Медіарегулювальники
Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради 13 січня розпочав розгляд проєкту закону «Про медіа». Роботу буде продовжено і на наступних засіданнях.
Необхідність проведення «багатосерійного» обговорення викликано наявністю альтернативних законопроєктів, які теж потрібно розглянути разом із «основним». Окрім того, сам по собі проєкт закону «Про медіа» вийшов дуже об’ємним — він містить 124 статті. Справа в тому, що автори законопроєкту вирішили у «турборежимі» зробити роботу, до якої років двадцять не доходили руки законодавців, — врегулювати, тобто навести лад в усій медіасфері країни.
ЗАКОН ДЛЯ ВСЬОГО
Проєкт закону № 2693 «Про медіа» група народних депутатів зареєструвала 27 грудня 2019 року. Авторами документа є члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики (Олександр Ткаченко, Микита Потураєв, Євгенія Кравчук, Ірина Констанкевич та інші) та Комітету з питань свободи слова (Тетяна Циба)).
Як зазначається у «Пояснювальної записці», ухвалення законопроєкту «має створити необхідні сучасні європейські умови для задоволення інформаційних потреб громадян України, ефективного розвитку сфери надання аудіовізуальних медіасервісів із використанням нових технологій».
Метою медійного нового закону є:
* створення єдиної, впорядкованої та взаємоузгодженої системи правових норм, спрямованих на регулювання правовідносин у сфері медіа;
* виконання Україною зобов’язань перед європейськими партнерами та імплементація норм європейського законодавства у національне законодавство;
* захист національних інтересів України та прав користувачів медіа сервісів;
* регулювання діяльності у сфері медіа.
Законопроєкт насправді можна вважати медійним кодексом, тому що він охоплює всі засоби масової інформації — друковані ЗМІ, телебачення, радіо, онлайн-медіа — та діяльність провайдерів, об’єднує кілька законів, прийнятих у середині дев’яностих років та оновлює загальну законодавчу базу.
Єдиний закон «Про медіа» має замінити цілу низку законів:
* «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
* «Про телебачення і радіомовлення»;
* «Про інформаційні агентства»;
* «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»;
* «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»
— та внести низку змін у чинні кодекси та закони України.
Ще одне завдання, яке має вирішити новий закон «Про медіа», — запровадити державне регулювання в тих сегментах медійної сфери, для яких до цього часу не було виписано системних законодавчих норм та правил (інтернет-ЗМІ).
І одночасно автори законопроєкту намагалися створити кращі умови для посилення захисту українського споживача медійних послуг від пропаганди, маніпуляції, фейків та дезінформації.
Ще один напрям, який буде врегульований законом, — прозорість власності та фінансування засобів масової інформації. Тут буде багато нововведень, але без зовсім уже революційних законодавчих норм: від ідеї запровадження системи fair play для медіа («скільки заробляєш, стільки витрачаєш») остаточно відмовилися.
ОПОЗИЦІЯ НЕ ЗАДОВОЛЕНА
Методи, за якими в проєкті закону пропонується об’єднати все законодавство про медіа — позбутися «білих медіаплям» та протидіяти деструктивним інформаційним впливам — уже викликали гостру критику опозиції, учасників ринку, експертного середовища та медіаспільноти.
Головна претензія прогнозована — наступ на свободу слова.
Опозиційні нинішній владі політики — і з патріотичного табору, і з партій, які називають проросійськими, — зійшлися на думці, що законопроєкт створює умови для цензури та тотального контролю.
Народний депутат від «Європейської Солідарності» Микола Княжицький — ініціатор альтернативного медійного законопроєкту — впевнений, що проєкт закону «Про медіа» містить норми, які «через обмеження свободи слова контролюватиме будь-яку політичну думку всередині країни».
Депутат від «Опозиційної платформи — За життя» Ренат Кузьмін», який брав активну участь в обговореннях на засіданні профільного комітету ВР, заявив, що «суть законопроєкту» зводиться до «введення цензури, згортання свободи слова, до законодавчого закріплення можливості держави закрити рота будь-якому опозиційному політику».
Втім, автори проєкту закону категорично відкидають усі подібні звинувачення. «Законопроєкт розроблений з метою імплементації Директиви Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги. Ми ж не вважаємо Євросоюз місцем, де утискається свобода слова?» — риторично запитав у своєму блозі на «Українській правді» заступник голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв.
Так чи інакше, але поки що якихось категоричних заяв із боку міжнародних організацій щодо законопроєкту чутно не було. Врешті-решт, законодавче регулювання медійної сфери — в широкому сенсі цього слова — це, дійсно, тренд сучасного світу.
ІНТЕРНЕТ У РАМКАХ
Одним із найбільш спірних пунктів є регулювання інтернет-простору. За словами голови Комітету з питань гуманітарної та інформполітики Олександра Ткаченка, таке явище «існує в багатьох європейських країнах, а в Україні не існує взагалі». Але вітчизняні учасники ринку та експерти — знов таки, прогнозовано — не в захваті від цієї ідеї.
