Переможець без... перемоги

28 жовтня відбулася чергова конференція з обрання нового члена Наглядової ради Суспільного телерадіомовлення від громадських організацій, які представляють органи місцевого самоврядування.

Залишилося провести ще одну конференцію, і склад Наглядової ради буде сформовано остаточно. «Нарешті!» — зітхнуть з полегшенням багато причетних до просування Суспільного телерадіомовлення в Україні. І справді, епопея зі створенням Суспільного тривала понад 15 років! Було поламано стільки списів, проведено безліч усіляких конференцій та симпозіумів! Гадаю, що хтось уже на цю тему встиг захистити наукову дисертацію. І ось, здавалось би — фінал!

На нещодавно проведеній міжнародній конференції «Запуск суспільного мовлення в Україні: виклики та наступальні кроки» чи не найбільше уваги було приділено створенню Наглядової ради, яка, власне, і має забезпечити якісне «народження дитини».

Надію на оптимізм вселяло те, що цей процес відбувається в межах спільної програми Європейського Союзу і Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні». Згідно з вітчизняним законодавством Наглядова рада суспільного телерадіомовлення формується Верховною Радою України (за квотою депутатських фракцій) та самим суспільством, тобто громадськими організаціями в різних сферах життєдіяльності. Що ж, здається, все демократично. Я також так думав, принаймні, до сьогоднішнього дня, коли взяв участь у якості одного із претендентів на члена Наглядової ради від Асоціації земляцьких організацій «Рада земляцтв областей та регіонів України».

Про участь у конкурсі (у номінації «Місцеве самоврядування») заявили аж дев’ятнадцять громадських організацій! Здається, добре! Буде, з кого обрати! Адже ми геть стомилися від протежування, «договорняків» та псевдообрань. І тут така нагода — спробувати сили в чесній боротьбі!

З результатами конкурсу в номінації «Місцеве самоврядування» охочі можуть ознайомитися на сайті Нацради з телерадіомовлення і на сайті Суспільного телерадіомвлення. Так само, як і з біографіями та програмами претенденів... Щоб ніхто не запідозрив мене в суб’єктивності, жодного прізвища не називатиму.

Вважаю за свій громадянський обов’язок заявити: не можна робити хороші, особливо суспільно значимі справи, не зовсім чесними методами. Тоді сама справа (у нашому разі — Суспільне телерадіомовлення) опиниться під загрозою. На сьогоднішній конференції дев’ятнадцять громадських організацій представляли... всього сім претендентів. Схема проста: хтось із «кмітливих» заздалегідь подав документи одразу від кількох громадських організацій, або ж — об’їздив їх (уже після подання) з «переконаннями» голосувати за... себе. Ось і все. Таким чином, конкурентне змагання просто перестало бути таким, адже за столом сиділи (і просто кивали головами) ті, хто вже знав — за кого вони виставлятимуть максимальні бали. Європейці підтримали, як їм здавалося, надзвичайно демократичну систему голосування, коли в ньому беруть участь по одній особі від кожної організації. Вони ж не могли передбачити, що хтось приїде на конкурс переможцем? Ще до його початку...

На підтвердження моїх слів про неприпустимість «договорняків» на самому початку конференції один із колег-претендентів сказав: «Я вже можу вам назвати (шляхом елементарних математичних підрахунків) прізвище переможця». І назвав... І влучив у «десятку»!

Єдине, на що можна було б зважити в цій ситуації — недосконалість правил гри, адже формально порушень не було — є організації, є претенденти... Але, товариство, хіба ми не знаємо, як під правила будувалися «схеми», щоб ці правила обходити? То, може, настав уже час будувати наші відносини зовсім по-іншому?

І проблема тут не в персоналіях, а в умовах, однакових для всіх. Саме цей месидж я намагався донести до уваги присутніх на конференції. Але замість розуміння, принаймні того, що тут щось не так, із вуст уже обраного члена Наглядової ради від Верховної Ради України пролунав такий контраргумент: «Ніякого «договорняку» тут немає. Так, деякі претенденти їздили, так, домовлялися. Вони в цьому самі зізнаються... От якби вони це приховували — ото був би «договорняк».

А вже після конференції одна з її організаторів на моє прохання відкоригувати правила бодай на майбутнє відповіла: « Хто вам, пане Миколо, заважав їздити й агітувати за себе в організаціях? Наступного разу привезете із собою штук двадцять — оберуть вас...» Оце вже, чесно кажучи, мене обурило і змусило взятися за перо.

Бо шанс цивілізаційного розвитку, дарований Україні, не дає права нікому нехтувати правилами конкурентного змагання, в якому на рівних правах визначається найдостойніший. Хоч би про кого йшлося — депутата, судді, прокурора або члена Наглядової ради Суспільного телерадіомовлення. Лише в чесній конкуренції — порятунок України. Хоч би як пафосно це звучало. Але в цьому — ключ розв’язання всіх наших проблем.

ІНФОРМАЦІЯ «Дня»

Микола ГРИЦЕНКО — журналіст, письменник, понад 25 років присвятив сфері телерадіомовлення: від редактора і головного редактора телебачення Сумського телерадіокомітету — до керівника прес-служби Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Після низки публікацій Миколи Гриценка в пресі та відкритого звернення до РНБО України щодо засилля у вітчизняному телеефірі російської пропаганди, чужорідного шкідливого продукту, — 2008 року його було цинічно звільнено з роботи. («День» тоді стежив за цими подіями й висвітлював на своїх сторінках нерівний двобій Миколи Гриценка з Нацрадою.)

Микола Семенович активно займається громадською діяльністю. Він — заступник голови ГО «Сумське земляцтво в місті Києві», президент благодійної організації «Фонд сприяння ініціативам газети «День».

Автор багатьох авторських програм на телебаченні, сценаріїв документальних телефільмів, прозових, поетичних та публіцистичних творів.