«Українські серіали в прайм-тайм — за півроку»

4 червня 2015 року набрав чинності Закон про заборону трансляції на українських каналах серіалів та фільмів російського виробництва. Під заборону потрапив контент країни-агресора про «доблесних силовиків», а також за участю осіб, які підтримують агресію Росії та контент, вироблений з початку 2014 року. Сьогодні важливо говорити, не як обійти закон, на чому зосереджують увагу деякі канали, а насамперед про те, що заважає Україні виробляти свій якісний контент? «День» для себе давно відповів на це запитання, виробляючи український друкований продукт. Хотілося б почути, як зробити це на ТБ? Чим мають бути наповнені телевізійні ефіри? Про що саме ми повинні говорити зі своїм глядачем? Щоб знайти відповіді на ці запитання «День» зібрав за круглим столом під назвою «Український серіал vs російський: перспективи створення свого контенту і відмова від телепродукту РФ» основних гравців медіа-середовища. Одних — реально, як-то голову Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрія АРТЕМЕНКА, заступника голови Державного агентства України з питань кіно Андрія ЯЩИШИНА та генерального директора «1+1 media» Олександра ТКАЧЕНКА. Інших — віртуально, у коментарях. Ця важлива медійна подія спричинила аншлаг у телевізійному середовищі — висвітлювати її прибули вісім каналів, що ще раз підтверджує, що тема нечасто збурюється у публічному просторі. Пропонуємо читачам найцікавіші думки учасників заходу.

«НАШ ТЕЛЕПРОСТІР ФОРМУВАВСЯ ПІД ЧІТКИМ КОНТРОЛЕМ РФ»

Андрій ЯЩИШИН: — Понад 20 років в Україні загальна репертуарна атмосфера на телеканалах була недостатньо україноцентриською. Тому зараз, після набуття чинності Закону про заборону російських серіалів 4 червня, сказати, що все швидко повернеться, і ми активно запустимо виробництво кіно, дуже складно. Нагадаю, що увесь наш медіа-простір формувався під чітким контролем сусідньої держави. Ми вже забули, що 15 років тому на одному з українських телеканалів ведучим і редактором був Дмитро Кисельов, який за великі російські гроші формував тут «стандарти» інформаційної політики. Це все відбувалося цілеспрямовано, методично і кваліфіковано. Очевидно, були політичні причини для створення саме такої «атмосфери» на ТБ. Зараз, коли ми постали вже перед «новою реальністю», яка обумовлена нинішніми подіями і окроплена кров’ю, вдавати, що нічого не відбувається, — не можна. Тому в такому контексті ми намагаємося знайти алгоритм повернення до себе. І роль держави передовсім полягає в тому, щоб унормувати процес повернення до нормального медіа-простору, нормальної країни. Треба поставити в центри уваги українця і нарешті намагатися відповідати відеоматеріалом на суспільні запити.

Зараз триває активна робота над створенням законодавчої бази та ділової атмосфери, що має дозволити нам робити це не на споживацькому рівні. Опрацьовується ціла низка підзаконних актів, готуються зміни на рівні уряду, ми регулярно зустрічаємося з усіма гравцями медіа-ринку і разом шукаємо шлях, як зробити так, щоб запустити масштабне виробництво фільмів і серіалів, принаймні з тою метою, щоб у наступному році на українських телеекранах було засилля українських серіалів. Ми розуміємо, що каналам важко, адже їм кожного дня потрібно виходити в ефір. Однак, сподіваюсь, що основні телегравці приготують нам уже з нового осіннього сезону сюрпризи.

