Поки ми граємо в мовчанку

Хоч би як дивно для когось це звучало в епоху Інтернету, смартфонів та планшетів, газети в Італії — невід’ємний «десерт» до ранкової кави. День більшості італійців починається саме з прогулянки до едіколи (так тут називають журнальні кіоски, які, до речі, відкриваються о шостій ранку і працюють навіть у неділю). Італійці багато читають. На Апеннінському півострові доволі серйозними тиражами виходять у світ близько дванадцяти національних щоденних газет. Щоденні локальні та регіональні видання — годі перерахувати, не кажучи вже про щотижневі та щомісячні. Однак кількість італійської преси не завжди дорівнює якості.

Регулярно оглядаючи італійську пресу, часто можна помітити неперевірену інформацію, недолугі коментарі від сумнівних експертів і, врешті, просто брехню. Показовий приклад — сайт відомого проекту StopFake, де італійські ЗМІ практично на першому місці, зрозуміло, після російських. Найбільше пригадується особливе обурення серед представників української діаспори, науковців-україністів, активістів, викликане цілою дискваліфікаційною кампанією видання La Repubblica проти Надії Савченко — за словами італійських журналістів, «члена українського військового угруповання неонацистів». Благо, що на цей «професіоналізм» посольство України в Італії відреагувало відкритим листом до видання із закликом доносити правдиву інформацію про події в Україні до італійських читачів. Загальна тенденція — фактор України в медіа відходить на другий чи навіть третій план.

ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА — РОСІЙСЬКІ ФЕЙКИ

Їх, цих фейків, як і відвертого перекручування об’єктивної інформації в італійських медіа, вистачає. Інший сумний діагноз — замовчування та ігнорування актуальних українських проблем. Більшість італійців через замовчування в медіа ситуації в зоні АТО вважає, що в Україні уже давним-давно все спокійно, тихо і мирно. Жодне центральне медіа упродовж червня не оприлюднило якісного аналітичного матеріалу про Україну. Як може країна, в якій живуть і працюють понад 200 000 українців, майже нічого не знати про Україну? Як може європейська країна не знати, що відбувається в самісінькому центрі Європи? Звісно, зараз в італійців і самих є про що писати, що обговорювати і про що турбуватися — передусім активно висвітлюють теми масового безробіття, стрімкого зростання корупції, проблему мігрантів та інші загальноєвропейські виклики. Проте місця для України на італійських газетних сторінках і на телебаченні не залишається зовсім не через це. Місцеві експерти апелюють до іншого: принципові телеканали Італії об’єднані в одну сітку Mediaset, яка є власністю Сільвіо Берлусконі, великого друга і побратима Росії (загалом Mediaset налічує близько 20 різнотематичних телеканалів).

Загальну мовчанку інколи переривають телеканали, які належать суспільно-правовій телерадіокомпанії RAI. Найчастіше сюжети про конфлікт на сході України та ситуацію в Криму фігурували на телеканалі новин RAI News 24. Багато подій коментували українські активісти і журналісти, але зазвичай глядачам пропонували репортажі журналістки Лючії Гораччі, яка працює в гарячих точках світу. По-перше, Гораччі знімала свої сюжети тільки на території, окупованій російськими бойовиками, які в її сюжетах фігурували як представники «ДНР»/«ЛНР», — типову проросійську позицію цих матеріалів помічаєш одразу. Про відверту несимпатію до українців свідчить ще один сюжет Гораччі, відзнятий у сирійському місті Алеппо. Журналістка начебто знайшла на стіні напис кирилицею «Львов». Висновок Гораччі — на боці «Ісламської держави» воюють українці. Якщо добре придивитися до написаного, то слово не має нічого спільного з назвою українського міста. В будь-якому разі, треба ж було на розписаній різними фразами та символами стіні відшукати кілька букв кирилицею і знайти їм саме таку інтерпретацію! До речі, цей фейк не залишився поза увагою й українських ЗМІ, які були обурені непрофесіоналізмом і заангажованістю італійських колег. До слова, загальний контент італійського телебачення не просто низькопробний, а інколи переходить межі здорового глузду. Цілодобова телемаркетингова реклама, реаліті-шоу, американські телесеріали у стилі «що дурніше, то смішніше» — ось основна наповненість телепрограми більшості каналів.

