Костянтин ЕРНСТ і Юліус ШТРЕЙХЕР: історія зближення
«Вона була недоторканою, і ми її гвалтували, а потім плювали їй в обличчя», — весело розповідає чорнявий чоловік в ефірі Першого каналу, а кореспондент каналу старанно перекладає.
«Із сатанинською радістю чорнявий молодий єврей ховається в очікуванні дівчини, яка нічого не підозрює і яку збирається опоганити своєю кров’ю, таким чином крадучи її у народу», — а це вже «Der Sturmer» («Штурмовик»), щотижневий журнал, редагований Юліусом Штрейхером, гауляйтером Франконії.
Головний редактор «Штурмовика» дуже полюбляв порнографію й часто використовував у своєму виданні порнографічні карикатури й теми насильства євреїв над німецькими дітьми. Він добре знав, що це найкращий спосіб викликати у людей темну хвилю гніву, в якій тоне розум. Невипадково по відношенню до гвалтівників і педофілів частіше, ніж по відношенню до інших злочинців, громадяни застосовують самосуд. Та й у в’язниці вони не завжди доживають до кінця терміну.
Юліус Штрейхер був людиною, з якою гидували спілкуватися навіть найзавзятіші ватажки нацистського рейху. Герінг забороняв поширення «Штурмовика» у своїх установах. Геббельс кілька разів виступав проти видання дітища Юліуса Штрейхера. Коли редактор «Штурмовика» опинився на лаві підсудних Нюрнберзького трибуналу, від нього прагнули триматися подалі решта підсудних.
Керівник Першого каналу Костянтин Ернст має абсолютно іншу репутацію. Минулого року він отримав «Медаль честі» в Каннах за церемонію відкриття й закриття Олімпійських ігор у Сочі й за сукупність своїх продюсерських заслуг. Нагороджений кількома преміями «ТЕФІ» й орденами.
І взагалі, що може бути спільного у хворого садиста Штрейхера, який полюбляв особисто бити в’язнів, і колишнього «взглядівця», постійного члена журі вищої ліги КВК Ернста? Звісно, вони дуже різні люди, Юліус Штрейхер і Костянтин Ернст. І керовані ними ЗМІ, поза сумнівом, багато в чому відрізняються одне від одного.
По-перше, аудиторією. «Штурмовик» був одним з багатотиражних видань Німеччини, наклад досягав півмільйона. Але все-таки охоплення й вплив видання Штрейхера неможливо порівняти з Першим каналом, який живе майже в кожній російській родині.
По-друге, змістом. «Штурмовик» і в той час навіть нацисти в руки брати гидували, а сьогодні пристойна людина знепритомніє, якщо їй цю капость показати. Перший канал дивляться, зокрема, й цілком пристойні люди. Я навіть знаю двох дуже хороших телекритиків, які періодично нахвалюють Перший канал, виділяючи його в кращий бік серед великої трійки російських телеканалів.
І все-таки інколи, коли Костянтин Львович Ернст підходить до дзеркала, в ньому, в цьому дзеркалі, подеколи й промайне мерзенна пика Юліуса Штрейхера. Виблискуватиме лисиною, посміхнеться так бриденько з-під вузенької плямки вусів, мовляв що, геносе Ернст, не бійся, все ти правильно робиш. І про того розіпнутого хлопчика в трусиках ти все правильно показав. І про цю тринадцятирічну багато разів згвалтовану теж правильно. Словом, правильним шляхом йдеш, геносе Ернст. Ти, головне, з нього не звертай, і ми з тобою побачимося. Шнапсу вип’ємо, за життя поговоримо.
А от коли до дзеркала підходить Катерина Андреєва, то в ньому ніколи не відбивається нічого. Порожнеча. Така ж, як та, якою були сповнені очі Катерини Сергіївни, коли вона повідомила на широку аудиторію, що мігранти почали гвалтувати неповнолітніх дівчаток.
Після чого на екрані заметушився й зачастив скоромовкою співробітник Іван Благой. І понеслося. Дівчинка Ліза. Стражденна обличчям Лізина тітка й схожий на гопника Лізин дядько. Мігрант, який майже не знає мови, який якось зумів умовити 13-річну (не п’ятирічну!) Лізу сісти до нього в машину. Абсолютно стороння тітка, що натужно ридає в камеру і в якої з її дитиною нічого не сталося, але вона ходить до школи й дорогою може зустріти мігранта.
