Землерийки — не миші й не кроти

Якщо ви жодного разу не бачили справжню землерийку, то, швидше за все, вона видасться вам мишкою. Сіренька і хвостатенька, але менша й темніша, ніж миша. Крім того, миші представляють сімейство гризунів, а землерийки належать до класу ссавців, комахоїдних. А головне — землерийка має чудесний ніс лопаточкою, як у крота. Ще одна особливість — незвично великий, зіставно з масою тіла, розмір мозку.

ТРИ ВИДИ ЗЕМЛЕРИЙОК ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

Рід землерийки включає приблизно 300 видів, серед яких неважко заплутатися й фахівцю. У фауні Європи, в тому числі України, поширені тільки землерийки родини мідицевих, найдрібніші ссавці світової фауни, розповідає рівненський біолог Марія САВЧУК. Це: бурозубка (її ще називають мідицею), водяна землерийка (або кутора чи рясоніжка) та білозубка. У певній місцевості мешкає зазвичай не більше, ніж один-два види кожного з цих видів. Крім того, три види з числа відомих у складі сучасної фауни України — бурозубка альпійська, кутора мала та білозубка велика — занесені до Червоної книги України. Там же зазначено, що причини зменшення їхньої чисельності, найвірогідніше, — руйнування місць, придатних для існування. Тому важливо не лише виявляти й охороняти місця мешкання тварин, а й контролювати рівень забруднення середовища.

Зокрема, білозубка велика досить численна лише в Криму, особливо на Керченському півострові й на окремих ділянках гір та передгір’їв. Часто трапляється також у цілинному степу Асканія-Нова та Чорноморському заповіднику, зрідка — у західних областях.

Бурозубка альпійська водиться в Україні: у лісовому та субальпійському поясах Карпат, у Закарпатській та Івано-Франківській областях. Охороняється вона в Карпатському біосферному заповіднику, національних природних парках «Карпатський» і «Синевир», природному заповіднику «Ґорґани».

Що ж стосується кутори малої, то на території України вона поширена в лісовій та лісостеповій зонах Правобережжя, плавнях Дніпра і Дунаю, Кримських горах та лісостеповій зоні Лівобережжя. Цій землерийці заважають порушення гідрологічного режиму водойм, вирубування дерев, а також забруднення води та узбережних ділянок. Тварина охороняється на території Карпатського, Чорноморського і Дунайського біосферних заповідників, Кримського та Рівненського природних заповідників, Карпатського, Шацького, Деснянсько-Старогутського та Синевирського національних природних парків.

БУРОЗУБКА МАЛА — НАЙМЕНША ТВАРИНА УКРАЇНИ

До слова, один із видів — бурозубка мала — є найменшою тваринкою України. Завдовжки вона не більше ніж шість сантиметрів, масою — до п’яти грамів. Натрапити на тваринку, щоправда, стає дедалі рідше — в лісових та лісостепових областях України, де вона обирає листяні й змішані ліси з високою вологістю і густою травою.

Крім того, білозубка мала є найменшим хижим ссавцем, поширеним від Атлантичного узбережжя Іспанії та Португалії до Сибіру. Маленька тваринка охоче селиться в парках, садах, скиртах соломи ба навіть у хатах. Вона доволі чутлива до холоду, тому, ховаючись від зимових морозів, шукає теплі криївки. Будуючи собі житло, землерийки зазвичай роблять його неглибоким. Часом вони знаходять порожній будинок, залишений господарем, й оселяються там. Або облаштовують будинок у трухлявих деревах, де є затишна ущелина чи дупло.

При першому знайомстві землерийка видається симпатичною і пухнастою тваринкою, яка не здатна завдати шкоди людині. Однак якщо ви спробуєте її зловити, то вона може добряче вкусити. Отож, не спішіть визначати власноруч, хто це — бурозубка чи білозубка. Навряд чи у вас це вийде.

Спосіб життя землерийок пов’язаний із проживанням під землею, але в сплячку вони не залягають, а старанно збирають личинки та черв’яків. Усе життя маленького звірка складається із періодів полювання та відпочинку. Землерийки влаштовані таким чином, що травна система повинна постійно працювати. Тому вони практично увесь час перебувають у пошуку їжі, влаштовуючи лише нетривалі перерви на відпочинок. І доба для них ділиться не на день та ніч, а на полювання і сон. За добу вони з’їдають таку кількість їжі, яка може бути у кілька разів більша за їхню власну вагу.

Це все тому, що звірята дуже швидко рухаються й витрачають багато енергії. Їжа ж іде на відновлення енергетичних запасів — це «паливо» для живого організму. Коли їжі не вистачає, деякі види землерийок гинуть буквально за сім годин. Вони дуже прискіпливо ставляться до свого харчування й нікому не дозволять полювати на своїх угіддях. Але якщо ж чужа землерийка опиниться в їхніх володіннях, то вступають у бій з непрошеною гостею. Ці тварини готові захищати свій корм навіть від ящірок та мишей. І нерідко сутичка закінчується загибеллю однієї з тварин. Самих же землерийок мало хто їсть — вони мають доволі неприємний запах.

Вони чутливі й полохливі. Дослідникам відомі випадки, коли землерийки гинули навіть від звуків удару грому. А ще вони хороші вихователі: дитинчата землерийок невдовзі після народження пересуваються рівненьким ланцюжком, вчепившись зубами у хвостики одне одного. Якщо хтось губиться, то своїм писком повідомляє рідним про те, що заблукав. Матуся призупиняє рух і віднаходить дитинча, яке відірвалося від основної групи. До речі, малята-землерийки народжуються вже з повним набором зубів.

А ПОТІМ МАЛЕНЬКІ ЗВІРЯТА... РОЗПУШУЮТЬ ЗЕМЛЮ

1658 року англійський зоолог Топсель повідомив, що землерийка — це хижа тварина, котра хоч і прикидається ніжною та лагідною, але кусає глибоко і смертельно, отруюючи при щонайменшому дотику. Будучи справді хижою істотою, вона кожному намагається нашкодити. Напевно, вона це робить, коли захищає власні інтереси чи життя. Відомо також, що деякі племена ескімосів та індіанців відчувають забобонний страх перед землерийками. Вони вірять, що ті можуть залізти до них усередину й вигризти серце.

Водночас для людини ця тваринка буває дуже корисною. Вона допомагає підтримувати порядок на прибудинковій території й доглядати землю. Землерийки практично без зупинки зайняті пошуками корму, вибираючи комах і личинок. Усе живе, що водиться на землі чи на невеликій глибині, стає їжею для цих дрібних ненаситних ссавців. Водночас вони розпушують землю в садках і городах. Під час так званої оранки ґрунт насичується киснем.

Але якщо ви дуже прискіпливо ставитеся до краси газону, то землерийка може завдати чимало прикростей, роблячи на них нірки, відзначають ландшафтні дизайнери. Тому важливо не пропустити того моменту, коли чисельність землерийок на ділянці не стане згубною для ваших газонів. Щоб відвадити землерийок із ділянки, природозахисники радять не користуватися хімічними засобами, а встановлювати саморобні пастки з принадною їжею — черв’яками й комахами. Помітивши, що пастка спрацювала, віднесіть звірка на далеку відстань від житлових і дачних ділянок. Так і він не постраждає, і ваша ділянка залишиться ідеальною.

До слова, війну землерийкам може оголосити лише дуже неосвічена людина, вважають біологи, — адже ці тварини не є шкідниками. Зате цілком можуть стати емблемою кафедри ґрунтознавства чи інституту землевпорядкування, чом би й ні?