Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Ефект «таємної дипломатії»

або Чому українська журналістика навіть в умовах війни не готова проявляти принципову позицію
30 жовтня, 14:25

Нещодавно у Женеві (Швейцарія) за безпосереднього сприяння Представництва Управління Верховного комісара ООН з прав людини відбулася конференція на тему «Роль ЗМІ у запобіганні та боротьбі з пропагандою національної, расової та релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі і насильства», у якій взяли участь українська та російська делегації, сформовані Національною спілкою журналістів України, Незалежною медіа-профспілкою України та Спілкою журналістів РФ. В умовах тотальної російської пропаганди та інформаційної агресії захід міг стати прецедентним майданчиком для відвертої глибокої розмови «живих сил» з медійного та експертного середовища обох країни. Але не став. В Україні про цю ініціативу практично ніхто не знав — ні про запрошення на поїздку в Женеву, ні про національну конференцію, яка їй передувала в Києві, широко розповсюдженої інформації не було. А з Москви... на «дискусію» привезли членів Спілки російських журналістів. Вийшов такий собі «ефект таємної дипломатії». Ця конференція стала «маркером» відразу кількох важливих проблем. По-перше, показала, що українські журналісти, які краще інших знають важливість вчасної та повної інформації, мало... інформують про свої дискусії з російською стороною (адже крім зустрічі в Женеві, були ще міжнародні семінари, ініційовані Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуня Міятович); по-друге, конференція показала відсутність принципової готовності українських журналістів до відвертої розмови «на рівних» із російськими колегами. Сідати за стіл будь-яких перемовин можна тільки після з’ясування принципової «точки відліку» — чи вважають колеги з РФ Крим незаконно окупованим? Наші ж журналісти мирно дискутували з керівництвом і членами Союзу російських журналістів — організації, яка не просто представляє країну-окупанта, а й підтримує саму агресію, зокрема окупацію Криму (більше читайте у колонці Ігоря Яковенка). До слова, відразу після анексії півострова СЖР відкрила там свої структурні підрозділи. До яких, важливо зазначити, цілими рядами увійшли вчорашні представники НСЖУ. Однак питання, чому українські журналісти з Криму, члени НСЖУ перетворилися на пропагандистів, в Україні, схоже, нікого не хвилює. По-третє, цей захід гостро порушив питання — чи на часі нині розмови такого формату взагалі? Як вони мають відбуватися? Хто повинен бути організатором? Якщо європейські організації як ООН та ОБСЄ — то яка їхня роль у дискусії?

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

За словами в.о. голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка, який був одним із організаторів поїздки у Женеву, в конференції брали участь Тетяна Котюжинська, секретар Комісії журналістської етики, Ольга Мусафірова, кореспондент «Новой газеты» в Україні, Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України, Ліна Кущ, редактор регіональної мережі газети «Голос України», Анна Андрієвська, член незалежної меді-профспілки, журналіст ТРК «Чорноморка», Ірина Герасимова, редактор програми «Час. Підсумки» (5-й канал), Діана Дуцик, Виконавчий директор ГО «Телекритика» та ін. Делегацію з РФ очолювала секретар Спілки журналістів Росії Надія Ажгихина.

Разом із експертами «День» спробував розібратися, чи припустимо сідати за стіл перемовин з російськими медійниками, які себе дискредитували? Якою повинна бути спільна ідеологічна платформа для подібних зустрічей та чому спільні заяви про «мову ворожнечі» грають лише на руку Кремля?

Продовження теми: «Кремль, Луб’янка і мас-медіа України»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати