Мережу зелених шляхів України ми об’єднуємо туристичні маршрути з мінімумом моторизованого транспорту. Туристичний потенціал України — це приблизно 40 великих і середніх та приблизно 20 малих річок. Ми із колегами по туристичних ініціативах проти штучних перепон. Для повного використання потенціалу річки мають бути «здорові» та вільно протічні, в них мусить буяти різноманіття». Він також закликав користуватися додатком туристів, які зустрічають перешкоди під час сплавів чи походів, і науковців під час експедицій.

ЗАКОН ЯК ЛОЦМАН

Керівниця прісноводного напрямку WWF Україна Ольга ДЕНИЩИК каже, що організація зараз розширює свою діяльність із річок Карпат та дельти Дунаю до всієї території України. Вона наголошує: кожна річка особлива, і універсального підходу бути не може. «На все людство ми зараз маємо приблизно п’ять Байкалів прісної води. Утримують її досі греблями, — пояснює Ольга. — Наприклад, з екологічного погляду каскад водосховищ на Дніпрі не оціниш позитивно, але завдяки йому багато людей мають питну воду. Ставки в селах на менших річках — взагалі частина культурного ландшафту та історії краю. Просто так греблю там не прибереш, потрібно шукати спільну мову з мешканцями, пояснювати їм екологічні впливи. Можна шукати інші природні рішення: очищення на полях води, яка з них стікає, оводнення торф’яників та боліт, утримування талих вод у меліоративних системах та дренажі».

Лілія ГРИЧУЛЕВИЧ, голова Громадської ради при Держводагентстві України, переконана: чимало перешкод можна ліквідовувати без конфліктів із місцевими мешканцями, наприклад, саморобні броди. Є, на жаль, і складніші об’єкти в незадовільному стані, без технічної документації та балансоутримувача. «Маємо знайти шлях законодавчого врегулювання цього питання, можливо, на основі європейського досвіду, — наголошує Лілія. — Місцеві звикли до своїх ставків, не хочуть розбирати греблі і знищувати звичне місце відпочинку, але у той же час їм не подобається, що зникають малі річки, а значить і вода для поливу та інших потреб. Місцева влада хоче змін, але, як і громадськість, часто не знає, як врегулювати проблему. Саме закріплені законом механізми мають давати відповідь».

Ольга Денищик каже, що минулого року WWF Україна оголошувало конкурс на демонтаж гідротехнічних споруд на малих та середніх річках. Охочих знайшлося небагато. Ще один законодавчий шлях — подання аргументованих пропозицій до новоутворених басейнових рад окремих річок чи регіонів. Низка таких організацій розпочала роботу нещодавно.