«Паризькі симпатії» Михайла Бойчука

Українська група Renovation Bizantine в Парижі. Сьогодні це фото  репродуковане у низці мистецтвознавчих видань. Але з раннього дитинства пам’ятаю: збільшена і дбайливо оправлена, ця світлина завжди висіла над письмовим столом у батьковій робітні поруч із різьбленим хрестом Шкріблякової роботи та репродукцією пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні.

«Нині я ступив на паризьку землю...» — цими піднесено-щасливими словами починається лист молодого адепта мистецтв Михайла Бойчука до свого мецената — митрополита Андрея Шептицького, датований 13 квітня 1907 року.

Ігноруючи офіційну Академію мистецтв, де мав би студії, М. Бойчук у Парижі відвідує Академію Рансон та майстерню Поля Серюзьє, що вирізнялися демократичністю навчання та неординарним студентським середовищем.

І вже 1909 року Михайло Бойчук виставляє на Осінньому салоні декілька своїх творів — «Жінка з гусками», «Жіночий портрет «а ля темпера», що доволі відмінні від решти картин. Листопадом того ж року мистець виголошує для членів Української громади в Парижі науковий реферат про історію та розвиток українського мистецтва. Його співдоповідачем став молодий художник із Чернігівщини — Микола Касперович.

Разом із співвітчизниками А. Тараном та Л. Крамаренком художник поселяється в мебльованих кімнатах на вулиці Кампань Прем’єр (СР) у будинку № 9, де мешкали художники та поети новоприбулої богеми. На третьому поверсі, навпроти, двері в двері, оселилися молоді подруги-польки — Софія Налепінська, Софія Сегно і Софія Бодуен де Куртене, які навчалися разом у Петербурзі в приватній школі імпресіоніста Я. Ціонглінського, потім студіювали у професора С. Холоші в Мюнхені, а за тим — у майстерні Серюзьє.

У квітні 1910 року на виставці в Салоні Незалежних, де в 43 залах експонувалися твори понад двох тисяч мистців, виставлено 18 «колективних» робіт під загальною назвою Renovation Bizantine — «Відродження візантійського мистецтва», авторами яких були Михайло Бойчук, Микола Касперович та Софія Сегно. Група «неовізантистів» привернула загальну увагу, їх запросили до членства у Міжнародний союз мистців і письменників. Відомий мистецький критик Гійом Аполлінер ґрунтовно проаналізував творчі пошуки молодої групи, вказуючи на оригінальність ідей і експериментів, про самобутність творів писала французька (Le Journal, Paris-Journal, Jil Blas, L`Intrasigent, Demokratie sociale) та польська (Nowa gazeta, Odrodzenie, Kurjer Warszawski, Literatura I sztuka) преси, львівська українська газета «Діло»...

Із того часу збереглося фото молодих тріумфаторів групи Renovation Bizantine — Гелена Шрамм, Микола Касперович, Софія Бодуен де Куртене, Софія Налепінська, Софія Сегно, Яніна Леваковська та Михайло Бойчук. Поруч із ними ліворуч — поет Тадеуш Налепінський, брат Софії Налепінської. Власне це фото і спонукало  на основі порівняльного аналізу та письмових архівних матеріалів спробувати ідентифікувати осіб, які дійшли до нас на неозначених портретах пензля Михайла Бойчука.

n Перший — «Жіночий портрет», виконаний темперою і відомий нам із фоторепродукції у книжці  К. Сліпка-Москальціва  «М. Бойчук» (Харків, 1930). Його можна віднести до періоду знайомства «трьох Софій» із Бойчуком у майстерні Поля Серюзьє. На ньому зображена молода польська аристократка, петербурзька красуня Софія Сегно. Як писала у спогадах молодша сестра Софії Налепінської Ганна Налепінська-Печарковська: «Софія Сегно була найкрасивіша дівчина, яку я бачила в житті, ...мала в собі щось від рафаелівської Мадонни, а очі були рисунка Джотто». Зрозуміло, що така красуня не могла пройти повз увагу двадцятивосьмирічногоо художника, який зумів зачарувати дівчину.

З ініціативи М. Бойчука молода мисткиня вивчає пам’ятки українського іконопису, малює роботи для виставки у Салоні, разом із ним та М. Касперовичем «пречудовим контральто» співає в хорі Української громади українські пісні! — у Парижі. Молода польська аристократка Софія Сегно «була закохана в нього до непритомності, і він у неї також, тільки він був геніальний і... мистецтво було для нього важливішим», — так згадує минуле Г. Налепінська-Печарковська. На той час, вірогідно, і був намальований портрет. Уже в Києві року 1919-го М. Бойчук захоплено описував С. Сегно: «... Яка в неї була шия! Тільки Джотто малював такі. Лебедина... А яка посадка тієї шиї, які очі... Джотто, Чімабуе... « Ці риси проступають і на портреті, і на світлині, де зображена Софія Сегно.

Щоб уникнути світського скандалу, брат Софії  Генріх Сегно — «піонер льотництва» Росії й Польщі — після з’ясування «джентльменських стосунків» із Бойчуком забрав екзальтовану панночку до Петербурга. Тяжко переживши вимушену розлуку, невдовзі «вийшла заміж за директора банку Ліпинського» і переїхала до Варшави.

n Другий — «Портрет жінки» 1910 року, мальований темперою на картоні. Зображена на ньому в фас молода красуня з великими очима — вірогідно Софія Налепінська. Ось як описує її в листі до київського мистецтвознавця Дмитра Горбачова  сестра Ганна: «Софія, можливо, не була красива класичною красою, але в ній було щось одухотворене, ...якась правдивість, і цілеспрямованість, і привабливість... В молодості була висока, струнка... Ви питаєте про зовнішність. Візьміть Мадонну Чімабуе — вона схожа». Цей стислий опис збігається із зображенням на світлині й згаданим вище портретом. Після скандального від’їзду Софії Сегно Бойчук звернув увагу на «скромну, добру, безкорисливу» Софію Налепінську. «Він захопив її своїми ідеями, і, нічого приховувати, закохалась вона в нього також», — стверджує Ганна Налепінська. Закохалася, щоб пронести свій хрест разом із Бойчуком до страдницького 1937 року.

n Третій — «Портрет чоловіка», мальований аквареллю на листі паперу 1909— 1910 років. Порівнюючи зі світлиною, можна ідентифікувати його як зображення  Тадеуша Налепінського (1885—1918) — польського поета національно-демократичного спрямування, брата Софії Налепінської, який відіграв певну роль у зміцненні стосунків «трьох Софій» із молодими українськими мистцями. А Михайло Бойчук виконав обкладинку першої збірки молодого поета «Хрест» (Chrest), виданої у Кракові 1910 року.

Ще один твір — композицію «Чотири жінки і кіт», мальовану гуашшю на папері, — можна трактувати як гумористичний гротеск: стилізовані портретні зображення учениць паризької майстерні. На першому плані — в червоній хустині — Софія Налепінська, поруч із нею — Софія Бодуен де Куртене, за ними — Софія Сегно, ліворуч — Гелена Шрамм. Себе ж Михайло Бойчук «зобразив» у вигляді кота на задньому плані...

Ось таку спробу порівняльного аналізу та ідентифікації бойчуківських портретів із конкретними історичними постатями на світлині паризької групи Renovation Bizantine, доповнену спогадами з приватного життя молодих художників, і подаю на розсуд читачів «Дня» в день уродин славетного мистця.

Фоторепродукцію картини надано автором.