Медіаотамащина

Ризикну припустити, що український виборець, глядач та слухач українських ЗМІ практично нічого не знає про програми претендентів на посаду президента. Але він уже вивчив напам’ять фігурантів корупційних скандалів та схем скупки голосів.

Нічого, що жодне з цих звинувачень поки не доведено в жодному суді — цей компромат уже почав працювати. З яким результатом, це вже інше питання.

Збірка солянка із смажених сенсацій та гучних звинувачень є на сьогодні основою медіапростору в його політичному сегменті. В засобах масової інформації ніхто не скаржиться на темники з Адміністрації Президента, на тотальну цензуру, але це аж ніяк не привело до оздоровлення наших ЗМІ.

Скажемо чесно —  на сьогодні не існує жодного провідного та впливового медіа — йдеться, зрозуміло, про найрейтинговіші телеканали — яке надавало би спокійну, об’єктивну, повну, незаангажовану та ґрунтовну інформацію про хід виборчих перегонів. Хаотизація, істерізація та піарізація інформполя набула, здається, тотального характеру.

Звичайно є оази (як, наприклад, видання, в якому ви читаєте даний текст), Суспільний мовник, але їхній вплив на громадську думку в рази менший, ніж у «проповідників хаосу» та «глашатаїв піару».

Ось, наприклад, головні події, пов’язані з виборами, що висвітлювались у медіа 4—10 березня (моніторинг «Детектор медіа»):

•  Сергій Кривонос зняв свою кандидатуру та підтримав Петра Порошенка;

•  Андрій Садовий та Анатолій Гриценко підписали «угоду» про співпрацю;

•  Дмитро Гнап офіційно знявся з виборів;

•  Петро Порошенко звільнив Олега Гладковського й анонсував міжнародний аудит «Укроборонпрому» — в концерні почалися затримання;

•  Ігор Гладковський відкинув звинувачення, звинуватив у замовленні розслідування «Наших грошей» Коломойського та зняв пародійну відповідь на розслідування;

•  біля офісу Зеленського знайшли апаратуру для прослуховування — СБУ пояснила, що слухала не його — історія переросла в публічний конфлікт СБУ й МВС;

•  Православна церква України звернулася до українців із закликом щодо свідомого голосування за президента;

•  Євгеній Мураєв знявся з виборів і підтримав Вілкула;

•  «Національний корпус» намагався прорватися в Адміністрацію Президента з вимогами арештувати Гладковських, а потім влаштував прорив до Порошенка в Черкасах;

•  Дмитро Добродомов знявся з виборів і підтримав Гриценка;

•  Верховний суд не визнав поїздки Порошенка агітацією;

•  Володимир Ар’єв подав заяву до ДБР через начебто відмивання коштів «Приватбанку»;

•  силовики затримали двох людей за спробу підкупу кандидата Юрія Тимошенка — підозрюють народного депутата від «Батьківщини» Валерія Дубіля;

•  «Опора» побачила ознаки агітації в концертах Зеленського;

•  Анатолій Гриценко в суді довів, що не розпродував озброєння;

•  суд за позовом Тимошенко скасував постанову Кабміну про ціни на газ — Кабмін оскаржив;

•  з’явилися результати опитування групи «Рейтинг»;

•  кримськотатарський меджліс підтримав кандидатуру Порошенка;

•  «Опозиційна платформа — За життя» звинуватила Суспільне в цензурі й подала до суду;

•  командувач Операції об’єднаних сил заявив, що військові на передовій не будуть голосувати;

•  посол США в Україні Марі Йованович зробила кілька жорстких заяв — про необхідність, на її думку, звільнити голову САП Назара Холодницького, провести аудит «Укроборонпрому», забезпечити чесність виборів.

А тепер знайдіть в цьому переліку хоча б одну тему, присвячену аналізу програм кандидатів, прогнозуванню перших кроків кандидатів на посаді після виборів, наслідків обрання того чи іншого кандидата для економіки України, позицій держави на міжнародної арені, безпекової ситуації або соціальної сфери. Нічого подібного в найрейтинговишіх ЗМІ ви не побачите і не почуєте. «Срачі», «хайп», «чернуха», «джинса» остаточно заполонили блакитні екрани та Інтернет.

Помаранчева революція в 2004 році була викликана, не в останню чергу, рішенням влади нав’язати всім засобам масової інформації України т.зв. «темники» . На нинішніх виборах головним трендом медіаполя є не тотальне керування «з гори», а всеохоплюючий хаос та війна компроматів.

Політичні експерти застерігають Україну від повторення в майбутньому долі УНР, але, здається, в ЗМІ цей період отаманщини вже наступав.

Картина виглядає приблизно так: там у нас наступає армія УНР, там атакують махновці, там махають шашками отаман Григор’єв та отаман Зелений, там наближається козацьке військо, там скачуть підрозділи «червоних», там марширує Біла гвардія з Врангелем та Денікіним, там йде в наступ армія Муравйова, яку прислали з Москви, а є ще війська Західних країн, що воюють до того ж між собою...

Щось подібне до доби отаманщини вже відбувається в нашому медіаполі, лише солдатами на цій війні виступають журналісти. Дивно, що обурення з цього приводу від медійників не чутно. Це ж не темники, це «вольниця», це можна. Що показово, немає протестів і з боку журналістських об’єднань. Ну, щось там продукують «олігархічні» канали», щось «піпл хаває», ну, і хай, не звертаємо уваги, працюймо на свої гранти далі.

Складається враження, що, якщо не йдеться про утиски свободи слова, запровадження цензури та напади на журналістів, медіаспільноті абсолютно байдуже, що інформполе країни перетворилося замість майданчика для обміну змістовними думками про долю країни на поле брудних ігор між окремими політичними таборами. Щоправда, невдовзі цей киплячий бруд може вихлюпнутися і заразити все суспільно-політичне життя,.. але ми подумаємо про це завтра. Точніше, 1 квітня. Якраз відповідална дата.