Фотовиставка «Дня» як орієнтир у професії

Фотокореспондент РБК-Україна Віталій Носач — з-поміж тих, хто працює «в полі» і постійно «полює» за вдалими кадрами. Він бере участь у фотоконкурсі «Дня» з 2015 року і вже неодноразово ставав призером. Мабуть, чимало наших шанувальників пам’ятають його знімок 2016 року «Брат за брата», що отримав нагороди та виходив і на першій шпальті «Дня». Як розповідав тоді Віталій, той знімок він зробив 1 вересня у ліцеї ім. Богуна. «Якоїсь миті маленький хлопчик підбіг до свого брата і взяв за руку. Це викликало неймовірні емоції, тому я кілька разів сфотографував. Пізніше мене знайшла мама цих братів і попросила оригінал фотографії. Знаю, що це фото потрапило на першу шпальту «Дня», а це, без перебільшення, визнання»,           — ділився він.

— Ви як репортер супроводжували цього року дуже багато різних подій. Які вам найбільше запам’яталися? Які вразили? Що було важче знімати, а що легше і чому?

— Найбільше я запам’ятав поїздку в Нові Санжари (нагадаємо, там у лютому відбулися  протести проти розміщення евакуйованих з Уханю громадян України з підозрою на COVID-19. — Ред.).

Ще мені дуже запам’яталося, коли під час повного локдауну виїжджав у центр міста — повна відсутність людей там.

Зазвичай там пожвавлений рух і автомобілів, і людей, є магазини, торгівля, люди просто гуляють...

А тут ти посеред дня виходиш на Хрещатик, а там одна-дві людини і все. Майже пустеля.

А найважчою була зйомка в Нових Санжарах, тому що я був за кермом автомобіля, а їхати туди 4 години, потім там цілий день працювати, і там доволі багато з учасників протестів були напідпитку, що створювало дискомфорт.

20 ЛЮТОГО 2020 РІК. НОВІ САНЖАРИ

Потім вночі одразу додому на автомобілі. Тобто навіть фізично було важко. Це ж треба з’їхати з траси Полтава — Харків і поїхати ще майже 40 кілометрів сільськими шляхами, а вони в дуже поганому стані. Це було випробування і для мене, і для автомобіля.

МАРШ НА ПІДТРИМКУ БІЛОРУСІ

— Якщо звернутися до теми коронавірусу, за вашими спостереженнями, чи і як змінюються люди, умовно, починаючи з Санжар і зараз, коли ми говоримо про можливий другий локдаун?

— Помічаю, що люди більше носять маски. На початку, коли бачив людину у масці, це було щось новеньке, звертав на це увагу, починав знімати, а тепер уже звик. До речі, мені здається, на початку локдауну люди більш агресивно ставилися, коли бачили, що їх знімають. Зараз уже такого немає. Можливо, для людей був стрес, що треба носити маску, це нові умови життя, і коли їх ще починали фотографувати, це ставало ще більшим подразником. А зараз уже звикли до життя в нових умовах.

СУТИЧКА ПІД ЧАС ПРОТЕСТУ ПРОТИ РИНКУ ЗЕМЛІ

— Чи спостерігаєте ви за діяльністю колег цього року? Хто вас вразив?

— Можу відзначити роботи Євгена Малолєтки, він же, до речі, подавав світлини і на ваш конкурс. Він дуже хороший фотокореспондент і зміг потрапити в лікарні, де лікують хворих на коронавірус. А це може бути проблемним, треба вміти домовлятися і знати, як це робити. Тобто захоплює вміння не тільки знімати, а й потрапити в потрібне місце.

ТРАНСПОРТНИЙ КОЛЛАПС В ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЛОКДАУНУ

— Ви не вперше берете участь у фотоконкурсі «Дня». Чим він є для вас?

— Будь-який конкурс виконує ту функцію, що коли дивишся на тих, хто перемагає, то розумієш, що добре. Це допомагає подивитися на роботи інших людей і побачити, який знімок і яка тема вважаються хорошими. Це допомога в орієнтуванні у професії — куди йти, як знімати. І взагалі побачити, хто що знімає.

І ще коли дивишся на свої фото не в себе на комп’ютері, а на виставці, це допомагає змінити кут погляду на неї.

А згадуючи знімки, які я надіслав на цьогорічний конкурс (а це й протести в Нових Санжарах, і протести проти запровадження ринку землі, марш на підтримку білорусів, заходи на День Незалежності та 9 Травня тощо), то на деяких зйомках найважчим було навіть не фотографувати, а опинитися в цьому місці і дочекатися цієї події. Зазвичай вони і були найцікавішими.

ГОЛОСУВАННЯ ЗА ЗАКОН ПРО ЗЕМЛЮ В ВЕРХОВНІЙ РАДІ

— Що для вас було найцікавішою подією року?

— Було цікаво все, що пов’язано з коронавірусом. Це все вперше в житті, напевне, всіх українців. І коли були протести, не хотіли пускати самих українців у Санжари, і коли відправляли і приймали потяги з евакуйованими на початку карантину, також цікаво було дивитися на ці порожні вулиці. Взагалі в роботі фотокореспондента кожен рік багато подій повторюються — тобто заходи на День Незалежності, меморіальні заходи на 8 і 9 травня тощо. І коли з’являється щось, що відбувається вперше, це і цікаво, і запам’ятовується