10 мільйонів, 9 років – де результат?
Україна не спромоглася перейти на цифрове мовлення всупереч міжнародній угодіЦього тижня, а саме 17 червня, Україна мала повністю відмовитися від аналогового мовлення і перейти на цифровий стандарт. Ця дата була обумовлена ще 9 років тому у міжнародній регіональній угоді «Женева-2006», яку наша країна затвердила лише 2010 року. За цей час справа далі створення проектів цифрових мультиплексів виключно на папері і проведення локальних експериментів не пішла. Чому?
«2005 року активно відбувалася розробка Закону «Про телебачення і радіомовлення» у новій редакції. Несподівано для медіа-ринку 12 січня 2006 року закон був ухвалений без урахування особливостей переходу на цифрове мовлення і положень конференції «Женева-2006», яка у цей час іще тривала», — пригадує медіа-юрист Інституту Медіа Права Ігор РОЗКЛАДАЙ. Таким чином нова редакція закону створила «гальмівний шлях» для переходу із аналогового мовлення на цифрове. Але ми все ще мали 9 років на реформування телерадіопростору. Згідно з женевською угодою Україна мала бути розподілена на 81 цифрову зону, яка б надавала користувачам якісний цифровий сигнал. Але зрушення насправді відбувалися спорадично і лише у... трьох зонах.
Найбільша відповідальність за впровадження ефірного цифрового мовлення в Україні була покладена на Національну раду з питань телебачення та радіомовлення. Проте, за словами медіа-експертів, всі спроби Нацради провести цю реформу провалилися. Економічна криза 2008 року суттєво скоротила видатки держбюджету, і на програму переходу на цифру, затверджену Кабміном, було виділено всього 10 мільйонів гривень. Решту коштів треба було шукати у приватних інвесторів. Звідси і «нестандартні рішення», як назвав дії своїх попередників нинішній член Нацради Григорій Шверк, коли колишні представники державного регулятора пішли на «певні домовленості» з телеканалами, спонукаючи їх створювати цифрові мультиплекси. Результати цих домовленостей, як і всього, що відбувається не в правовому полі, лише погіршили стан українського медіа-простору.
«2010-го з повною зміною складу Нацради відбулося перекроювання плану використання електрочастотного ресурсу, з подачі регулятора було проведено квазіконкурс, який навіть не був конкурсом, адже не передбачався законом, але була залучена така форма, як «опитування», «пропозиція ринку», тоді ж виник монополіст «Зеонбуд», який досі фактично залишається непідконтрольним державі, а його кінцеві власники невідомі», — говорить Ігор РОЗКЛАДАЙ. Історія з «Зеонбудом» — не нова, але яким боком повертається вона тепер, у світлі переходу на цифру? За словами заступника директора «Телекритики» Світлани Остапи, «телеканали не платять «Зеонбуду», апелюючи до завищених тарифів, «Зеонбуд» не платить Концерну РРТ за обслуговування передавачів і оренду телевеж, Концерн РРТ погрожує «Зеонбуду» вимкненням, і той вимикає частину каналів, намагаючись таким чином стимулювати їх до оплати». Тож якщо ситуація з «Зеонбудом» залишиться незмінною, а аналогове мовлення відключать, компанія фактично зможе вирішувати, які українські телеканали глядачі зможуть дивитися, а які — ні.
Але проблема тут не лише у «Зеонбуді». Згідно з женевською угодою Україна буде змушена вимикати радіоелектронні засоби (РЕЗ), які перешкоджають мовленню цифровим РЕЗ сусідніх держав. Тож проблема переходу з аналогового мовлення на цифрове є не такою вже й абстрактною, як може здатися на перший погляд. Що це означає на практиці? «Якщо завтра Польща або Румунія чи Туреччина скаже, що ми створюємо завади в телевізійному діапазоні своїми аналоговими частотами, ми зобов’язані або змінити передавач сигналу на менш потужний, або навіть вимкнути. Вимкнення ефірного мовлення для місцевості невеликих міст і сіл граничить із вимкненням українських телеканалів узагалі, — вважає медіаюрист Ігор Розкладай. — Це стимулює жителів купити супутникові тарілки з вільним пакетом програм, які достатньо сильно заповнені російськими телеканалами». В умовах інформаційної війни такий стан справ граничить з капітуляцією. Цікаво, що в такому разі буде робити Міністерство інформаційної політики?..
З чого ж у цій ситуації пропонують починати медіаексперти? Акціонувати компанію «Зеонбуд», щоб його акціонерами стали найбільші телевізійні компанії та держава, створити альтернативу «Зеонбуду» і проліцензувати структуру як оператора-провайдера цифрового телебачення Концерну РРТ, запровадити державне регулювання тарифів операторів-провайдерів цифрового телебачення, затвердити методику визначення покриття цифрового сигналу, на базі цієї методики визначити реальний рівень покриття (на даний момент цифри, які представляє Нацрада і «Зеонбуд», відрізняються. — Авт.), видати цифрові ліцензії каналам, забезпечити цифровими приймачами незаможні верстви населення, налагодити випуск приймачів українського виробництва, провести інформаційну кампанію про перехід на цифрове мовлення.
Не дарма «Інтер» так виборював продовження ліцензії на цілодобове ефірне аналогове мовлення і таки добився його. «Доки держава не може забезпечити всі необхідні умови для переходу на цифру — мовлять аналогові мовники, — говорить голова Нацради Юрій АРТЕМЕНКО. — Тому «Інтеру» продовжено аналогове мовлення до моменту переходу на цифрове, хоча ліцензія за фактом видана на сім років». І здається, ця цифра більш наближена до реальності щодо відключення аналогового мовлення. На сьогодні Нацрада має план переходу на цифру у чотири етапи, останній з яких має закінчитися 2017 року. Але чи можливо це, якщо за 9 років не було зроблено фактично нічого у цьому напрямку? За повідомленням «Телекртики», на засіданні Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики пан Артеменко заявив, що у державного регулятора немає ні коштів, ні можливостей впроваджувати цифру. Куди ж поділися 10 мільйонів?..
За останні два тижні з’явилося багато проблемних тем-маркерів, які позначають стан українського медіа-середовища. Більшість із них зав’язана, до речі, на Нацраді і так чи інакше пов’язана між собою — це і продовження ліцензії «Інтеру» і непереоформлення її каналу «112 Україна», який зараз узагалі під загрозою позбавлення ліцензії. Це і закон про прозорість медіа-власності, ухвалений у першому читанні цього тижня — важливий документ, проте юристи радять почекати до другого читання, щоб бачити, наскільки дієвим залишиться документ. Це і затвердження нових розмірів штрафу за порушення Закону «Про телебачення і радіомовлення» для телеорганізацій та провайдерів програмної послуги. Але спільний знаменник для усіх цих процесів, результати яких потрібно зараз негайно виправляти, — це корупційна складова. І доки держава не зможе вирішити цього питання — усі реформи медіа-простору так і залишатимуться у «мертвій точці».