Бумеранг для Кремля

Існує популярна думка, що Росія нічого нового не придумала, що всі новації вона просто вкрала і продовжує красти із західних аналогів.

Це не зовсім так, є речі суто російські, які вона застосовувала і застосовує у перманентному протистоянні із Заходом.

Настав час Заходові використати дещо з цих речей для того, щоб знищити «імперію зла» за допомогою ноу-хау, створених нею для боротьби проти нього.

Приватні військові компанії

Історичні факти і воєнні експерти переконують, що відновлення територіальної цілісності України та виведення російських військ неможливі без успішних воєнних операцій на території самої Російської Федерації.

Але проти цього активно виступають наші західні партнери.

Проте ніхто не забороняє і не може заборонити звільняти свою батьківщину самим росіянам. які виїхали за останні два роки з Росії. Їх чисельність оцінюється в 1,3 мільйони, дві третини з яких – чоловіки призовного віку. Надійні і авторитетні джерела у їхньому середовищі свідчать, що певна їх частина налаштована антипутінськи і проукраїнськи, підтримує боротьбу «Російського добровольчого корпусу» і «Легіону «Свобода Росії»», хоче також воювати проти диктатора, але  не готова цього робити у складі ЗСУ, суто психологічно не сприймаючи своєї підпорядкованості іноземним командуванню і фінансуванню.

Для вирішення цієї проблеми оптимальним виглядає варіант, який масштабно апробовано самим Кремлем: приватні військові кампанії. Вони формально не будуть у складі ЗСУ і створюватимуться з числа добровольців – громадян РФ, які проживають за її межами, а фінансуватимуться не Заходом чи Україною, а російськими бізнесами, власники яких через антипутінську чи проукраїнську позицію опинилися за кордоном.

Завданням цих формувань буде участь у силовому поваленні режиму Путіна. «Бунт Прігожина» і аналітичні оцінки говорять, що ця місія є цілком реалістичною.

Україна могла б надати їм допомогу в тренуванні, навчанні, лікуванні, вирішенні логістичних та інших завдань, законодавчо забезпечивши увесь комплекс такої діяльності.

На питання: «Чи не буде цей проект втручанням у внутрішні справи РФ?» є проста і логічна відповідь: своїм нападом на Україну, відвертим і системним відкиданням загальновизнаних, у т.ч. і самою Росією, норм міжнародного права, Російська Федерація сама найочевиднішим чином вже інтернаціоналізувала проблему і нинішньої Росії, і її майбутнього. Крім того, така діяльність України знаходиться повністю у рамках міжнародного права, зважаючи, зокрема, на положення ст.51 Статуту ООН.

Що це дасть Україні і світовій демократичній спільноті:

-          Перенесення війни на територію Росії силами російських (у т.ч. етнічних і регіональних) збройних формувань, перетворення російсько-української війни на частково громадянську, внутрішньоросійську, а для поневолених Москвою народів - національно-визвольну.

-          Можливість завершити війну на умовах України при менших для неї втратах і у коротші терміни.                                                                                                                                                     

Деколонізація

Аби раз  і назавжди вирішити проблему перманентної агресивності Росії, покласти край її спробам руйнації міжнародного права і світового порядку потрібно забезпечити контрольовану та повномасштабну реконструкцію РФ, що включатиме і сприяння у перетворенні нинішніх російських регіонів у незалежні демократичні держави. Чергова заміна лідера країни – «тюрми народів і регіонів» - без структурної перебудови держави і суспільства, без усунення «кочової матриці», без деордизації за прикладом денацифікації післявоєнної Німеччини дуже скоро відродить в Росії дух реваншизму і нову загрозу для цивілізованого світу.

Але на менш очевидним є те, що така перспектива виявилася «головним болем» для не лише Путіна, але і, як не дивно, лідерів західних країн. Цей страх «розпаду Росії» спричиняє те, що етнічно-регіональні платформи й об’єднання, що виникли в росії  та її емігрантських середовищах після 24.02.2022 року і метою яких є створення на території РФ нових незалежних держав, поки що не користуються навіть моральною підтримкою Заходу.

До того ж, після закінчення «холодної війни» демократичний світ розслабився і занедбав не лише свій ВПК, а й інформаційний вплив на населення країн Африки, Латинської Америки та Азії.

Скориставшись цим російська та китайська пропаганда значно посилила свої спроможності у цих регіонах і постійно педалюючи тему «гегемонізму Заходу»  спричинила фактичну антиукраїнську налаштованість «глобального Півдня», його бачення російсько-української війни, як «намагання США і їх союзників зробити Україну своєю колонією, чому протистоять Росія, Китай і все прогресивне людство».

 В цих умовах критично своєчасним рішенням для демократичного світу буде заміна нинішньої політики фактичної підтримки територіальної цілісності РФ доктриною необхідності завершення культового і незаперечного для країн «глобального Півдня» світового процесу деколонізації.

Міжнародно-правовими підставами для такого кроку мають стати як закріплений у Статуті ООН принцип самовизначення народів, так і «Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам», яка була прийнята – за ініціативою Москви! - 25-ю сесією ГА ООН 14 грудня 1960 року і проголошувала необхідність покласти край колоніалізму та підтверджувала невід'ємне право на повну незалежність і свободу народів всіх колоніальних країн та інших несамоврядних територій. Цей документ і широка роз’яснювальна дипломатична та інформаційна робота в країнах Африки, Азії та Латинської Америки щодо його повної відповідності умовам, в яких нині перебувають народи РФ, можуть і повинні стати фундаментом ідеологічного обгрунтування необхідності реалізації права на самовизначення народів, колонізованих Росією. Вже саме проголошення такої мети в умовах російсько-української війни стане потужним стимулом для переорієнтації країн «глобального Півдня», які самі ще зовсім недавно звільнилися від колоніального гніту, з нинішньої політики підтримки Росії на політику солідарності як з колонізованими нею народами, що борються за свою незалежність, так і з тими, хто  допомагає цим народам звільнитися - тобто з Україною і Заходом.

