Олександр ТКАЧЕНКО: «В мене з’явилися нові цілі»

Сьогодні, 22 січня, свій 50-річний ювілей відзначає досвідчений телеменеджер, генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Владиславович Ткаченко. Медіа-група «1+1» після Революції Гідності однією з перших показала планку, до якої має прагнути українське телебачення. «День» неодноразово писав про важливі для країни проекти: програми «Хоробрі серця», «Голос країни», «Голос. Діти», серіали «Гвардія», «Слуга народу», «Останній москаль», політичне шоу «Право на владу» та інші, які намагалися продемонструвати якісно новий рівень телепродукту.

У нашій традиційній рубриці «Дзвінок імениннику» можливість привітати Олександра Владиславовича ми використали як привід поговорити про перші результати заборони російських серіалів, досягнення каналу Ukrainian Today та особисті і професійні плани ювіляра на майбутнє.

— Після заборони російських серіалів «1+1» першим закликав ТБ продукувати свої стрічки. Незабаром канал покаже серіал «Хазяйка» виробництва «1+1 продакшн». Ще й досів в Інтернеті активно обговорюють «Слугу народу» та інші прем’єри 2015-го. Яких кіно-серійних прем’єр варто очікувати глядачам «1+1» у 2016 році?

— В цьому році, фактично вся праймова лінійка серіалів на «1+1» буде українського або спільного виробництва. Тобто ви практично не побачите жодного закупленого або зробленого не в Україні або без участі України серіалу. Виділяти щось конкретно я б не хотів, але безперечно нас дуже тішить, що повернуться щонайменше два серіали — «Останній москаль» другий сезон і «Слуга народу». Також у нас очікуються знакові для нас телепрем’єри. Одна з них — 4-серійний серіал знятий за бестселером «Століття Якова». Це перша спроба осягнути історію України протягом 100 років в телевізійній формі.

— Коли за вашими прогнозами власним продуктом вдасться повністю заповнити нішу, яку займають російські серіали?

— Якщо казати про те, що було раніше і те, що ми бачимо зараз, то можна говорити, що на заміну російських  серіалів  вже прийшло багато чого українського виробництва. І не тільки на каналі «1+1», але і на каналі «Інтер», на каналі «ICTV». Це і місцеві історії, з місцевим колоритом, артистами і т.д. Таке заміщення відбувається активно і сьогодні, на відміну від двох років тому, коли серіали вироблені в Росії становили левову частку, ледь не 90—95%, ця частка зменшилась до 25—30%.

— У березні виповниться рік дії закону про заборону російських фільмів. Як можете оцінити цю дату: що вдалося, а що ні — якщо говорити про масштаби всього вітчизняного ТБ?

— Якщо ви маєте на увазі не заборону російських фільмів, а їхнє обмеження використання, вироблених після 2014 року, то є  перші ознаки про які ми говорили стосовно українських серіалів. І єдине, що бентежить, що один з гравців на телевізійному ринку продовжує нехтувати законом і маніпулювати датами виходу серіалів в ефір і показувати серіали виготовлені очевидно, що після 2014 року.

— Запущений у серпні 2014 року «Плюсами» новинний міжнародний мовник UkraineToday став прецедентом на українському ТБ. Чи виправдав мовник на першому етапі ваші очікування? Як медіа-група розвиватиме канал далі? Чи відчуваєте бодай якусь підтримку держави?

— Це був своєрідний поклик ще в квітні 2014 року після окупації Криму розповісти, в першу чергу, європейському та американському глядачеві, що насправді відбувається в Україні і, що насправді відбувається в країнах східної Європи. Ми не очікували багатьох підводних каменів і скель, які не було видно під час запуску нашого корабля в плавання, але це хороша школа розуміння того, з наскільки неоднорідним глядачем-читачем нам доводиться стикатися і наскільки все ж таки опустила свої корені кремлівська пропаганда в західному світі. Але це хороший великий досвід. На жаль, співпраця з державою в вигляді мінстеця не склалася. За державні кошти було вирішено виробляти практично аналогічний продукт, як UkraineToday, але, на жаль, гіршої якості і ми, чесно кажучи, не розуміємо хто є глядачем каналу UkrainianTomorrow на відміну від UkraineToday. Тільки ми з нашим глядачем спілкуємось на пряму, знаємо хто він, і можемо порахувати кількість мільйонів наших глядачів.

— Вже в перший день Нового року частина медіа-спільноти буквально накинулася на «1+1» зі звинуваченням у цензурі. Йдеться про «скорочення» святкового привітання від Петра Порошенка. У «Дні» вийшла стаття під заголовком «Новорічна невипадковість, або Чи потрібне використання у святкові ніч телеефіру як інструменту політичної пропаганди?» Як сьогодні оцінюєте ту критику, адже йдеться не лише про новий рік, а й про інші традиційні «прохання» влади з нагоди і без надати ефір?

— Чесно кажучи, я взагалі перший раз за весь час роботи на телебаченні стикнувся із ситуацією, що до традиційного поздоровлення президента було долучено ще нарізку кадрів в яких був своєрідний звіт президентської адміністрації за рік, що минув. В ньому були переплутані кадри як діяльності самого президента, так і збитого турецькими ППС російського літака. Нам здалося це недоречним, і ми вирішили залишити новорічне поздоровлення президента, але вберегти нерви глядачів від споглядання політичної агітації у новорічну ніч. Втім, це підштовхнуло до великої дискусії, тому що в принципі це пострадянський синдром, коли в один і той самий час на всіх каналах ідуть або звернення, або фільми, або якісь передачі, тому що можна скільки завгодно виправдовуватись тим, що у нас неспокійний час і потрібно всім донести точку зору керівництва держави до своїх громадян, але все ж таки потрібно відходити від історії, коли всі канали вишукуються по струнці струнко і виконують політичні замовлення згори. Це свідчить не про те, що ми не показуватимемо політзвернення з новим роком, але очевидно, що треба подумати в який саме час це доречно.

— Питання щодо проблем медіа часто не вдається належно продискутувати, тому що немає потужної і солідарної для цього платформи. Чи ставите за мету зробити оновлену «Телекритику» головним аналітиком ринку ЗМІ? (Після того як команда Н. Лігачової пішла, дехто припустив, що сайт далі не працюватиме. Сьогодні він працює, шукає нові формати. Яку мету бачите в ньому?)

— Річ у тім, що неможливо повторити те, що робила команда Лігачової. У них був своєрідний поклик змагань за свободу слова для того, щоб підтримувати вільні медіа в час, коли це було необхідно. На мій погляд, після Революції Гідності дискутувати з приводу того, що в нас немає свободи слова вже недоречно і команда Лігачової вирішила робити свій новий проект. Ми ж вважаємо, що «Телекритика» може зосередитися не тільки на критиці телевізійного ефіру, на викриванні якихось елементів появи цензури чи порушення журналістських стандартів, але і на інформуванні аналізу телевізійного та кіноринку як такого. Це велика прогалина і про цей світ ми дізнаємося переважно з таблоїдів, а не з аналітики.

— З яким настроєм і планами зустрічаєте День народження?

— Ви знаєте, в мене з’явилися нові цілі. Це дуже приємно. Хоча я не усвідомлюю, ще скільки це років до їхньої реалізації. Але той факт, що в мене є мрії і хочеться їх досягти, мене дуже тішить і я це буду робити.