Підстави для занепокоєння

Коли чую розповіді наших очільників у телевізійних студіях, на радіо і читаю в газетах, завжди думаю, як було б добре, якби їхні оцінки боєздатності нашої армії та її озброєності, глибоких реформ у МВС та СБУ, активної діяльності антикорупційних структур відповідали дійсності. Але мучать сумніви. І часто-густо фактажу для цих сумнівів задосить. Ось, приміром, стало відомо про вельми показовий і символічний випадок в Одесі. Там група футбольних  уболівальників на стадіоні вивісила плакат із назвами українських кораблів, захоплених РФ у Керченській протоці і закликом до російської влади: «Кремль, покайся!»

На уболівальників накинулися одеські поліціянти, повалили на землю, зірвали їхні плакати і, пресуючи людей, почали вигукувати: «Знатимете, що вивішувати!» Це як же розуміти? В Україні, воюючій (!!!) Україні не можна вивішувати патріотичні, спрямовані проти агресора плакати? І так поводиться нинішня одеська поліція після всіх реформ — пана Авакова, про які так барвисто розповідає його радник нардеп Антон Геращенко. Ми, на жаль, особливо позитивних результатів таких реформ не бачимо. Але навіть якби вони були, то не варті були б і собачого хвоста, якщо українську поліцію досі не очищено від російської агентури. Якщо повідомлення ЗМІ про одеський інцидент відповідають істині (а спростування МВС мені не відомі), то виходить, що нинішня поліція в Одесі нічим не відрізняється від тієї, яка 2014 року якщо і не вітала «російську весну», то болісно міркувала, до кого б приєднатися. Зараз вона вже знає, до кого? Найбільш пригнічує той факт, що справжніх уроків з подій 2014 роки ні на вищому рівні, ні на регіональному не винесли, а це означає, що ми всі приречені знову їх пережити, але у значно погіршеному варіанті.

На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» кандидат у президенти Анатолій Гриценко заявив, що оголошення воєнного стану не свідчить про якусь небезпеку. Дай Боже, аби так і було. Але до 2014 року нас теж дуже довго заспокоювали. Кандидат обрушився на владу із жорстокою критикою, особливо якості оголошеного воєнного стану. Загалом, критика була справедливою. До речі, мій земляк, кримчанин Андрій Сенченко назвав цей воєнний стан імітацією... Але спасибі хоча б за таке тренування, хоч щось — це краще, ніж взагалі нічого. Але в одному питанні Анатолій Гриценко має цілковиту рацію: треба припинити переслідування наших військовиків, які всі ці роки, перебуваючи в реальних бойових діях, жили в режимі воєнного часу. Не запроваджуючи воєнного стану упродовж чотирьох років, керівництво України підставило тих людей, які захищали нашу державу. А тепер судить воїнів за законами мирного часу.

А ось пропозиції Гриценка щодо протистояння агресії почасти слушні, а почасти спірні. Приміром, викликає сумніви теза про те, що нас врятує професійна контрактна армія і припинення примусового призову. Тут навіч популістське загравання з електоратом (свого часу з такою тезою, мовляв, ваші діти не служитимуть, вправлялася Юлія Тимошенко). А ще набагато раніше Центральна Рада і УНР відмовилися від примусового призову на відміну від російських більшовиків, які не відмовилися і, сформувавши багатомільйонну армію, роздавили всіх, хто був у них на шляху.

Самою лише армією ми повномасштабне російське вторгнення не зупинимо, потрібна мобілізація всієї країни, всієї нації.

Щодо професійного військового резерву кандидат у президенти має рацію, як і щодо розгалуженої системи територіальної оборони.

Нардепка Ірина Фріз (БПП), нині міністр у справах ветеранів, самовіддано кинулася захищати Верховного від критики Гриценка, але її захист був надміру емоційним і малопереконливим. Жодного конкретного звинувачення вона спростувати не змогла.

