«Зразок якісної журналістики з погляду конвергентного медіа»

Юліана Лавриш — двічі випускниця та кураторка Літньої школи журналістики газети «День», релігійна журналістка, доцентка кафедри нових медіа факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, магістр богослов’я.

Напередодні відзначення 1030 років від дня хрещення України-Руси Володимиром Великим ми поспілкувалися про важливість збереження власної історії, міжрелігійний діалог в Україні та сприйняття газети «День».

«РОСІЯ НЕ МОЖЕ ВКРАСТИ НАШУ ІСТОРІЮ, БО МИ ВОЛОДІЄМО ФАКТАМИ»

— Наближається річниця хрещення Київської Русі. Як правильно називати цю подію та відзначати її, щоб чітко провести межу між історією України та Росії, щоб остання не крала наших визначних дат?

— 1030 років хрещення — це потужна дата. Я підтримую тих глав церков, які називають це не лише річницею хрещення України, але й річницею хрещення України-Руси. З історичних джерел ми розуміємо, що хрещення відбувалося тут, на київських пагорбах, у церкві Київської Русі.

З боку північно-східного сусіда є багато намагань вкрасти нашу історію, але тут нема як красти, бо є факти. Ми маємо «Повість минулих літ» — літопис, який описує події і розповідає, як київський князь Володимир хрестив Русь, як Дніпром плавали статуї божків і як наші предки-українці звикали до нової віри. Для них це було болісно, бо автентично більшість русинів були язичниками. Але це — перший факт, який говорить про те, що це — наша дата, українська, не російська. Бо, як справедливо свідчать деякі російські історики, коли хрестилася Русь, на території сучасної Московії ведмеді бігали.

Беззаперечний факт — хрещення у Київській Русі. Ключова дата — 988 рік, але перше свідчення хрещення — це ІХ століття, коли хрестилися київські князі Аскольд і Дір, пізніше — хрещення княгині Ольги і частини її почту.

Ключовий момент — прийняття хрещення князем Володимиром. Це було нелегким завданням, бо треба було докорінно змінити вектор і впровадити християнство, адже язичницький культ у Київській Русі був потужним.

Ми пам’ятаємо одіозне святкування 1025-річчя хрещення Русі, приїзд до Києва патріарха Кирила. Сьогодні в Україні змінилася ситуація. Думаю, українці по-іншому дивитимуться на цей день, не лише з погляду історичної ретроспективи, а й майбутнього України, зокрема перспективи об’єднання Української церкви.

«ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ — НАДТО ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ»

— На ваш погляд, томос Україні усе ж таки дадуть чи ні? Як це позначиться на суспільному житті країни?

— Я не є членом комісій та делегацій, які їздять у Константинополь, можу лише посилатися на думки осіб, які займаються вирішенням цього питання. Зокрема, десь півмісяця тому з’явилася думка голови Департаменту з питань релігії Міністерства культури України пана Андрія Юраша, який зазначив, що томос буде надано вже впродовж місяця-двох. Процес триває.

Є сили, які не хочуть, щоб томос був наданий Україні. Вивчаючи історію інших православних церков, які є у світі, розумієш, що єдність Церкви — це надто важливий момент. Коли є духовна єдність — це дуже важливо для самої держави. Мені б хотілося, щоб в Україні була єдина Церква, це дозволило би подолати бар’єри між нами, з’єднати суспільство. Це буде важкий процес.

Три православні гілки, які є в Україні, є трьома спільнотами, які живуть різним життям як три окремі сім’ї. Якщо їх усіх з’єднати, це буде болюче на перших порах. Хоча, здавалося б, літургійно це однакові речі. Але об’єднання буде стосуватися не лише літургійних особливостей, а й ієрархічних, адміністрації цієї єдиної Церкви. І тут з’являться різнобічні думки, бо адміністрування — це завжди важке питання. Хто буде очолювати, які єпископи, як їх обирати, як обирати главу Церкви? Це буде складно, але нам варто прямувати у цьому напрямі, тому що духовна єдність дуже важлива для держави.

Щодо того, коли томос буде надано, — є різні погляди. Я схильна покладатися на думки тих чиновників, які займаються вирішенням цього питання, вони знають набагато більше, бо спілкуються з патріархом Варфоломієм і відвідують Константинополь у різних делегаціях. Тому хотілося б бути оптимістично налаштованою, що це відбудеться невдовзі — десь до кінця цього календарного року, якщо не за місяць-два.

«ВЕЛИЧЕЗНИЙ МІКС РЕЛІГІЙНИХ НАПРЯМІВ»

— Яким має бути екуменічний діалог у країні, щоб у ній було комфортно жити представникам різних конфесій та релігій?

