Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Німий мовний «фронт»

В Україні має виключитися режим шлункарства і розпочатися епоха sapiens gentem — розумної нації
21 лютого, 12:18
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Мовне питання набирає в Україні обертів. Найближчим часом слід очікувати натиску на неї з боку офіційних осіб і ЗМІ під прикриттям лозунгів у радянському дусі про рівноправність мов і з покликанням на закони.

Законодавство не пропонує жодного захисту українській мові, бо не приймає до уваги той факт, що українська мова, на відміну від російської, стала жертвою лінгвоциду.

Хоч як це сумно, але на часі створення в Україні аналогу Французької академії, в компетенціях якої має бути не просто охорона та розвиток української мови, а й юридично, публічно і науково ефективна реакція на дії та висловлювання брагарів/єрємєєвих та інших шарікових великоросійського виробництва. Якщо така Академія традиційно існує в країні з колонізаторським минулим, то Україні вона й поготів потрібна.

Всього лиш на кілька днів Україну сколихнуло вбивство Артема Мірошниченка за те, що той розмовляв в Україні українською мовою.

Того вечора у Відні я з австрійськими друзями засиділася за вечерею — не встигала відповідати на їхні запитання:

— У вас багато російськомовних? Ми були в Києві — там більшість російською розмовляє... Тут медіа по-різному про Україну повідомляють... Не знати, чому вірити... То хто такі сепаратисти — російськомовні українці? Це громадянська у вас війна? За участю Росії?

Ми говорили про все те, що західноєвропейська людина не може дізнатися зі своїх медіа, тому що ті про це мовчать. А особливо тепер, коли Бородянський закрив іномовлення UATV, водночас отримавши підвищення зарплатні. Натомість Russia Today — потужна як ніколи.

Захід не надав значення вбивству Мірошниченка — мовляв, що хотіти від асоціальних елементів?.. Захід не розумів і не розуміє суті мовного питання в Україні — питання, принесеного на багнетах комуністів-великоросів. Не розуміє, що для України воно є екзистенційним. Зрештою, ніхто, крім Росії, питання української мови Європі не роз’яснює. Всі спроби повернути Україні її ідентичність Захід інтерпретує як український реваншизм щодо Росії. Це при тому, що жодна із країн Європи не потерпіла би агресивної та політично вагомої інвазії мови сусіда на свою територію.

ПЛАСТИЛІН І СУБВЕРСІЯ

Український загал не навчений мислити в руслі, яке безпосередньо не стосується прогодування себе та сім’ї. Не навчений діяти в категорії інтересів держави. Він навчений сприймати себе поза власною державою і дивиться на неї як споживач, який обирає «годівника», в якого має право вимагати їжі й умов для фізичного виживання.

Загал не вміє сприймати державу своєю. Не бачить історичну тяглість, а себе — її частиною. Совкова психіка заважає сприймати себе як одиницю нації. У загалу не вироблене поняття зв’язку поколінь. Маси не вміють пов’язати матеріальне з нематеріальним. Те, що не можна закинути в шлунок, — повністю знецінене.

Чомусь українцям найважче бути українцями. Їм простіше жити, спілкуючись на общєпанятном. Немає розуміння того, що мова є основою повноцінного існування нації.

Широкі маси, не лише в Україні, мають, на жаль, мозок наче із пластиліну — піддатливий і м’який. А в руках супротивників він працює проти самих українців. Що виліпиш — те й буде, поки рука іншого не почне ліпити своє. Кагебівська тактика субверсії досі безвідмовно спрацьовує на байдужому українському загалі.

Після обрання Зе у суспільства перестали спрацьовувати запобіжники. Матеріальні інтереси взяли верх і почали диктувати свої правила в нематеріальній сфері. До влади прийшли люди, вкорінені у совковій парадигмі. Вони створюють адекватний собі світ. Для них не існує поняття державних інтересів. Вони не знають історії держави, якою керують. Уникають основоположних для України питань. Повторюють мантру про мир з убивцями українців. Для них не існує фронтів, де вони захищали б інтереси України.

Тому не дивно, що наразі спостерігаємо фатальні для України речі.

 По-перше, це зняття з порядку денного центральних для поступу нації тем та історичних питань. Свідчення цьому — нова стратегія Інституту національної пам’яті, яка під приводом політики примирення та об’єднання нації, розмиває і знеособлює те, що має стати складовою нової національної й державної ідеології. Знову робиться наголос на культурній дипломатії, хоча та безпорадна у протистоянні з «русским миром».

Нова стратегія національної пам’яті спрямована на забуття і рухається до баналізації, вихолощення й до компромісу з російськими ідеологічними інтересами, які в мовному питанні переважно збігаються з ліберальною позицією Західної Європи, яка не знає, що таке лінгвоцид.

 По-друге, не виробляється освітня політика, яка мала би на меті оновити освіту відповідно до сучасних освітніх і політичних потреб. Міністр освіти позиціонує себе поза ідеологіями, але захищає тезу, що у шкільних програмах треба відходити від теми страждань, щоб не виховувати націю в травматичному руслі. Це говорить чиновник країни, яка перебуває у стані війни. У час, коли на фронті помирає молодь, а свої травми нація навіть не почала перетравлювати. Українці бояться власного відображення в дзеркалі історії.