«ЧЕРЕЗ УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО МОЖЕ «ПРОСКОЧИТИ» ЦІЛИЙ ЛЕГІОН РОСІЙСЬКИХ СЕРІАЛІВ»

Олександр ТКАЧЕНКО: — Але поки що «сюрпризи» нам готує Держкіно. Мене завжди «тішили» плачі Ярославни упродовж 20 років про те, що треба розвивати українське виробництво кіно і серіалів, але ніхто не говорив про одну важливу складову — економічну. Тому що більш вигідно було українським каналам чи продюсерам вкладати кошти у серіали, які вироблялися на території України і продавати їх у Росію. Звичайно, йшов зворотний процес: наші телеканали включилися в «гонку озброєння» щодо придбання російських серіалів. Так, близько 300 мільйонів доларів витрачалося 2013 року на закупівлю російських серіалів. Сьогодні — момент істини. В країні війна і тому український парламент прийняв закон про заборону російських серіалів. А Держкіно, замість того, щоб у цей історичний час стимулювати виробництво українських серіалів, знову відкриває широкі двері для контенту з Росії, мовляв, давайте продовжувати імпортувати російські багатосерійні стрічки, але завертати їх в обгортку українського продукту. Рішення, яке ви прийняли щодо серіалу «След» — дуже показове (Минулого тижня у медіа-просторі активно дискутувалося рішення Держкіно про видачу прокатного посвідчення українського фільму російському серіалу «След», який було адаптовано для нашого ринку. Детальніше див. у матеріалі «Олександр Ткаченко: «Держкіно відкрило скриньку Пандори», День, №110 від 25 червня 2015 року. — Ред.)

Уся індустрія дивилася, як це вирішить Держкіно. Ви ж ухвалили рішення абсолютно за формальними ознаками. Насправді, всі українські канали і продюсери останні кілька  місяців готувалися до моменту переходу в «нову реальність». Майже всі запустили виробництво своїх серіалів, шукали економічні підстави для цього... Центральні канали заявили про величезні години українських серіалів, які вони вже випустили або запустили у виробництво, але зараз усе зависло. Бо через українське законодавство, як з’ясувалося, не тільки муха може проскочити, а й цілий легіон російських серіалів. І таке показове рішення Держкіно змушує канали замислитися над тим, що вони робитимуть завтра. Це як у боксі, коли у напівважкій вазі ти виходиш змагатися, а замість рівного суперника проти тебе стоїть Володимир Кличко. Тому, замість розмов щодо підтримки українських серіалів, потрібно було зробити все можливе, щоб українські серіали вийшли на екрани. Всі важелі для цього в Держкіно на руках.

«ПОДІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ — ЦЕ РЕЗУЛЬТАТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ»

Юрій АРТЕМЕНКО: — Роль держави дуже проста — це регуляція простору. А ще — треба дати гроші на підтримку виробництва власної продукції. До того ж дати гроші розумно — під конкретні проекти, ко-продакшн, що давно робить Росія з допомогою Фонду кіно. Вони вкладають в це величезні гроші, але пропагують ідеї «русского мира», а ми повинні пропагувати свої ідеї. На жаль, не в усіх є розуміння важливості виробництва свого якісного ТБ-контенту. Не всі ще зрозуміли, що ситуація на сході України — це результат інформаційної війни. Коли депутати мають 100 гривень на пенсію, на озброєння або на кіно... вони роблять свій вибір. Як розвивати за таких умов виробництво? Давайте повернемося на початок. Чому воно взагалі не розвивалося? Зараз активно звинувачують колишні склади Нацради, що була корупція, що несправедливо проводили конкурси — це все правда. Але правда також в іншому — неправильно було побудовано в Україні сам телерадіопростір. Замість того, щоб в інтересах держави стимулювати створення дитячих каналів, спортивних, культурних, кілька суспільно-політичних олігархи напряму приходили до президента і говорили, мовляв, дай мені канал, а за це я на тебе не «наїжджатиму», більше того — підтримуватиму інформаційно. А потім, під час виборів у парламент, ці олігархи за допомогою каналів вирішували свої питання, просували власних людей... І це працювало. ТБ в Україні не було бізнесом. Якщо ми говоримо про власне виробництво, то воно потрібне для того, щоб приносити рейтинги і заробляти цим гроші. У нас же ТБ — це насамперед політика. Ніхто не думав про виховну роль, суспільну відповідальність, пропагування цінностей... Телебачення не вирощувало своїх зірок журналістики, своїх авторів, сценаристів, операторів... Навіщо? Можна все купити готове, і чужих «зірок» запросити... Сьогодні ж ми дійшли до такого стану, що виробництво потрібно підіймати практично із самого початку. І хоча закон про заборону російських серіалів недосконалий, він дає підстави трохи нормалізувати ситуацію. Цей закон по духу правильний.