— В Україні — орієнтовно сто різних релігійних напрямів. Це величезний мікс. Нашу країну неможливо порівняти з близькими західними сусідами: Польща — це католицький моноліт, Німеччина — переважно протестантська країна, Нідерланди — також.

Ми — різні, і це наша велика перевага, бо це робить оригінальним наше суспільство, урізноманітнює його. Але з іншого боку — це і великий виклик, бо різним релігіям, різним християнським конфесіям важко співіснувати. Що робити, щоб їх усіх поєднати? Здійснювати заходи на рівні локальних ЗМІ, на рівні держави щодо спільних молитов, спільних віч.

По-друге, має бути спрямована політика держави на те, щоб нівелювати стереотипи, пов’язані з певними релігіями. Тут є два шляхи: локально організовувати різні події, як, наприклад, у Львові, де є певні свята, які ми відзначаємо, екуменічні зібрання, молитви. Це багатство, що ми є різні, але водночас це виклик стосовно цих стереотипів, протиріч. Іноді деякі конфесії говорять: «А ми кращі за інших, наша віра правдивіша». Чимало має бути здійснено з боку церков. Вони мають показати суспільству, що вони не є щось відстале, середньовічне. Це — самобутні спільноти. На державному рівні Департамент у справах релігії організовує чимало заходів і в Києві, і в Україні, і на світовому рівні.

«ПОСТАТЕЇСТИЧНИЙ СИНДРОМ»

— Ви досліджуєте релігійну тематику у ЗМІ. Чому її так мало у «світських» ЗМІ?

— Україна — пострадянська держава. Ми пам’ятаємо режим Радянського Союзу, час тотального атеїзму. У суспільстві утвердилася думка, що «Бога немає», більше того — «він не потрібен». Ключовою є партія, є вождь, він вирішує все. Такою позицією намагалися замінити Бога. Їм це і вдалося, і не вдалося. Вдалося, бо частина українців так вихована. В Україні сьогодні — постатеїстичний синдром.

Чимала кількість редакторів, які сьогодні очолюють друковані медіа, — це люди, виховані газетою «Правда», в радянському минулому. Для них релігія не є чимось важливим. Коли я починала займатися релігійною тематикою, то мене відправляли у відділ «Культура», казали, що це одне й те саме. Фактично, єдина Лариса Олексіївна Івшина сказала, що релігія — це окрема рубрика. Аплодисменти газеті «День».

«У «ДНІ» Я СЕБЕ РЕАЛІЗУВАЛА ЯК ЖУРНАЛІСТ»

— Ви — випускниця Літньої школи журналістики газети «День». Як вас змінила ця школа? Чим допомогла у професійному житті?

— Я була у двох Літніх школах. У 2013 році я була куратором Літньої школи. Це був, перш за все, досвід роботи у потужному виданні. Хто проходить Школу «Дня», тому не страшна робота в інших медіа, бо це подання якісної фахової інформації у дуже стислі терміни. Також це — зустрічі, постановка запитань. Коли я була куратором, то задумалася над тим, що ми на факультетах журналістики не вчимо студентів ставити фахово запитання. Студенти не можуть висловитися, їм це складно.

У «Дні» я себе реалізувала як журналіст в окремій спеціалізованій тематиці — релігійній. Це спонукало мене писати дисертацію з цієї теми, пізніше — видати монографію, навіть бути автором статті для однієї з книжок «Дня». Газета заряджає ідеями, і це заслуга Лариси Олексіївни Івшиної. Вона для мене — приклад того, як бути редактором видання, вона мене надихає. Це людина, яка завжди вирує ідеями.

«День» — ЦЕ КОЛО НАТХНЕННИХ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ»

— Ви і газета «День»: що для вас символізує це видання?

— Це — коло однодумців. Коли я вперше подавалася на Школу «Дня», то для мене було важливо знайти газету, яка є близькою мені за духом. І «День» є таким. По-друге, це можливість реалізувати думки та ідеї, які я вважаю правильними. Мене як автора ніколи не «різали», не виправляли, не було такого, щоб сказали: «Оце пиши, оце не пиши». Часом Лариса Олексіївна каже, що «ваші матеріали вже не редагую, я вам довіряю». Це дуже важливо, бо у журналістиці так буває, що ти приходиш, повний ідеями, пишеш текст, і тобі його так «кромсають», що аж боляче. Це коло натхненних, інтелектуальних людей, які хочуть щось змінити у нашій країні, суспільстві. Це зразок якісної журналістики з погляду конвергентного медіа, яке має і газету, і сайт, і безліч цікавих проектів.