Капрі Михайла Коцюбинського

Що може бути прекраснішим за момент усвідомлення, що мрію здійснено.

Ось моя нога ступає на омріяний клаптик землі, острівець щастя в ніжних обіймах Тірренського моря. Острів, що з Неаполітанської набережної обрисами своїми нагадує ніжну діву, зблизька видається милим і затишним, неймовірно «домашнім».

Капрі жив у моїй уяві завжди поруч із Михайлом Коцюбинським. І розкішні аґави в саду чернігівської садиби-музеї письменника, і велика мушля, привезена дітям у подарунок, і світлини щасливого Михайла Михайловича провокували на особливу мандрівку. Я жила з цією думкою, наближаючи цей день, цю особливу мить.

Якщо дуже хотіти, то неможливе стає можливим. Якщо шукаєш, обов’язково знайдеш. Опинитися за пів кроку до неба.

«Здесь небо спорит с морем о красоте», — з листа до Олександри Аплаксіної.

Не варто навіть ставити під найменший сумнів слова письменника.

* * *

Наш провідник на Капрі — чарівна пані Олена Інворіо, яка знає, що ми шукаємо.

І для нас — дещо більше — місця Михайла Коцюбинського.

Від набережної одразу піднімаємося найвужчою дорогою-серпантином Mamma mia до містечка Анакапрі. Спеціально для цієї дороги — єдиноможливої на острові — автотранспорт виготовляється на спецзамовлення. Карети «швидкої», поліцейські й пожежні машини виглядають іграшковими. «Капрійських» габаритів і громадський транспорт. Незначна площа острова і гірський рельєф визначили локальний спосіб і стиль життя. Тут немає можливості поспішати навіть за найбільшої потреби. Брак землі навчив острів’ян розумному використанню кожного її метра. Терасовані городи. Щільна забудова. Фунікулер над обійстями і городами прокатає вас до найвищої точки острова, звідки відкриються неперевершені краєвиди. Монте Соларо — краса, що перехоплює подих.

На шлях, що ми подолали за умовні хвилини, Михайлові Коцюбинському знадобилося понад дві години. Але труди не були даремні. Монте Соларо стане одним з найулюбленіших місць письменника на острові, куди він буде також супроводжувати своїх гостей. 

* * *

Тричі Капрі являвся в реальному житті класика, завдяки фінансовій підтримці Володимира Леонтовича, Василя Симиренка і Євгена Чикаленка. Побачений 1905 року з Неаполітанської набережної острів зачепив уяву, бажання. Намір здійснився вперше влітку 1909, коли стан здоров’я письменника вже не дозволяв відкладати оздоровлення на майбутнє. «Я попал, моя голубка, в земной рай. Более удачного места для отдыха не умею и представить себе», — пише він у листі до Олександри Аплаксіної. — Такая везде красота — южная растительность (апельсины, лимоны, маслина, лавры, пальмы и т. п.) соединилась с чарующим местоположением. Воздух абсолютно чистый, нигде нет пыли и так насыщен ароматом горных горьких трав, что даже опьяняет. Море великолепно, при том везде».

Те, що нині видається небаченою розкішшю, коштувало на ті часи на 10 рублів більше за відпочинок у Криму, як пише Михайло Коцюбинський в листі до Михайла Жука, рекомендуючи капрійський відпочинок.

Готель «Пальміра», історичний «Рояль», де зупинявся класик, на жаль, не має меморіальної дошки, яка б нагадувала про перебування тут у 1909—1910 рр. одного з найкращих українських письменників, книжки якого ще за життя видавалися у Франції, Німеччині, Швеції, Чехії. На відміну від згадок про перебування на острові Максима Горького, на віллі в якого Коцюбинський і знімав кімнату під час останньої поїздки з листопада 1911 по березень 1912. Між іншим, дружні стосунки між письменниками зав’язалися ще від першого візиту Михайла Михайловича на Капрі. Літературно-мистецька тусовка, що оберталася довкола неймовірно популярного в ті часи Горького, сприяла новим знайомствам, зв’язкам, новим проєктам, контрактам і просто приємному проведенню часу: незабутня велика риболовля, мандрівки на материк, авторські літературні читання, розваги і чаювання. Не Горьким єдиним. Товариство на Капрі з’їжджалося, перш за все, європейське.

