Про «санітарну бридкість»

У Києві з 2 до 5 липня триватиме лекторій Вільної школи журналістики. Як себе позиціонує ця організація — недержавна освітня установа з експериментальним підходом до навчання. «Вільна школа стала великою дослідницькою лабораторією у сфері медіа і засобів масової інформації, — йдеться на їхньому сайті, й окремо наголошується: — з 2012 року вона працює для «зміни медійного ландшафту суспільства, підготовки нового покоління прогресивних медіа-менеджерів, редакторів і журналістів, майстрів тексту». Змінювати «медійний ландшафт» куратор проекту «з експериментальним підходом», політтехнолог Дмитро Раімов планує, звичайно ж, не безкоштовно, а за 1600 грн із кожного учасника. І, судячи з реклами, охочих із боку українських «молодших колег» повчитися знайдеться чимало. Якщо кілька років тому діяльність цієї «школи» не привертала до себе особливої уваги в медіа-просторі, то цього року організація викликає багато запитань. «Фейсбук» та інші соціальні мережі буквально зашкалює закликом: «запишіться на майстер-клас», підтягуючи під пост як ілюстрацію фото «зірок»... російської журналістики. Загалом лекторами проекту виступають понад три десятки медійників із країни-окупанта, більшість із яких не висловилися публічно щодо анексії Росією Криму та присутності фактору агресора на сході України. Як сприймати той факт, що з РФ у Київ запрошують десятки лекторів, які називають Крим російським (Галина Тимченко), а репортери їхніх видань акредитовані в «ДНР» та «ЛНР» («Русский репортер» — головний редактор Віталій Лейбін)?

Так, серед основних лекторів Вільної школи журналістики (цікаво, вільної від чого?) — просто «десант» російських медійників, які приїжджають до Києва учити своїх колег «стандартів» професії. Зокрема, перед українською журналістською молоддю виступить Галина Тимченко, головний редактор новинного проекту Meduza Project, у минулому головний редактор видання Lenta.ru, яка розкаже, як правильно працювати в онлайн-медіа; Ілля Азар, кореспондент російського порталу Meduza Project; Віталій Лейбін, головний редактор журналу «Русский Репортер», а також — Сергій Бунтман, перший заступник головного редактора радіо «Эхо Москвы»; Ельмар Муртазаев, головний редактор Forbes Russia, Матвій Ганапольський, ведучий радіостанції «Эхо Москвы» і радіо «Вести»; Михайло Зигарь, головний редактор телеканалу «Дождь», Євгеній Кисельов, ведучий каналу «Інтер» та інші.

•  Не беремося оскаржувати професійний талант та уміння російських колег, які виступають у ролі лекторів: для журналістики своєї країни вони, певно, відіграють важливу роль. Питання в іншому — чого вони можуть повчити українських колег?

Наприклад, на «Медузі», яку широко представляють в Україні її лектори, вийшло інтерв’ю, в якому розповідалося про те, що українська пропаганда гірша за російську, а головний редактор журналу «Русский репортер» Віталій Лейбін приїде в Київ з лекцією фактично одразу після свого майстер-класу... в Криму, де в Сімферополі у «Школі журналістики» він розповідав місцевим медійникам, «як зупиняти війни правильними історіями». До речі, як зазначено на сайті «Школи журналістики» у Криму, ідея проведення подібних майстер-класів з’явилася два роки тому — «до приєднання Криму до Росії: тоді ще ніхто й уявити не міг, що півострів повернеться додому, а кримські журналісти завжди цікавилися професійним досвідом російських колег і хотіли його перейняти». Цікаво, у Києві Лейбін також розповідатиме про повернення Криму «додому»?

•  Щоправда, куратор і засновник Вільної школи журналістики, політтехнолог Дмитро Раімов ревно запевняє, що захід — далекий від політики. «Вільна школа стоїть поза політикою, і лекції у нас не присвячені політичним процесам, інформаційним війнам тощо, — коментує Дмитро Раімов. — У нас: медіа-менеджмент, копірайтинг, письменницька майстерність, інтернет-маркетинг. Пан Лейбін буде читати про те, як писати репортаж. Для нього і всіх інших лекторів (у тому числі українських, американських) діє заборона на політичні висловлювання. А якщо у студентів будуть якісь питання про політичні уподобання лекторів — можуть запитати після лекцій, вступити в дискусію, доводити свою позицію. Але це — поза лекціями і нашим освітнім процесом».