 По-третє, книжковий ринок відкривається російським гравцям — до прикладу, російське видавництво Alpina Publisher законно продає через Yakaboo свою продукцію в Україні. І робить це не лише Yakaboo.

Водночас прем’єрміністр України обмежив виплати на підтримку культурних проєктів і масово закриваються бібліотеки.

ДОНИНІ ОБЩЄПАНЯТНИЙ?

Удмурт Альберт Разін, науковець і громадський діяч, спалив себе 10 вересня 2019 року, протестуючи проти русифікації удмуртів. Більшість західних медіа змовчали. Це перше самоспалення з політичним підґрунтям після розпаду СРСР. Саме тому ця іскра прозріння загарбаних Росією етносів є знаковою для майбутнього РФ.

В Україні одиниці розуміють, що саме мова є рушійним чинником у підриві РФ і sine qua non державності України. Мало хто запитує себе, чому завойовники України бралися насамперед за знищення мови. Лінгвоцид іде завше поруч з геноцидом. Росія це розуміє найліпше.

В Україні має відбутися добровільне переосмислення вживання російської мови. Об’єкти субверсії мають зараз можливість зрозуміти, що їхня російськомовність — результат успішного експерименту пана над рабом.

На своїй шкурі питання мови я відчула 20 років тому. Щоразу, коли я в Києві говорила українською, мене російськомовні українці називали «бандеровкой» — часто просто за інерцією.

1972 року, протестуючи проти русифікації УРСР, мій батько поїхав у Москву до Генсека Л. Брежнєва з вимогою повернути українцям українську мову. Йому сказали: «Языковой вопрос решён Лениным и обсуждению не подлежит. Ты серьёзно болен — тебе надо лечиться». Батько здав їм свій квиток члена КПРС. Після цього його позбавили права на професію педагога і культосвітнього працівника, а також виключили з інституту — з V курсу історичного факультету. Так він став будівельником-різноробочим. Це були 1980-ті. Нещодавно Путін усіх українців, у тому числі й російськомовних, назвав селюками, а українців — продуктом польської династії Потоцьких. Українців не врятувала мовна мімікрія. Хіба це не аргумент перейти на українську?

Звісно, питання української мови як меншовартісної уже не стоїть так гостро, як раніше. Але дихотомія «общєпанятний» та «сільський» залишилася. Росіяни це добре засвоїли. В Австрії можна часто спостерігати, як російські туристи спілкуються з німецькомовним персоналом супермаркетів російською. Їм відповідають англійською, але це росіян не спантеличує. Вони отримують те, що хочуть, за допомогою мови жестів, супроводжуючи це монологом російською мовою. Общепанятний же...

МОВА — ЦЕ ЩЕ Й РЕСУРС. ПЕРЕМОЖЕ ТОЙ, ХТО ЗУМІЄ ЙОГО ВИКОРИСТАТИ

В умовах гібридної війни не можна ігнорувати питання мови. Потрібно чітко окреслити лінію мовного фронту і залучати до нього загал.

Уряд повинен розробити і втілити програму, яка би доступно пояснювала масам значення використання української мови в щоденному житті.

Для загалу головний ресурс виживання — хліб і до хліба. Тому до мас повинно бути донесено, що мова, якщо говорити прагматично, — це також ресурс, навіть якщо його на хліб не намастиш. Ресурс як для України, так і для її супротивників. Хто контролюватиме цей ресурс — той стане переможцем.

Проблема також у тому, що інституції, які повинні працювати над виробленням державної ідеології, насправді працюють у протилежному напрямку.

Нова влада поводиться таким чином, ніби в України не було і немає історичного зовнішнього ворога, ніби його можна знову оголосити старшим братом і за ніч завершити війну. Таке бачення влада нав’язує виборцям.

Ідеологічна робота не ведеться ні на офіційному, ні на неофіційному рівнях. Лише окремі люди самовіддано, але розрізнено працюють у цьому напрямку. Українські інтелектуали здебільшого працюють на гранти із бюджетів лівих сил Європи і грають на кон’юнктурі, яка питання мови здебільшого не передбачає, а тим паче української в Україні.

Кадрова освіта в країні — наскрізь совкова. Тому потрібно вишколити яскравий контингент україномовних педагогів і підняти їхній престиж. Маю на увазі відданих роботі професіоналів, а не тих буфетниць, які в СРСР викладали українську літературу і мову, викликаючи в дітях огиду до самого слова «український» і виробляючи комплекси меншовартості на національній основі.

Потрібно проводити роз’яснювальну роботу із Заходом Європи щодо лінгвоциду в Україні й щодо значущості мовного питання. Європа сприймає Україну переважно як російськомовну країну. Вважається, що кожен говорить тією мовою, якою хоче, і забороняти вживати якусь мову — недемократично і дискримінаційно. Причини, чому так історично склалося, нікого не цікавлять. Тому, коли Путін і Russia Today розповідають Європі про «ущемление прав русскоговорящих на Украине», їм беззастережно вірять. А коли українці говорять про утиски рідної мови, їм не ймуть віри.

Причина успіху націй — вміння максимально і своєчасно використовувати ресурси. Матеріальні й нематеріальні. Для цього потрібне мислення. Стратегічне й тактичне. Саме зараз в Україні має виключитися режим шлункарства і розпочатися епоха sapiens gentem — розумної нації. Мова — це зброя, яку ми наразі добровільно віддаємо в руки ворогові.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати