Закохатися в... обкладинку

Зазвичай ми купуємо журнали через їх зміст — нам цікаві певні автори, стиль подачі текстів, теми, що «веде» видання. Але від деяких часописів згодом лишається тільки перша сторінка, а колись цінні матеріали про врожаї та політику «затираються». Переконує у цьому виставка «Українська традиція мальованої обкладинки періодичних видань», яку підготували театральні художники Богдан і Олена Поліщуки. В експозиції — обкладинки, створені як наприкінці ХІХ століття, так і буквально вчора.

БЛИЖЧЕ ДО НАРОДУ!

На виставці зібрали з сотню обкладинок. Географія видань широка: Львів, Харків, Київ. Але усі часописи зроблені в українській стилістиці і майже всі — україномовні. Пані у вишиваній сукні та в сонячному ореолі — це дівчина з обкладинки педагогічного журналу «Світло», створеної 1912 року художником Опанасом Сластіоном. У чомусь подібний сюжет — на першій сторінці журналу «Світ» 1926 року: селянка у пишному вбранні, також в ореолі, намальована відомою художницею Оленою Кульчицькою. А як вам долоня, створена художником Говбаргом із тексту (є навіть «лінії життя», виділені червоним), з обкладинки літературно-мистецького журналу «Забой», надрукованого в Артемівську, що на Донеччині, 1931 року?

Більшість експонатів, крім, власне, сучасної періодики, — з фондів Музею книги і друкарства. Куратори прагнуть показати, що обкладинка журналу може бути мистецьким твором. Виходить це переконливо, представлені роботи захоплюють і закохують, тим більше, чимало часописів оформляли відомі художники: Василь Кричевський, Василь Єрмилов, Анатоль Петрицький, Георгій Нарбут. «Художник, коли працює над якоюсь картиною, графічною роботою, звертається до порівняно вузької публіки. Журнал — масове видання, періодика виходила накладами у декілька десятків тисяч екземплярів. Митець намалював картинку — і її бачать селяни, студенти. Є зв’язок з соціальним оточенням», — вважає Богдан Поліщук.

І КОЗАК, І ПРОЛЕТАР

Що спільного між щомісячником «Народное хозяйство Украины», історичним журналом «Наше минуле» і виданням Укрраднаргоспу «Солнце труда»? Для всіх них створював обкладинки Георгій Нарбут. Цікаво, що козак з «Нашого минулого» і пролетарій з «Солнце труда» схожі. Подібна і стилістика перших сторінок — тонко зроблені чорно-червоні заставки.

Дивак у чомусь, схожому на тюрбан, і з роззявленим ротом манячить з обкладинки «Універсального журналу» — це робота Анатоля Петрицького. На цього персонажа геть не схожий красень-козак у товстому кожусі на голе тіло — але це також малюнок Петрицького. «На початку ХХ століття мистецьке середовище замислювалося, чим українська культура відрізняється від російської, польської, австрійської, — розповідає Богдан Поліщук. — Почали шукати відповідь у минулому і зрозуміли, що найяскравіші періоди у цьому плані — українське бароко і Київська Русь. Тому митці створили мікс сучасного модерну й авангарду, барокових традицій і народного мистецтва».

ДІВЧИНКА НА ТРАКТОРІ

Розквіт української мальованої обкладинки відбувся наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття і тривав до 1930-х років. Із 1940-х років для оформлення часописів стали активно використовувати фотографію (між іншим, цей прийом активно просував знаменитий Василь Єрмилов) та інші технічні «штуки».

Постійно робили і нині роблять мальовані обкладинки дитячі видання. І тут художники намагалися бути «у тренді»: так, на обкладинці журналу для школярів «Червоні квіти» за 1926 рік Семен Йоффе намалював доволі авангардового піонера. Митці не забували і про суспільні реалії. Серед маків і волошок рум’яна дівчинка у віночку, яка керує... трактором, — це обкладинка журналу «Малятко» за 1980 рік, створена Вірою Морозовою.

У ФАВОРІ — ОБРАЗНІСТЬ

Кокетлива панянка з маскою кози або коза-щедрувальниця серед моря ромашок — це вже обкладинки сучасного незалежного театрального журналу «Коза», створені, до речі, Богданом Поліщуком. Поруч — примірники нашого «Маршруту №1», зокрема, з дивовижними дітьми-індиго, що живуть у квітах, і з вишуканою книголюбкою. Обкладинки «Маршруту №1» створює художниця Анна Гаврилюк.

«Ніхто не винаходить колесо. Кожне покоління шукає щось у минулому. Нарбут і Кричевський зверталися до барокового періоду України. Сучасні художники звертаються до Нарбута і Кричевського», — пояснює Олена Поліщук. Богдан Поліщук додає: «Ті ж обкладинки «Маршруту №1», «Малятка», «Барвінка» — як не крути, там є специфічні орнаментальні мотиви, загальне вирішення композиції. У нас не так сильно присутня сюжетність. Все більше знакове, символічне. Образ дівчинки з писанкою, якоїсь казкової тварини, наприклад. Це ж у 1920—1930-х роках робили Нарбут і Кричевський. На обкладинці видання могли бути тільки назва і орнаментальна заставка. І це вже створювало композицію і настрій».

Незабаром з’явиться серія з 23 листівок — на них будуть обкладинки, представлені на виставці, з коментарями про роботи та їх авторів. Але поки є час подивитися ці твори в оригіналі — виставка «Українська традиція мальованої обкладинки періодичних видань» у Музеї книги і друкарства, що у Києві, триватиме до 28 лютого.