Знаєте, хороший шанс змінитися у каналів був тоді, коли ми тільки прийшли в Нацраду... Пригадую, що до нас у перші дні роботи увірвалися патріотично налаштовані хлопці з вимогою заборонити російські фільми, але в нас таких повноважень немає, це прерогатива Держкіно. Однак ми зібрали всі канали і з ініціативи Ткаченка попросили обмежити фільми про силовиків з країни-агресора... Але треба розуміти, що на каналах власники між собою сваряться, і ці стосунки спускають на топ-менеджерів, і навіть на журналістів. Одні за Коломойського, інші за Льовочкіна, треті — за Ахметова... Немає солідарності... Тому хороші ідеї від одних не відразу сприймаються. І серіали деякі канали не обмежили аж до прийняття закону. Пригадую, сиділи на зустрічі талановиті менеджери й говорили, що в нас не війна, а АТО, що треба об’єднувати дві культури — російську і українську... Можливо, за буквою закону канали, які не хочуть втрачати гроші, можна зрозуміти — вони  намагаються обійти закон. Але по духу це — неприпустимо...

ЧИМ І ЯК КАНАЛИ ЗАМІНЮЮТЬ ВОРОЖИЙ КОНТЕНТ?

Ю.А.: — Знаю, що багато каналів зараз закуповують популярні формати, і будуть адаптовувати їх на український ґрунт. Але не просто дублювати, треба перезнімати. Знаєте, просто взяти серіал «След» і його «відтюнінгувати» — це ненормально.

О.Т.: — Ми купуємо зараз західні та російські формати, зокрема й доволі відомі, і повністю їх перезнімаємо. У «1+1» та групи наших каналів є проблеми з осінньою сіткою мовлення, бо ніхто не передбачав, що так швидко все станеться. Але ми запустили виробництво. Варто півроку помучитися, але коли індустрія запрацює — зупинити її вже буде неможливо. Адже український глядач буде віддавати перевагу вітчизняним героям та історіям. Якщо сьогодні пропустимо цю нагоду й знову дамо можливість імпортувати російські серіали під виглядом українських, усього цього не станеться, індустрія не запрацює. Навіть за державної підтримки. Адже якщо вона й буде, то серйозно це на ситуацію не вплине. Для одного великого каналу, такого як «1+1», мова йде про діапазон від 108 до 216 годин серіалів на рік. Це — величезні обсяги.

Ю.А.: — У цій ситуації є два моменти. По-перше — саморегуляція, патріотизм, але у нас вони не спрацювали. По-друге — примус до виробництва кіно. І це, на мій погляд, одна з функцій Нацради. Звичайно, маю на увазі законний, «цивілізований примус». Ми перебуваємо у перехідному періоді. Хтось десь недопрацьовує, але я вірю, якщо зараз зберігати нормальний темп — усе налагодиться. Звичайно, коли була б ще саморегуляція на рівні індустріального телевізійного комітету, все відбувалося швидше. Але, на жаль, маємо що маємо.

А.Я.: — Повертаючись до ексцесу із серіалом «След», то хочу вам повідомити, що всі близько тисячі серій — заборонені. У п’ятницю був виданий відповідний наказ. А «ФЕС» ще не виходив у ефір, і рішення по ньому буде переглянуто. Я підтримую українське кіно і волів би, щоб в ефірі були винятково українські серіали. Підозрюю, що «ФЕС» — це все-таки російський серіал, але, очевидно, що в Держкіно тут були свої аргументи. Мабуть, там не все так чисто. Але ви маєте розуміти, що у Держкіно немає тут ніяких власних інтересів — ми не маємо акцій жодної з медіа-груп. Працівники «1+1» чи «Інтеру» — для нас звичайні громадяни. Ми не можемо їм відмовити орієнтуючись на «дух» чи на «запах» того, що вони нам приносять. Нам необхідний інструмент.

