Фасад і реальність

Дуже зачепило мене за живе спілкування в студії каналу «Україна-24» Євгенія Кисельова і панів Друзенка та Харебіна з епізодичною участю Могилянського професора пана Гараня. По-перше, Кисельов нарешті вперше вимовив кілька фраз українською, що викликало невимовний захват пана професора.

По-друге, від Друзенка я не почув абсолютно нічого нового, все та ж стара пісня з запереченням колоніального статусу України в складі Російської та радянської імперій.

За Друзенком, українці, мовляв, будівничі російської імперії (радянської теж), і ми не можемо віддавати нинішній РФ сумнівну честь бути зодчими тюрми народів. А це означає, що нам слід взяти на себе і всю відповідальність за всі злочини імперії протягом століть.

Коментуючи наявність у складі української нації близько 41% «вати», Друзенко заявив, що українці продовжують любити російську культуру. Слід сказати, що участь у зведенні мурів в’язниці часто було для українців далеко не добровільним. Вони просто були «колесом чужого воза». Як слід ставитися до таких реалій показує історія інших народів. Ось, наприклад, євреї не пишаються своєю участю у будівництві єгипетських пірамід, де їхня праця була підневільною. А ось ставлення до будівництва Єрусалимського храму — зовсім інше.

Ці люди пишаються тим, що змогли сказати єгипетському фараону: «Відпусти мій народ!» і пройти довгий (40-річний!) шлях крізь пустелю і голод у «землю обітовану».

А нас пан Друзенко закликає пишатися участю у будівництві «російських пірамід» і досі залишатися в духовному рабстві у нинішніх «російських фараонів». Власне, в Україні є два варіанти ставлення до імперської культури. Перший символізує Микола Хвильовий з його знаменитим «Геть від Москви!». Другий варіант втілюють пани Друзенко та Харебін. До речі, і в разі з Хвильовим, йшлося не про якусь повну втрату інтересу до російської культури, а про те, що ця культура має бути «однією з» багатьох світових культур: англійської, французької, німецької, іспанської, італійської, а не бути для українців чимось єдиним і безальтернативним. Пан Харебін висловлював жаль, що нині українські школярі вивчають російську літературу в курсі всесвітньої, певна річ, а як може бути інакше в незалежній державі? Винятковість російської культури та літератури для українського суспільства можлива лише при імперському характері Росії і колоніальному характері України.

Харебін і Друзенко сприймають імперську культуру як щось відірване, абсолютно незалежне від російської держави і її політики, як щось, що витає у хмарах, чисте і безгрішне, а тим часом, вона пронизана імперським шовінізмом навіть у своїх найкращих проявах, за дуже невеликими винятками (Чаадаєв, Герцен і т.д.).

Вірш Пушкіна «Клеветникам России» присвячений черговій розправі російської держави з Польщею та поляками. Сенс його простий — поляки — слов’яни, свої, наші, отже, ми «по-братськи» можемо робити з ними все, що нам заманеться.

А Захід не має в це втручатися. Це наше суверенне російське право карати й кидати до в’язниць поляків.

Є у Пушкіна й вірші, що оспівують винищення Росією народів північного Кавказу в ХІХ ст. Зокрема, панегірик російському фельдмаршалу: «Твой ход как чёрная зараза губил, ничтожил племена». Це викликало протест іншого російського поета В’яземського, який зауважив Пушкіну: «Слово поэта не должно превращаться в славословие резни». І «великий гуманіст» Достоєвський вигукував: «Константинополь повинен бути наш!» Нічого не нагадує? Мені здається, що у Друзенка та Харебіна знання російської культури досить поверхневі, як і належало в царські та радянські часи представникам колоніальних народів. Тоді російську культуру подавали тільки з однієї, парадної сторони. Спроби вивчати її глибше дуже не заохочувалися, кваліфікувалися в СРСР як відповідний «буржуазний націоналізм», а нині у РФ як «русофобія».

За російською культурою чомусь незмінно з’являються російські танки. До речі,  2014 року збройні сили Росії чомусь кинулися саме в ті українські регіони, де позиції російської культури були особливо сильними. Я добре пам’ятаю, сам бачив, як більш ніж 20 років у Криму (за повної байдужості офіційного Києва) створювався культурний плацдарм, коли російська культура винищувала, дискредитувала, принижувала там усе, пов’язане з Україною. І це було ще за формально української влади.

Ми не хочемо замислитися над особливою зв’язкою між російською культурою та російською військово-політичною експансією. Хочемо ми того чи ні, але між російською культурою і російськими танками немає прірви... Так, будь-яка культура прагне максимального поширення за рахунок інших культур, за рахунок їх поглинання. Але ніде не є високим настільки, як у російській, рівень недобровільності, примусовості, насильства для її вимушених носіїв...

Пан Харебін з обуренням розповів про гасло Порошенка на виборах 2019 р.: «Армія, мова, віра». Що саме викликало таке пристрасне неприйняття Харебіна: українська мова, українська армія чи українське православ’я? На мій погляд, це гасло єдино правильне і можливе для України в наш час.

Наслухавшись розмов Друзенка та Харебіна, Євген Кисельов і сам надихнувся і запитав: «А навіщо віддавати Росії російську мову, чому б Україні не висунути свої претензії на цю мову? Є приклади, чим закінчується для націй така позиція. Як відомо, багато видатних англійських письменників були за походженням ірландцями. Ірландці стверджували, що розмовляють англійською краще за самих англійців (що майже відповідало істині). Словом, англійську мову ірландці англійцям не віддали. Але втратили свою рідну, ірландську... Сьогодні нею розмовляє дуже невелика частина населення Ірландії — десь 4%. Те саме може загрожувати й українцям...

Слід віддати належне Олексію Гараню, який хоробро захищав українську позицію, навіть часто залишаючись у меншості? Один проти трьох ...

Там же, на каналі «Україна-24» у студії Василя Голованова свої погляди на мовне питання оприлюднив Дмитро Гордон. На його думку, без російської мови у цьому світі не обійтися. Світ, мовляв, говоритиме англійською, російською, китайською, іспанською, французькою і арабською. І це все. Гордон явно не стежить за останніми тенденціями. Ареал російської мови швидко скорочується разом зі скороченням арсеналу російських танків. У Литві, Латвії, Естонії знання російської мови — це надбання переважно старшого покоління. Молодь успішно вивчає англійську. У Грузії з молодими теж краще спілкуватися англійською. Тепер не так просто знайти людину, яка знає російську мову, в Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії і навіть Болгарії. Згодом ці процеси прискоряться, якщо тільки Росія не окупує Європу. Ось тоді кількість бажаючих вивчати російську мову різко зросте ...

А що стосується України, то ще на початку 90-х років минулого століття знаменитий кардіохірург Микола Амосов, уродженець Вологодської області Росії, писав в одній київській газеті: «Якщо українці хочуть досягти успіху, вони повинні вчити англійську, а не російську мову».