Як і з розіпнутим у Слов’янську хлопчиком у трусиках, липу зі згвалтованою Лізою видно з першої хвилини. Для тих, хто не в змозі визначити липу, і в одному і в другому випадках фейки були негайно спростовані. У випадку з Лізою липу спростувала берлінська поліція. Не було ні викрадання, ні згвалтування. Берлінські поліцейські не самовбивці, щоб приховувати такий злочин, та ще після Кельна, де головний поліцейський злетів зі своєї посади.
Але мету досягнуто. Сюжет про Лізу подивилися десятки мільйонів, спростування — десятки тисяч. Росіянин, що сидить біля телевізора, попиваючи пиво, матюкається крізь зуби: давити треба цих чорних, а не цяцькатися з ними. А менти, певна річ, завжди на їхньому боці, он, у нас теж кореш випадок розповідав. Справа зроблена, злість підвідомчої популяції значною мірою перекладена на одвічного ворога — інородця. Відповідно, на долю начальства злості дістанеться менше. І ще радість: слава богу, що ми не в Європі! Ернст свою справу зробив.
Тут режисер Карен Шахназаров нещодавно нарікав на те, що із сучасного світу на Заході зникла мораль. Тобто, огледівши західну півкулю планети, Карен Георгійович не виявив жодних ознак моралі. Ніякої моралі, звісно, не побачив режисер Шахназаров у тому розмаху добродійності, яка дійшла до того, що американські мільярдери навперебій відраховують більшу частину своїх статків до добродійних фондів і пишуть заповіти, в яких уже всі статки відписуються на добродійність.
Ніякої моралі, звісно, немає в самому цьому європейському гуманізмі, з яким усі ці німці, шведи й французи приймають мігрантів і намагаються влаштувати їм нормальне життя. Сплачуючи, звісно, за свій гуманізм певну ціну.
Зате безмежжя моралі можна побачити в Росії, особливо в її публічному просторі. Весь телевізор і вся преса просто випромінюють злорадність з приводу «кельнського згвалтування». Росіяни, що пишуть і говорять в телевізорі, всі раптом почали використовувати по відношенню до європейців протекційний тон і пояснювати їм, як їм треба влаштувати життя там у них в Європі.
З Росії, що нестримно котиться в економічну безодню, постійно лунають проповіді й поблажливі повчання. Путін, приймаючи представників Європейського єврейського конгресу, запропонував євреям переселятися з Європи до Росії. «Філософ» Тюрін у ізвєстінській колонці під назвою «Звільнення Європи» повідомляє: «Ситість і благополуччя немов замінили європейцям на якийсь час гідність і свободу. Але плата за добровільну відмову від свободи — як це зазвичай і буває — виявилася не просто високою, а нескінченно високою». Ну, а вихід у цієї нещасної згвалтованої Європи «філософ» Тюрін бачить один: прийняти благородно протягнуту руку вільної й процвітаючої Росії. І як приклад тієї свободи й тих цінностей, які пропонує Росія гинучій Європі, на тій же сторінці «Известий» опублікована програмна стаття глави Чечні Рамзана Кадирова під назвою: «Шакали будуть покарані за законом Російської Федерації», в якій лідер найвільнішого регіону Росії детально пояснює, що саме він збирається зробити з купкою мерзотних лібералів. «У нас є село Брагуни, де є дуже хороша психіатрична лікарня, — ділиться своїми спостереженнями Кадиров. — Бурхливу реакцію позасистемної опозиції й тих, хто їй співчуває, можна оцінити як масовий психоз. Я можу їм допомогти впоратися з цією клінічною проблемою й обіцяю, що на уколах не заощаджуватимемо. Там, де буде прописана одна ін’єкція, ми можемо робити дві». Немає сумнівів, що ознайомившись з вдачами таких керівників російських регіонів, не лише європейські євреї, а й усі європейці поголовно захочуть або негайно переїхати до Росії, або попросять такого чудового керівника, як Рамзан Кадиров, хоч на якийсь час приїхати до Європи й покерувати нею в ролі антикризового менеджера.
Повертаючись до дивного зближення Костянтина Ернста з Юліусом Штрейхером, вимушений констатувати, що симпатичний Ернст у чомусь навіть гірший за Штрейхера. Той коїв свої злочини, будучи у своїй хворій думці впевненим, що стоїть за праву справу й навіть у момент повішення, стоячи з мішком на голові, кричав крізь мішок «Хайль Гітлер!». Костянтин Ернст, скоюючи свої злочини, не може не розуміти, що саме він робить. Тобто він творить зло цілком свідомо.