У коментарі журналістам юрист Інституту масової інформації Алі Сафаров висловив свої побоювання стосовно нововведень: «Дуже проблематичними є питання відокремлення онлайн-медіа від решти інформаційних ресурсів... У законопроєкті пропонується блокувати їх через провайдерів. Провайдери від цього відмовляються, бо це є грубим порушенням правил користування інтернетом. Це може спричинити велику проблему з інтернетом в Україні в цілому».
Висловлюють своє незадоволення і безпосередньо телекомунікаційні компанії. Інтернет-асоціація України вкрай незадоволена, що законопроєкт пропонує вважати операторів, провайдерів телекомунікацій, які надають послуги доступу до інтернету, суб’єктами у сфері медіа, фактично відповідальними за контент. Кілька днів тому ІнАУ написала листа до керівників кількох парламентських комітетів, у якому висловила свою незгоду з цими новелами нового медійного закону.
Тут треба зазначити, що тема врегулювання діяльності інтернет-медіа для України вже 20 років залишається вкрай чутливою. Причина — «справа Гонгадзе». Політично вмотивоване вбивство керівника одного з перших в країні онлайн-ЗМІ на довгі роки наклало «табу» на тему запровадження будь-яких «рамок» діяльності інформаційних інтернет-ресурсів. Але розвиток технологій, зростання кількості користувачів нових медіа, загроза гібридного впливу зробили питання врегулювання роботи онлайн-видань невідворотним. Тепер залишається сподіватися, що від повної свободи Україна не «стрибне» відразу до тоталітарних практик, обминаючи європейський досвід.
ЩО ТАКЕ ПРОПАГАНДА
Окремим, також очікувано спірним розділом проекту закону стали «обмеження, пов’язані зі збройною агресією». Документом, зокрема, пропонується заборонити поширювати в медіа:
«1) матеріали, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом), та їх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію, анексію території України, порушення територіальної цілісності, суверенітету України, зокрема і публічне заперечення зазначених дій;
2) недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом), у разі, якщо наслідком цього є розпалювання ворожнечі та ненависті або заклики до насильницької зміни територіальної цілісності чи конституційного ладу;
3) програми та матеріали (крім інформаційних та інформаційно-аналітичних), серед учасників яких є особи, внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національному медіапростору України, який затверджує Національна рада в порядку, визначеному Законом».
Зрозуміло, що законопроєкт із такими формулюваннями прогнозовано викликав обурення ЗМІ «з прокремлівського пула» та проросійських політиків. В регіонах навіть відбуваються «акції протесту громадськості», які активно висвітлюють т.зв. канали «кума Путіна». Тут, власне, немає якихось сюрпризів.
Але висловлюють свої зауваження і правники. Так, юристи, наприклад, помітили, що проєкт закону забороняє поширювати пропаганду, але в тексті документа відсутнє визначення терміну «пропаганда».
НЕДОЛІКИ Є, АЛЕ...
У парламентських експертів ще більше претензій щодо формулювань та термінології. Головне науково-експертне управління ВР виклало свої претензії до законопроєкту «Про медіа» на 12 сторінках.
У цілому експерти погоджуються з доцільністю оновлення та уніфікації чинного законодавства України у сфері телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації «відповідно до змін суспільних відносин». Експерти констатують: поданий на розгляд законопроєкт має позитивні напрацювання, які пов’язані зі спробою систематизувати чинні норми права щодо регламентації діяльності у сфері медіапослуг, а також врахувати положення міжнародних нормативно-правових актів у даній сфері (зокрема, директиви Європейського Парламенту та Ради Європи 2010/13/ЄС). Разом із тим, як зазначається, «законопроєкту властивий ряд концептуальних недоліків».
Цих «недоліків» експерти знайшли чимало, і хоча більшість стосується необхідності уточнення формулювань та впорядкування термінології, є і більш суттєві зауваження. Підсумкова рекомендація управління: за результатами розгляду в першому читанні законопроєкт доцільно не ухвалювати, а повернути на доопрацювання.
Власне саме на таке рішення — повернення проєкту закону «Про медіа» на доопрацювання замість ухвалення в першому читанні — сподіваються й інші критики документа — від інтернет-провайдерів до ОПЗЖ. Але ініціатори кардинальних реформ медійного законодавства, автори законопроєкту, судячи з їхніх висловлювань, вже ж таки сподіваються, що проєкт закону «Про медіа» буде ухвалено в першому читанні і всіх недоліків будуть позбавлятися вже під час підготовки до другого читання. І в умовах парламентської монобільшості саме такий розвиток подій навколо «Медійного кодексу» є цілком можливим.