«ВИКРИВЛЕННЯ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ»

Повертаючись до друкованих ЗМІ, не можна не згадати про щомісячний геополітичний журнал Limes. 2014 року Україна ставала тричі головною темою видання. Українсько-російський конфлікт висвітлювався в ньому крізь призму різних поглядів, але журнал акцентував увагу на тому, що Європа не повинна стояти осторонь проблеми, бо український фронт — глобальний. Однак уже цього, 2016 року на геополітичних мапах, якими журнал часто ілюструє публікації, Крим позначено власне як частина Росії. Знову та ж сама історія — незадоволення читачів, відкритий лист до видання від українського посла і цього разу чітка відповідь від головного редактора, опублікована на сайті журналу. Редактор заперечує припущення посла про звичайну технічну помилку: «Мапа, про яку ви пишете, повністю відображає реальність. Якщо Крим і Севастополь знову стануть територією України, ми змінимо наші мапи, які на той момент так само об’єктивно відображатимуть реальність. Я впевнений, що ви погодитесь зі мною щодо того, що для геополітичного видання технічною помилкою було б викривлення геополітичної реальності». Цікаво, чи редактор цього видання знає, що його країна не визнає Крим — Росією? Більше того, разом з ЄС продовжила санкції проти РФ.

Також у червні Україна з’являється в італійських газетах завдяки викраденим картинам із веронського музею Castelvecchio, які були вилучені в молдавських злочинців на території Одеської області й повернуті Італії. Заодно журналісти намагаються розказати про позитивні зрушення в країні та проблеми, що залишаються невирішеними.

Найоб’єктивнішою і найактивнішою у цьому плані можна вважати щоденну газету La Stampa, яка, до того ж, цього тижня порадувала читачів додатком, присвяченим Україні. Origami — щотижнева кольорова розкладка, яка висвітлює актуальні проблеми сьогодення. «Європа поновила санкції проти Росії за анексію Криму. З питання України розпочалася «холодна війна» між Москвою і Заходом. У великій країні, вдвічі більшій, ніж Італія, досі триває війна і досі продовжує проливатися кров», — йдеться в передмові до додатку. Інтерв’ю з активістом Михайлом Мінаковим про корупцію як систему і пострадянське прокляття, погляди польського дипломата Яна Томбінського на історичний шлях України до «нормалізації», живі враження італійців із Москви та Києва. Так що цей додаток — ковток свіжого повітря серед італійської липневої спеки і загальної байдужості.

До слова, додаток активно обговорюють у соціальній мережі Facebook. Хтось незадоволений його наповненістю, мовляв, зроблено примітивно і схематично. Але слід зважати на те, що італійський читач знає про Україну або зовсім трохи, або нічого. Кореспондент газети Анна Зафєсова, яка висвітлює проблеми Східної Європи і Росії та яка готувала додаток разом зі своїми колегами, зауважила, що багатьом номер видався відверто політичним. Головною ж його ідеєю було показати Україну різноманітну, а не лише Україну у стані війни.

Приклад Італії показує, що в Європі, зокрема західних медіа, не все так однозначно, як часто уявляють лідери думок та активісти в Україні. Європа не завжди готова переступати через свої власні інтереси заради когось, конкретно — заради України. На тлі втрати інтересу провідних медіа Заходу до України голова Верховної Ради України Андрій Парубій запевняє, що Україна виграла інформаційну війну проти Росії. І саме тому ЄС продовжив санкції. А може, ми ще й не починали інформаційно воювати? І як свідчить практика, оборону треба тримати не лише на російському інформаційному фронті...