«ПЕРЕТВОРИТИ ІСТОРІЮ НА ПОПУЛЯРНИЙ ТЕЛЕПРОДУКТ»

Анна ШЕРЕМЕТ: — Давайте трохи відволічемося від цього питання, бо думаю, навіть якщо «След» усе ж заборонять, це не дасть відповіді на головне запитання — чим замінити російські серіали. Пан Андрій сказав, що нинішні часи принесли нам «нову реальність». З одного боку, вона змусила нас приймати певні закони, думати про захист нашого інформаційного ринку. А з другого боку, я переконана, що ЗМІ разом з політиками старанно готували цю «нову реальність». Значна частина російських серіалів нині покликана створювати міфи про т.зв. радянське минуле, сталінські часи в трактуванні, що це — наша спільна історія, яку не можна ділити. Якщо не було б цих серіалів, в які вкладає великі гроші зокрема й Росія, то не було б нині наших проблем з декомунізацією, десталінізацією тощо. Це був би природний процес. Коли йде мова про нові українські серіали, чи задумується хтось про те, щоб перетворити нашу історію на популярний продукт і приділити відповідну увагу тим історичним епізодам, які на це заслуговують? Тут, як на мене, участь держави обов’язкова, адже самі канали не зможуть підняти цю ношу. Вочевидь, йдеться про певні спільні рішення, які мали бути прийняті ще позавчора.

О.Т.: — Ми викупили права на відомий роман Володимира Лиса «Століття Якова», який здобув перемогу на «Коронації слова». Зараз ми готуємося до початку екранізації. У романі йдеться про історію Західної України, про те, як одна людина пронесла через своє життя епохи різних імперій та країн. Це — лише один приклад. У нашому пакеті розробок є низка цікавих ідей на історичну тематику. Звичайно, за нормального стану справ, держава мала б підтримувати українських виробників. Але давайте будемо реалістами. Ми можемо скільки завгодно просити грошей у держави. Мовляв, дайте нам фінансування, адже ми — такі патріоти й хочемо знімати патріотичне кіно, хоча раніше цього не робили. Купувати російський продукт гроші були, а на виробництво власного — немає. Відверто кажучи, це не надто чесна позиція. Водночас ми маємо усвідомлювати, що фактично держава перебуває в стані війни. Якісь одиночні акти підтримки найбільш знакових фільмів чи серіалів повинні бути, але це не вирішує питання. Його може вирішити лише самоорганізація індустрії, усвідомлення свого місця та ролі у цей складний для країни час. Чому мене так обурило рішення Держкіно? Бо це не лише нечесно, а й безвідповідально з точки зору ситуації, в якій ми опинилися. На мою думку, ресурсів у каналів, а також талантів, які породила ця земля, досить, щоб реалізувати ці й багато інших проектів. Зараз ми отримуємо дуже багато цікавих історій. Завдяки трагічним подіям у нас з’явилася можливість переродитися заново.

