Головна річка Донбасу подає сигнал «SOS»

Руйнування в Бахмуті, Сєвєродонецьку, Попасній, Слов’янську та інших містах на сході країни вже мають свої негативні результати. Знищується інфраструктура, комунікації, житлові будинки, не кажучи про людські життя. А разом із цим гіршає або взагалі зникає доступ до якісної питної води для населення.

Як війна позначиться на якості водних ресурсів і як це відіб’ється на здоров’ї українців? Чи може Україна в найближчому майбутньому мати чисту воду? Проаналізувати ці виклики спробували учасники розмови про порятунок українських водойм від наслідків бойових дій, яка відбулася в рамках циклу правозахисних подій «Rights Now!» на «Мандрівному Docudays UA».

СІВЕРСЬКИЙ ДОНЕЦЬ НЕ МОЖЕ САМООЧИЩУВАТИСЯ

Сергій ТРОФАНЧУК, начальник Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів, розповів, які наслідки війни вже відчув на собі Сіверський Донець. Це єдина велика водна артерія, яка забезпечує водою Харківщину, Луганщину та Донеччину. Через ракетні обстріли постраждала низка водоканалів у регіоні, зруйновані гідротехнічні споруди, тому вся водна інфраструктура, яка давала населенню питну воду, зараз не працює належним чином.

Наразі за станом річки на Луганщині ніхто не стежить, бо немає доступу до водойми. На Донеччині та Харківщині збирають дані, де дає змогу оперативна воєнна ситуація. Так, у червні фахівцям Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів вдалося обстежити річку Удиу це права притока Донця, до якої течуть стічні води з Харкова. Поліароматичних вуглеводнів виявили в 1,5–7 разів більше, ніж до війни. Здебільшого це речовини, які утворюються через горіння палива.

Також у липні вдалося взяти проби води в річці Сухий Торець біля Слов’янська. У воді були нафтопродукти, ртуть, нітрити та азот амонійний. Якщо влітку Сіверський Донець ще міг самоочищуватися, то зараз річка не має можливості очищатися самостійно. «Цей річковий басейн завжди був навантажений водосховищами та великими підприємствами, але стан води погіршився саме зараз, — додає пан Сергій. — Частина території досі замінована, тож оцінити всі збитки ми не можемо. Ясно, що це все впливає на масиви поверхневих вод, які важливі для якісних показників щодо річки».

Сіверський Донець та інфраструктура навколо нього — не єдині, які потерпають від війни. через бойові дії в Україні пошкоджено понад 500 об’єктів інфраструктури, серед яких об’єкти водопостачання та водовідведення, захисні об’єкти від повеней, паводків тощо.

«Крім руйнувань, зараз додаються проблеми з відключенням електроенергії, зокрема, у Вознесенську був ризик, що загине активний мул на водоочисному підприємстві, а очищати воду для населення не буде можливості, — розповідає Оксана КОНОВАЛЕНКО, кандидатка географічних наук, керівниця напряму «Вода» WWF-Україна. — До річок іще буде надходити сміття та інші хімічні елементи, причин для цього безліч: під час гасіння пожеж, через знищення військових об’єктів, приміром, якщо пошкоджуються суди чи баржі, у воду будуть потрапляти паливно-мастильні продукти. Це все буде призводити до погіршення хімічного стану води. Є ризик засмічення водойм військовою технікою. Це все треба буде вилучати та готувати плани відновлення водойм. Завдяки державному моніторингу вод уже фіксується погіршення стану поверхневих вод у деяких регіонах, зокрема, у них збільшений вміст нафтопродуктів, біологічних речовин, що свідчить якраз про неефективну роботу очисних споруд».

ТРЕБА ФІКСУВАТИ ЗБИТКИ ЗА ЗАВДАНУ ШКОДУ, А ТАКОЖ КОШТИ, ВИТРАЧЕНІ НА ВІДНОВЛЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Як цьому всьому зарадити? Адже війна ще триває, доступу до обстеження водойм та територій навколо них наразі немає. Після деокупації доведеться спочатку розміновувати території, а потім уже складати плани очищення, відновлення, шукати кошти на ці програми, можливо, просити про поміч у міжнародних партнерів.

Сергій Трофимчук нагадує, що Україна розробляє плани управління річковими басейнами. Це новий підхід до збереження водойм, який ми переймаємо в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС. «Ці зміни почалися ще з 2016 року, коли ми переглянули систему управління водними ресурсами, — нагадує Оксана Коноваленко. — Тепер наша філософія така — отримати воду не лише, як ресурс, а якісну воду для екосистеми. Україна готує плани управління водними басейнами, їх 9, плани мають затвердити у 2024 році. Це допоможе нам і в післявоєнному відновленні, бо треба буде визначати, які є проблеми для кожного басейну, готувати програму заходів для досягнення екологічних цілей у короткій перспективі».

Такий план є щодо відновлення та збереження Сіверського Донця. Але те, що експерти прописували в документі до 24 лютого, доведеться суттєво корегувати. «Після закінчення військових дій ці заходи треба розширити. Бо треба відновлювати та будувати гідротехнічні споруди, розчищати річки, де було накопичення нафтопродуктів, щоб на питних водозаборах якість води була хоча б на довоєнному рівні. Сподіваємося на підтримання міжнародних партнерів, які допомагали з моніторингом водних ресурсів та допомагали технічно водним підприємствам».

Софія ШУТЯК, адвокатка, експертка з питань політики Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, наголошує на фіксації всіх збитків, завданих росією Україні. За її словами, Україна відстежує всю завдану шкоду, а з липня розроблена методика визначення забруднення або засмічення води через військові дії. «З одного боку, держава має створити всі механізми для фіксації завданих збитків, а з іншого боку, держава зобов’язана надавати питну воду, — пояснює вона. — Тому органи місцевого самоврядування за законом мають забезпечувати людей питною водою, шукати кошти та шляхи, у який спосіб це робити. А це непросто в зоні бойових дій. Якщо ОТГ не впоруються, із цим можуть допомагати області. Держава зобов’язана зробити все, щоби довести, що зробила все можливе й неможливе, аби забезпечити належне постачання цієї води, аби потім вимагати відшкодування».

За словами Софії Шутяк, треба рахувати не лише збитки, які завдаються напряму об’єктам, а й витрати на їхнє відновлення, бо росія мусить заплатити за все.

Інна ЛИХОВИД

Фото з відкритих джерел