•  Але яким є цей освітній процес? В інтерв’ю порталу ura.ru лектор Вільної школи, видавець інформаційного порталу «Медуза» Ілля Красільщик зауважив: «ЗМІ можуть тільки фіксувати те, що відбувається. Ми не можемо зараз говорити з позиції сили — потяг уже рушив, ми біжимо за ним і не наздоганяємо. У цій складній державній грі ми не є активними гравцями». Виходить, що так званий ліберальний прошарок російських медійників, втративши у своїй країні якісну журналістику, приїздить до Києва чогось учити українців.

•  Доповнюють «десант» російських лекторів українські «експерти» типу Ігоря Гужви (керівника медіа-холдингу, до якого входять газета «Вести», журнал «Вести Репортер» і радіо «Вести»). Тобто майстер-клас даватиме людина, в газеті якої СБУ зафіксувала підтримку сепаратизму і факти «брудного» фінансування! Однак якщо персонажа типу Гужви у компанії з Лейбіним варто було очікувати (нагадаємо, що «Вести Репортер» зроблено за аналогом «Русского репортера»), то як пояснити участь у «школі» таких відомих українських медійників, як Віталій Портніков, Юрій Макаров, Микола Вересень, Зураб Аласанія, Наталія Влащенко та ін. Як вони сприймають факт спільних заходів з лекторами із країни-окупанта?

•  «Я вирішив взяти участь у цій школі, тому що мене запросили минулого разу виступати після Сергія Лойка. Не забуваймо, від кого піднялася хвиля висвітлення подвигу «кіборгів» у Донецькому аеропорті — саме від Лойка, якого, однак, можна вважати не російським журналістом, а американським. Він першим зробив те, чого не зробили українські журналісти... Нам бракує «м’язів» з видобування первинної інформації, з її обробки. Просто через те, що українська журналістика до останнього часу не була на це заточена. Від неї не вимагалася власне інформація такого рівня. Цього разу я не впевнений, що братиму участь у школі, принаймні, про це поки що не йдеться, — прокоментував «Дню» Юрій Макаров. — Щодо участі в заході чималої кількості лекторів від Росії — треба розглядати кожен випадок окремо, адже, безумовно має бути здорова «санітарна бридкість». Якби все залежано від мене, то за нинішніх умов, якби йшлося про виховну місію, нікого з російських журналістів не кликав. Хіба що запросив би Віктора Шендеровича, може — ще одну-дві людини. Розумієте, принципових особистостей у російській журналістиці, які чітко заявили би про свою позицію щодо анексії Криму, окупації східного регіону, можна перелічити буквально на пальцях однієї руки, на двох — не виходить. Взагалі, в російській журналістиці, на жаль, навіть ті люди, які ще кілька років тому мали пристойне обличчя і заслужене ім’я, дивовижним чином деградують просто на очах. Одне за одним прізвища викреслюєш зі списку тих, кому хочеться простягнути руку. Водночас, говорячи про «санітарну бридкість», треба відверто зізнатися, що навичок журналістики польової, у воєнних складних умовах, насправді нам бракує. І треба думати про те, де і яким чином ці навички здобути. Можливо, не кликати «зірок», а просто досвідчених колег із тієї ж Британії... Якщо вже брати спікерів із Росії, то треба мати ключову умову — користь від їхньої інформації.

•  Юрій Макаров погоджується з тим фактом, що запрошення кількох відомих українських журналістів на майстер-класи з десятком російських колег легалізує в очах слухачів увесь захід. «Ми заточені на крайні випадки, — продовжує Макаров. — Кожен скаже, що в одному приміщенні з Дмитром Кисельовим перебувати неможливо, а от з Олексієм Венедиктовим, який фактично цілується в кулуарах з Кисельовим, а потім удає, що дотримуються протилежних поглядів — можна... Треба визначити рівень непристойності».

Власне, цей «рівень непристойності» має визначатися, передовсім, критерієм чесної відповіді на запитання до російських колег: як ви оцінюєте ситуацію з Кримом?