Але тут раптом Гриценко вирішив виступити в ролі «дельфійського оракула» і заявив, що ймовірність широкомасштабного російського вторгнення наближена до нуля. Пан Гриценко готовий нести відповідальність в разі помилки, яка матиме для нас катастрофічні наслідки? Потім Анатолій Степанович перейшов на особистості і почав шпетити Порошенка, Луценка і Пашинського за те, що вони не відправили своїх синів на фронт. Тут полковник Гриценко вчинив необачно. Адже можна поставити й інші запитання. Приміром, ми знаємо, що колишній віце-спікер ВР Руслан Кошулинський (сержант запасу) добровільно пішов на фронт, нардеп Павло Жебрівський (капітан запасу) із власної ініціативи пішов воювати за Україну, а тут справжній полковник А.С.Гриценко не очолив батальйон чи бригаду на передовій лінії. Адже якби він це зробив, то мав би сьогодні набагато сильніші політичні позиції. Бо тиловий це для полковника одне, а фронтовий полковник — зовсім інше.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу нардеп Рефат Чубаров розповів, що зрадники і колаборанти в Криму заявили, що півострів надійно захищений російською армією, і український воєнний стан їх не обходить. А прибічники України в Криму підтримують воєнний стан, але люди обурюються неготовністю депутатів ВР захищати Україну, їхньою непристойною поведінкою під час голосування. Чубаров сказав: поки ми з’ясовуємо стосунки усередині України, Росія серйозно зміцнюється на захоплених територіях. Лідер Меджлісу закликав: відбиймося спершу від Росії, а тоді вже повертаймося до наших з’ясовувань.

Нардеп Антон Геращенко запропонував змінити закон і проводити вибори в період воєнного стану. Лякає можливість погубити Україну під прапором демократії. Якщо країна справді воює, то які можуть бути вибори? Занапастимо свою Батьківщину в ім’я електорального задоволення окремих політиків, які рвуться до влади, не бачачи нічого довкола?

Чубаров запитав: якщо буде вторгнення РФ, невже ми зможемо одночасно воювати проти російських танкових армій і проводити вибори?

На «5 каналі» Лариса Губіна обговорювала останні події з генералом запасу СБУ паном Ягуном. Зокрема, вели мову про французький бунт. На думку генерала, багато що в сучасній Європі свідчить про діяльність «нового Комінтерну». З огляду на те, що з часів Горбачова і до наших днів із СРСР і РФ в офшори було виведено до 10 трильйонів (не мільярдів!) доларів, то грошей на «світову путінську революцію» не бракує. Привертає увагу той факт, що серед французьких погромників було чимало російськомовних людей з паспортами країн Європейського Союзу. Та й навіщо французам громити український культурний центр у Парижі? До речі, всі ці події у Франції, якщо порівнювати з нашими Майданами (у Франції є загиблі, має місце масовий вандалізм, навіть наруга над національним символом — Тріумфальною аркою), дають змогу сказати, що українці (принаймні щодо протестів) є одним із найцивілізованіших і найдисциплінованіших народів Європи. Ще під час першого Майдану це відзначив навіть тодішній заступник Жириновського по партії ЛДПР Олексій Митрофанов: «Вони там, у Києві на своєму Майдані місяць стояли — і жодної розбитої морди. А якби сталося таке у нас на Красній площі — не встигали б трупи вивозити». І Майдан 2013—2014 рр. був мирним, поки не було втручання ззовні. На каналі «Прямий» журналіст Аркадій Бабченко розповів про свою участь у форумі Вільної Росії у Вільнюсі. Його основний висновок: Росія стає фашистською державою, і це процес незворотний. Що ж, як сказав покійний Борис Березовський, тікаючи з РФ: «Російський фашизм буде страшнішим, ніж німецький». Борис Абрамович був витонченим знавцем «матеріальної частини» російського режиму і знав, що казав.

А на кордонах України стоїть величезна російська армада. Рано чи пізно вона зрушить з місця, і явно не задля того, щоб піти в глиб Росії.

Ці сили готові діяти. А в нас нескінченний цирк у ВР і засилля ворожої агентури на всіх рівнях. Чи готові ми зустріти напад?