Гарячі теми:

«Наша робота – фіксувати історію»

Олександр КЛИМЕНКО — про головні теми року

02 жовтня, 11:46

Військовий репортер газети Верховної Ради України «Голос України», володар «Золотого дня» 2015 року (за знімок «Союзник») і Гран-прі 2019 року (за серії «Життя Станиці Луганської» та «Снайпери»), лектор у Літній школі журналістики «Дня»-2016 Олександр КЛИМЕНКО — з-поміж тих, чиї роботи щороку найчастіше відзначають відвідувачі наших фотовиставок. Можливо, секрет не лише у надзвичайній професійності (адже пан Олександр займається фотографією вже 45 років і понад 30 років працює фоторепортером), а й у правдивості та людяності його світлин, на яких він фіксує останні вже понад шість років реалії та героїв російсько-української війни, багатьох з яких знає особисто і не перериває ці зв’язки.

«Вперше потрапив на війну 12 квітня 1992 року в Придністров’ї. В одному німецькому агентстві попросили з’їздити туди, я зробив це і потім почав так працювати», — розповідав пан Олександр «Дню» раніше. Він знімав війну в колишній Югославії, Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані і Демократичній Республіці Конго. 2014 року до переліку додалася рідна Україна.

«Є таке визначення — «військовий журналіст», яке мені не дуже подобається. Але доля змусила нас із колегами стати саме такими журналістами. Отже, це наша війна, і нікуди ми не можемо від неї дітись і сховатись. Наші фотографії, телерепортажі, нариси — те, що залишається в історії», — таким переконанням Олександр Клименко ділився 2017 року і так він вважає і зараз.

Ми поцікавилися в пана Олександра, як минає його рік і як на нього вплинув коронавірусний карантин.

— Загалом рік минає нормально. Хоча, звичайно, пандемія вплинула так, як на всіх. Починаючи з березня, у квітні всі сиділи вдома налякані, поїзди не ходили, їздити нікуди не можна було... За цей час я трошки знімав Київ, як минає цей карантин, не ходить метро...

Можливо, в мене рік був не зовсім вдалий. Але щось було. Будемо рахувати новий рік від часу попередньої фотовиставки «Дня», то за цей час я знімав розведення військ наприкінці осені минулого року, зокрема і командира 128-ї бригади Євгена Коростильова, який, на жаль, невдовзі після цього отримав важке поранення, підірвавшись на міні на передовій, і помер у госпіталі. Моє фото його з розведення військ дуже розійшлося.

Недавно теж їздив на схід, був у Маріуполі. Дещо знімав. Війна зараз така, ви знаєте: всі сидять, щось чекають, коли стріляють — не відповідають. Я розмовляв з військовиками — офіцерами, солдатами — більшість із них не вірять у перемир’я, не вірять у те, що може закінчитися війна. Врешті там я не відчув цього коронавірусу, всі працюють, можливо, впливає, що там такий замкнутий простір, немає зайвих контактів.

У мене є улюблена фраза: не задокументована історія — незадовільна історія. Ця фраза не моя, когось із великих. Наша робота — фіксувати історію. Звісно, пандемія коронавірусу — це подія в історії людства, страшна подія і дуже значуща. Значущіша, ніж усі війни, можна вважати це якоюсь світовою війною. Я дуже поважаю тих, хто робить спеціальні репортажі, ходить у лікарні...

КОХАННЯ ОН-ЛАЙН

Тож, звісно, головна подія року — це коронавірус. Це як наприклад чума сімнадцятого століття, яку згадують досі. Мені здається, так і з коронавірусом.

Але навіть якщо не відбувається якихось, можливо, великих подій, ти все рівно щось знімаєш і, можливо, якісь буденні фото теж важливі. Не обов’язково це має бути якась суперподія.

— Чи заступив, на ваш погляд, коронавірус тему війни?

— Так, заступив. Хоча для України все-таки головною подією залишається російська агресія і наша боротьба за незалежність від Росії, яка триває вже тисячоліття.

ВЕРЕСЕНЬ 2020 РОКУ. ВІЙНА ТРИВАЄ. ВІДПОЧИНОК

— Цьогорічний фотоконкурс «Дня» ми визначили як «антидот», своєрідні суспільні ліки «і від вірусу, і від нерозумної політики, і від життєвих проблем, які пов’язані з обставинами цього року». Що для вас є таким «антидотом»?

— Фотоконкурс газети «День» — це привід підбити підсумки, що ти зробив за рік, і це дуже добре.

А розрада — це життя. Знаходити розраду в кожній хвилині свого існування. Скрізь можна знайти розраду. Наприклад, це споглядання квітів, неба, сонця, зір, води, повітря, лісу...