КОПРОДУКЦІЯ: ЮРИДИЧНИЙ ТА МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Ю.А.: — Якщо повернутися до думки про те, що телебачення повинно перетворитися з політики на бізнес, то криза — це хороший час, щоб щось змінити. В Росії держава виділяє гроші не на будь-яке кіно — держзамовлення завжди переслідує певну мету. Вони знімають фільми про Петра І, про Романових тощо. На жаль, в України зараз немає на це грошей. Сьогодні ситуація складна, тому й олігархи не готові витрачати на ТБ так багато коштів, як раніше. На останньому засіданні Нацради деякі канали зізналися, що цього року вже втричі збільшили власне виробництво. У них просто немає іншого виходу. Проблема в іншому. Раніше все працювало так. Канал виробляє один епізод за 100 тисяч у Росії. За 50 тисяч продає його в Україні, й ще за 100 — у Росії. Таким чином вдавалось одразу «відбити» свої гроші. Сьогодні ж йдеться про те, щоб виробляти продукт лише для українського ринку. Зараз нам потрібний копродакшн й теми, які можна до нього залучити. Нещодавно я говорив із Сергієм Созановським з Film.ua, який продав «Незламну» в Китай і багато інших країн. Ми з ним згадали про конструктора Ігоря Сікорського — чудова тема для екранізації. Якщо зробити з його біографії гарну історію, в якій була б також тема кохання, її б купили і в Америці, і будь-де, де є ринок збуту. Сама ситуація сьогодні змушує задумуватися про такі речі.

О.Т.: — Історія зі спільним виробництвом — доволі складна з точки зору законодавчого врегулювання. Потрібно запроваджувати нову для України, але вже давно наявну в Європі, бальну систему. Вона допомагає визначати, чи є той чи той фільм — національним або ж спільним виробництвом. Враховується все — національність акторів, режисера, автора сценарію, мова тощо. Крім того, спільне виробництво завжди потребує багато часу на узгодження всіх деталей, адже процес відбувається одночасно у двох країнах. Якщо буде бальна система, зі спільним виробництвом з росіянами жодних проблем не буде, адже фактично вона змушуватиме їх вкладати гроші в українське виробництво. Ми повинні усвідомлювати, що виробництво українського серіалу сьогодні коштує не так уже й багато — від 20 до 60 тисяч доларів за епізод. Раніше закупівля одного епізоду російського серіалу коштувала від 50 до 100 тисяч доларів, і тут йдеться фактично про два покази в ефірі. Якщо ж ти виробляєш український серіал, в тебе зростає власна бібліотека, ти можеш неодноразово використовувати його в майбутньому. Якщо ж він виявиться успішним, як у нас було з «Останнім москалем», ти можеш також продавати його на інші території. Тобто для запуску масового українського виробництва існує довгострокове економічне підґрунтя.

Ю.А.: — Із європейською бальною системою буде легше і каналам, і Нацраді, і Держкіно. Але індустрія у своєму проекті пропонує сьогодні власний варіант. Вони пропонують давати більше балів за місце зйомки та монтажу, а також за мову. Фактично разом це буде вже 50% від усіх балів. Як на мене, ключові чинники це — фінансування, юрисдикція, головні персонажі і автори. Давайте спробуємо накласти запропонований підхід на реальні фільми. Щоби потім не вийшло, що за балами маємо начебто українське кіно, а насправді на екрані — росіяни.

А.Я.: — Власне цим ми й займаємося. Бальна система зараз опрацьовується разом з представниками каналів. Її потрібно дуже детально виписати, щоб був певний блокуючий сегмент, який не дасть за формальними ознаками трактувати російські фільми як українські. Адже половина наших видатних операторів та режисерів мають також російські паспорти і впродовж тривалого часу працюють в Росії! Зараз перед нами постало питання про культурний тест, який дозволить визначити рівень українського духу в кіно. Нещодавно на колегії Міністерства культури було прийняте рішення про проведення позачергового конкурсу кінопроектів патріотичного спрямування. Під це обіцяли відповідне ресурсне забезпечення. Сподіваємось, що ринок покаже нам «пасьянс» патріотичних тем. Ми налаштовані на співпрацю з телеканалами.

ЯКЕ Ж МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО СЕРІАЛУ?

А.Я.: — Поки ще нічого не зроблено для запуску серіалів за державні гроші — це дуже складно. Маємо пройти цілу низку процедур, включно з оголошенням конкурсу, конкурсним відбором, пітчингом. Це на півроку роботи. Є задумки,  є напрацювання на зустрічах з телевиробниками. Теперішня хвиля відродження і спроб запустити це в алгоритмі бізнесу орієнтована не лише на кіновиробництво, а й на телевиробництво. Але основними рушіями в цьому є медіа-групи, які активно працюють, штовхають, лобіюють і допомагають утілювати реформи. Але хочемо цього ми всі. Тож наше завдання на сьогодні — активніше впроваджувати і спростити всі ці процедури. Ми сподіваємося, що нам вдасться втілити взаємовигідну і прийнятну для всіх сторін систему.

Ю.А.: — Я ненавиджу наші телеканали, за те що вони «присадили» глядачів на голку російської моралі. В усьому світі популярний «Доктор Хаус», а в нас серіал «Інтерни», в якого сценарій, гра акторів значно гірші, збирає набагато вищі рейтинги. Це ментальність умовного «Васі». Канали не вели глядачів у краще, не давали зірки, як це має бути, не виховували гарно, а отак присаджували на російську «битовуху». Краще брати інші форми й адаптувати, робити своє, але в жодному разі не хочу, щоб це була шароварщина. Треба робити по-іншому, для іншого покоління з іншою традицією. Закони будуть удосконалюватися, але якщо буде рух знизу — все це відбуватиметься швидше.

О.Т.: — Якщо ми будемо порівнювати себе у сфері серіального виробництва з Америкою чи Росією, то ми на цій «розтяжці» порвемось. Неможливо порівнювати непорівнюване. Ринок, який існує в Росії, в 10 — 12 разів більший за український, я вже не кажу про американський. Давайте подивимося на Хорватію. У них рекламний ринок — аналогічний українському на сьогодні при населенні 4,5 млн жителів. Крім того, у них є публічне телебачення, яке має стільки ж грошей, як і рекламний ринок. І канали всього два, а знімають вони класно. Ми маємо усвідомити, що український серіал — це не американський і не російський продукт. А який він — дізнаємося протягом півроку. Якщо не створювати негативних прецедентів, весною на всіх каналах будуть українські серіали в прайм-таймі. Із часом кількість переходить у якість. Думаю, що якість наших серіалів незабаром буде краща за багатьох східноєвропейських колег.

КОМЕНТАРІ

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, голова парламентського Комітету з питань культури і духовності:

— Чому не всі канали виконують норми закону? У нас є державні органи, які мають це контролювати: Національна рада, яка повинна проводити моніторинг, Держкіно, яке має вживати заходи щодо порушників, виявлених Нацрадою. Тому це питання — до якості роботи державних органів. Очевидно, суспільство і політичний клас повинні звертати на це увагу.

Однак я не був би надто песимістичним щодо порушень у ефірі в контексті закону. Відсотків на 90 він виконується, у нас немає цілої низки «Смерчів» (назва телесеріалу. — Ред.), які були раніше — таких напряму антиукраїнських серіалів. Звісно, будуть хитрі спроби обійти закон, але справа держави — це зупиняти, а справа суспільства — впливати. Проте варто розуміти, що це відбувається в усіх країнах у той чи той спосіб у різних сферах. Один із каналів повирізав із серіалу усі екстер’єри, що були зняті в Москві і вклеїв туди київське відео, але від цього серіал не стає українським. Є дитячий російський фільм «Маша и Медведь», який переклали англійською, і у цього ведмедя там — англійські газети, але це не означає, що цей мультфільм став англійським чи американським.

Що ж до того як розвивати власне виробництво. Ми бачили приклад «1+1», що зробив кілька серіалів, зокрема «Гвардія», який було знято не за великі гроші і досить швидко. Не можна сказати, що це взірець продукції, але люди хотіли його дивитися, і він мав дуже високі рейтинги, тому що українці хочуть дивитися на екранах на власне життя. Знаю, що канали запустили цілу низку українських серіалів власного виробництва, тож я оптимістично налаштований. І справа держави — далі в цьому допомогти. Не лише забороняти, а й допомагати.

