Політичний «дрес-код»
Усі проблеми, якими жили країна й ТБ цього тижня, — створення українсько-російського газового СП, комунальна катастрофа в Алчевську, проблеми м’ясо-молочної галузі тощо, — природно вписувалися в контекст виборчої кампанії. При цьому значна частина політиків- завсідників телеефіру демонструвала непогану орієнтацію в питаннях про політичну тактику та цілковиту дезорієнтацію в питаннях стратегічних. Ні, звісно, всі обіцяють «добре» після виборів, але як саме робитимуть «добре», розповісти чомусь не вважають за необхідне. І якщо політики, які вже були при владі, мають такий вагомий аргумент, як можливість послатися на власний управлінський досвід, то в промовах молодих (у розумінні досвіду), але які рвуться в парламент, відсутність конкретики часто перевищує всі можливі межі. А аргументи на зразок «геть цих дідусів із парламенту, туди потрібен притік свіжих, серйозних мізків» викликають деякі сумніви щодо політичної профпридатності. До чого тут узагалі вік до політичної ефективності?
Остання цитата взята з дискусійної програми одного з українських телеканалів, в одному з випусків якої зійшлися в одній студії відомий політолог і дуже помірно відомий політик, лідер партії... ну, назвемо її, скажімо, «Новий вектор» (щоб не робити безплатної політичної реклами). І якщо політолог говорив про перспективи українсько-російських газових відносин, про способи залучення європейського інвестора, про причини розчарованості народу в окремих політиках та інші серйозні речі, то значна частина промов політика зводилася до того, що «ось поки не буде класних, серйозних управлінців, високоморальних» (читай — поки його політична сила не прийде в парламент), «якщо не прийдуть нові політичні здорові організми» (отак і сказав), кризи в Україні не припиняться. Особливо «розчулила» наступна фраза про ці «молоді організми»: хай вони, можливо, «не до кінця високого рівня» і не все ще знають, але ж «головне, що є сьогодні патріоти справжні»... А, можливо, годі вже експериментів із патріотами «не до кінця високого рівня»?
Ця програма, в якій молодий політик у відповіді практично на кожне запитання додавав: а ось, мовляв, позиція «Нового вектора» така, народилася необхідність «Нового вектора», люди шукають цей «Новий вектор» тощо, викликала ще одне запитання: а чи варто було на законодавчому рівні формулювати визначення політичної реклами й агітації, якщо потім отак, в одному флаконі — й агітація, й інформація?.. Одна річ, коли політик в ефірі викладе свій погляд на вихід із кризи, шляхи вирішення проблеми, але просто прийти в ефір і доводити незамінність себе для країни...
А ось із оригінальних новинних сюжетів телетижня запам’яталася розповідь Наталки Рябої про те, як українські компанії впроваджують так званий дрес- код (одежний код) — правила та рекомендації щодо зовнішнього вигляду співробітників («К1», «Один тиждень»).
Як відомо, не все те прийнятне в солідних фірмах, що зручно людині. Що, загалом, і зрозуміло: навряд чи у когось із клієнтів викличе довіру, скажімо, юрист або банківський службовець, одягнений у потерті джинси та пом’яту футболку.
За словами автора сюжету, дрес-код, популярний на Заході, а з кінця 1990-х — такий, що набуває популярності й у нас, — це, як правило, окремий документ, виданий керівництвом компанії, в якому чітко розписані навіть такі найдрібніші деталі, як колір помади для жінок і довжина бороди або вусів для чоловіків. Містяться в такому документі й вказівки щодо ділового костюма та його кольору.
За однією з версії, дрес-код започаткований у консервативній Англії й уперше був впроваджений у британських банках. До речі, саме банки, а також інвестиційні та страхові компанії найбільш вередливі щодо зовнішнього вигляду своїх співробітників. І йдеться не тільки про діловий костюм, а й, наприклад, максимальну висоту підборів у жінок (не вище п’яти сантиметрів), кількість прикрас-елементів одягу (не більше 13, враховуючи оригінальні ґудзики) тощо. А вже якщо чоловік вирішив пофрантити й одягнути разом із діловим костюмом і класичними туфлями білі шкарпетки — йому загрожує серйозний прочухан або навіть штраф.
Не скрізь, звісно, до одягу співробітників ставляться так суворо, як у банках. Десь обмежуються більш загальними рекомендаціями: костюм темних тонів, світла сорочка — для чоловіків, спідниця не вище коліна — для жінок. А в п’ятницю, напередодні вікенду, в деяких фірмах влаштовують на західний манер так званий вільний день, коли можна носити навіть джинси (які в інші дні зазнають дискримінації).
А ось західні компанії, на які переважно орієнтуються вітчизняні фірми, за словами Наталки Рябої, вже давно розслабилися в цьому сенсі. У багатьох наявних у нас західних фірмах можна носити те, що зручно (крім тих самих джинсів, потертого одягу, а також прозорих блузок). Але при цьому головний принцип — «свобода завдяки відповідальності». Тобто передбачається, що співробітник сам повинен вирішувати, наскільки діловим має бути його одяг сьогодні. Отак ось — виДРЕСирували...
Утім, є ще фірми, де можна почуватися зовсім неформально. В одній із вітчизняних компаній, яка займається створенням комп’ютерних ігор, на роботу можна приходити хоч у тапочках і спортивному костюмі, головне — щоб ніщо не заважало роботі. То що вже казати про рядових співробітників, якщо сам директор фірми по офісу роз’їжджає на роликах... А співробітника в костюмі в такій фірмі можуть сприйняти як клоуна. Загалом, головний принцип ставлення до одягу простий і зрозумілий — усьому свій час і місце.
Це і стосовно політики багато в чому справедливо. Можливо, і в цій сфері варто було б ввести такий собі «дрес- код», який регламентує, наприклад, що в телевізійний ефір із несвіжими думками та потертими політичними ходами приходити не варто?