Проте Коцюбинський інтроверт, для нього найбажаніша атмосфера — тиша. Люди втомлюють його своєю присутністю. Тут він шукав і знаходив блаженні миті — dolce far nienta. Прогулянки на самоті, безкінечний морський краєвид з вікна, свіжі квіти щодня в номері, затишок і увага персоналу готелю й вілли, естетика, чистота, чесність капрійців, спілкування з місцевим людом, кружляння на човні неймовірної краси ґротами, квітуючий острів.

Та все ж неможливо (та чи й потрібно) було відмежуватися від життя на острові.

Він уже впізнаваний місцевими. Вони знають, що він письменник і шанобливо вклоняються йому на вулиці.

Він бачив справжню тарантелу, яку вміють танцювати лише двоє людей у світі. Був на капрійському весіллі. Відкривав найдорожчий на острові готель на запрошення власника.

Брав участь у місцевих святкуваннях й острівних забавах. І показував райські куточки острова своїм українським гостям.

Два літа і зима. Назагал, «три літа» як певний період життя, що корегує свідомість, змінює фокус сприйняття дійсності. Як бджола, він збирає замальовки острівного життя, які мали б перетворитися на літературні сюжети. Та, вочевидь, за станом здоров’я письменник так і не встиг реалізувати плани. Рефлексії на Капрі знайдемо в прекрасній новелі «На острові», де так чуттєво в кожній деталі відтворено острів’ян і сам острів.

* * *

Далеко від дому і разом з ним. Щодня письменник пише 4 — 5 листів — до дружини, Олександри Аплаксіної, друзів, знайомих, приятелів. Саме завдяки чималій (та ще не перевиданій без цензури) епістолярній спадщині і маємо доволі повну картину перебування Михайла Коцюбинського на острові. Цікаво, що, крім листів, він постійно нагадує дружині надсилати йому «Раду» і «Літературно-науковий вісник», а до 20 російських імперських видань і так надходять на Капрі, отруюючи своїми новинами прекрасні хвилини перебування. Можливо, саме тому трагічний «Подарунок на іменини» написаний за тисячі миль від Чернігова.

ГОТЕЛЬ «ПАЛЬМА», КОЛИШНІЙ «РОЯЛЬ», ДЕ У 1909—1910 РР. ЗУПИНЯВСЯ КОЦЮБИНСЬКИЙ

Лютий-березень 1912 Коцюбинський намагається ніби востаннє насолодитися островом, ввібрати всю його красу, запам’ятати цвіт кожної рослинки, спів кожної пташки, всотує в себе капрійську гармонію буття. Від’їзд затягується. Він бажав би повернутися морем, приблизно тим самим маршрутом, яким дістався на Капрі влітку 1910. Проте воєнні дії в Дарданеллах спонукають до більш безпечного шляху залізницею. Зворотна дорога Європою в передвеликодній тиждень. Святкування Пасхи в німецькій родині. А вже наступного Великодня Україна проводжатиме письменника в останню путь. 

* * *

І вже не з вершини Монте Соларо — з Болдиної гори — вічний погляд на рідні краєвиди.

Дбайливі руки працівників Чернігівської садиби-музею письменника плекають воістину райський куточок, яким була і залишається меморіальна садиба Коцюбинських. Зізнаюся, один із моїх улюблених музеїв в Україні.

Не зовсім забутим, проте майже незнаним залишається Михайло Коцюбинський для своїх співвітчизників. І вкотре прикро за державу, що не вміє цінувати національних геніїв. Євген Чикаленко називав Михайла Коцюбинського найталановитішим письменником, навіть «Рада» друкувала його твори як «праздникові», намагаючись виплатити авторові достойний гонорар. Шанований і успішний у Європі за життя, письменник і досі «не удостоївся» на оновлене повне видання творів у незалежній Україні.

Зізнаємося, що наші традиційні вшанування пам’яті — покладання квітів — протокол із радянських часів. Забронзовілий соціал-демократ уже давно мав би повернутися до нації як письменник-європеєць, слово якого вартує найвищих літературних премій, імпресіоніст, естет, інтелігент, а не мужик.

Якщо нація не вміє поважати себе, не шанує своїх найкращих представників, чи ж буде нас поважати світ.