Вікторія СЮМАР, голова парламентського комітету з питань свободи слова й інформаційної політики:

— Країна, яка не бажає виробляти свій культурний та інформаційний продукт, не хоче, насправді, виробляти нічого. Навіть зброя не має сенсу, якщо людям не зрозуміло, навіщо їм власна країна, якщо можна жити в чужому культурному та інформаційному просторі. Це до дискусії про заборону російських серіалів і необхідності стимулювання свого виробництва. Якщо ми хочемо реальної незалежності — маємо створити свій національний інформпростір, а не забивати голови російською низькопробною попсою. Завдання Ради — приймати відповідні закони, завдання відповідних органів, того ж Держкіно, їх виконувати, а не заробляти на дрібному шулерстві з додаваннями до російських серіалів кількох кадрів, знятих у Києві, щоб їх визнавати «українськими». Українське — вироблене в Україні, базоване на українських цінностях, орієнтоване на українського глядача. Варто пам’ятати кожному чиновнику, включно з Держкіно: питання не про серіали, питання про бути чи не бути незалежній Україні. Бо як не зробимо цього зараз, то не зробимо вже ніколи. У це варто вкластися, це — внесок у свою країну. Даруйте за пафос...

Ігор РОЗКЛАДАЙ, медіа-юрист, Інститут Медіа Права:

— Я не режисер, але очевидно, що для розвитку свого продукту потрібні талановиті режисери і мудрі замовники такої продукції. Також є запитання щодо споживачів, але тут є вічна проблема яйця і курки. Чи телеканал має адаптуватися до споживача, чи споживач має навчитися споживати якісніший продукт.

Держава взагалі щодо всього виробництва має забезпечувати стимулюючу, а не репресивну функцію. Це будь-які адміністративні, податкові та інші механізми, які роблять можливість заснування і ведення бізнесу простим і легко адмініструвальним. Чим і як канали замінюють російські серіали? Іншими серіалами. Звісно, мені особисто було б цікаво дивитися продукцію HBO, ніж мило-мило... До речі, хотілося б дізнатися, як полякам вдалося добитися того, що в центрі Варшави є офіс цієї відомої компанії, і порівняти, чи у нас такі ж умови, чи щось таки не працює.

Чому не всі канали виконують норми закону? Є кілька причин. Перша —  економічна. Продукт закуплено, на нього витрачено гроші, і їх треба хоч якось відбити. Плюс — продукт дешевий. Це основна фішка російської політики. Замінити чимось якісним — це вже вимагає фінансових витрат. Також існує низка більш суб’єктивних причин — від страху втратити аудиторію, яка споживає цей контент, небажання змін як таких до проблем із позиціонуванням на ринку.

Щодо боротьби зі спробами обійти закон. Потрібен належний моніторинг, реагування на порушення, скарги від громадян і, на жаль, традиційний законодавчий спорт «закрили дірку — знайдемо нову». Вся проблема з виконанням закону, по суті, має складову економічну і складову ідентифікації. Визнати, що національні інтереси — це не російські інтереси, багато хто ще не може. І що намагання не нести економічні затрати може призвести до більш глобальної втрати — втрати країни.

***

P.S.: На засіданні 2 липня експертна комісія Держкіно визнала серіал «ФЕС» неоригінальним і несамостійним твором, переробленим з російського серіалу. Цей висновок експертної комісії має враховуватися при прийнятті рішення головою Держкіно Пилипом Іллєнком. «Експерти переглянули матеріали, надані нам офіційно ТРК «Україна», подивилися те, що є у відкритому доступі із російського серіалу «След», який став першоосновою, і прийшли до висновку, що це фактично та сама версія, що і в Росії, з деякими переробками, які не тягнуть на авторську версію. Очевидно, остаточне рішення Держкіно винесе наступного тижня», — коментує «Дню» заступник голови Держкіно Андрій Ящишин.

«День» запрошує усіх ключових гравців медіа-ринку, а також топ-менеджерів центральних українських каналів висловити свою позицію щодо збуреної на круглому столі теми на шпальтах газети.