Деколонізація Росії забезпечить наступні результати:

1. Зникнення прямої військової загрози з боку Російської Федерації для сусідніх та інших держав.

2. Радикальне послаблення можливостей потенційних загроз з боку Китаю, оскільки деколонізація Росії:

а) призупинить нинішню траєкторію тоталітарної та економічно слабкої Росії - з її ресурсною базою та додатковим ядерним і військовим арсеналом - стати васалом Китаю,

б) апробує модель можливої деколонізації уйгурів, тибетців та інших поневолених народів Китаю,

3. Сприяння усуненню ядерного шантажу Москви. Деколонізовані країни Російської Федерації можуть оголосити про свій без’ядерний статус, як це вже зробили деякі антиімперські опозиційні платформи, наприклад, «Форум вільних народів пост-Росії».

4. Зменшення ймовірності територіальних конфліктів між новими незалежними державами. Той же «Форум вільних народів пост-Росії» заявив, що нові кордони будуть встановлені на основі нинішніх адміністративних кордонів. Нові незалежні держави візьмуть на себе зобов'язання врегулювати будь-які територіальні суперечки шляхом переговорів.

5. Радикальне підсилення глобального балансу на користь демократії за рахунок «глобального Півдня» і «тюркського світу».

Тому в рамках цієї доктрини «остаточної деколонізації» місією світової демократичної спільноти має стати допомога національним і регіональним рухам в Російській Федерації, які прагнуть незалежності: організаційна, методична та інформаційна підтримка, сприяння в організації дієвих протестних ініціатив та переговорів, у створенні протодержавних перехідних адміністрацій/урядів у вигнанні тощо.

Хабами таких рухів можуть і мають стати Україна, Польща, Литва. Інші європейські країни – учасниці «Формату Рамштайн» - можуть стати природними партнерами народів та територій Російській Федерації, які прагнуть деколонізації та демократизації. Це забезпечить інтеграцію нових держав у демократичний світ, не допустить їхнього приєднання до спільноти тоталітарних та екстремістських режимів.

Тож Європа, Північна Америка, Японія, інші демократії не мають знехтувати цим унікальним шансом зробити своїм союзником «глобальний Південь», ініціювавши і очоливши рух за остаточну деколонізацію народів Землі – саме як завершальну стадію процесу, що розпочався відразу після ІІ Світової війни, приніс незалежність більш ніж ста народам Африки, Азії, Латинської Америки, Океанії і на яку чекають десятки народів і регіонів РФ.

Зажахати того, хто намагається залякати

Практично в усіх дискусіях чи переговорах із Заходом Кремль поруч з паперами викладає на стіл перемовин «пістолет» – загрозу ядерного нападу. 

І це спрацьовує. Страх ядерної війни паралізує волю західних лідерів. Вони, як Даладьє і Чемберлен у 1938-му роблять все для умиротворення агресора, забуваючи, що намагання таким чином «принести мир» своїм країнам приносить лише війну. 

Американський президент у своїх виступах щодо українсько-російської війни періодично повторює, що американці не стрілятимуть у росіян. 

Це не спрацює. Потрібне не умиротворення Кремля, а гарантована нейтралізація його погроз.

Неможливо захистити добро, йдучи на поступки злу.

Неможливо залишитися вільними, приймаючи вимоги тиранії.

Мало мати силу, треба ще бути готовим без вагань її застосувати. Якщо такої готовності немає – ти боїшся, а за переконанням росіян «боїться – значить поважає».

Тому немає іншого шляху переконати Росію відмовитися від застосування «ядерної кнопки», ніж спокійно показати їй чітку перспективу безальтернативної марності надій на таке застосування.

Для досягнення справедливого і надійного миру Заходу потрібно просто покласти на стіл перемовин з росіянами свій «пістолет» – готовність до миттєвого дзеркального застосування будь-якої сили, включаючи ядерну. А для цього - матеріалізувати основу для відсутності страху у себе і своїх громадян: невідкладно забезпечити реанімацію всього комплексу ядерної безпеки 50-60-х років минулого століття, рейганівської програми «Зоряних воєн», розробку і реалізацію комплексу нових програм, які гарантуватимуть протиядерну захищеність всієї території відповідальності НАТО.

Північноатлантичний альянс має зробити все, щоб якомога швидше його Генеральний секретар замість фрази, сказаної у жовтні 2022 року «Путін має зрозуміти, що у ядерній війні не може бути переможців» впевнено заявив приблизно таке: «Путін має знати, що жодна російська ядерна ракета не пролетить після пуску з землі, з-під землі, з повітря, з моря чи з-під води і кількох хвилин як буде знищена. Відразу після першого ж російського пуску нами будуть нанесені ядерні удари по центрах прийняття рішень і стратегічних об‘єктах у Москві й інших регіонах Росії.»

Замість нинішнього постійного самозалякування можливістю розв’язання Путіним ядерної війни - тобто, безперспективного та пасивного очікування гіршого - Україні та Заходу пропонується активне створення кращого: нової реальності, в якій доля як ядерної зброї в Росії, так і самої Росії апріорі перебуватиме в руках конструкторів цієї реальності.

Павло Жовніренко, голова Правління ГО «Центр Стратегічних Досліджень»