Визволителька жіноцтва

Народилася Наталя Іванівна Кобринська (Озаркевич) 8 червня 1855 р. у селі Белелуї Снятинського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині — Снятинський район Івано-Франківської обл.) у родині місцевого пароха УГКЦ, у сім’ї якого здавна шанували глибокі русинські (тут і далі читай: українські) традиції.

Дівчина здобула домашню освіту. Допитлива і розумна прагнула більшого, тоді як патріархальне середовище бачило її лише... попадянкою. Слухаючи проповіді тата, абсольвента теології — о. Івана Озаркевича (1826—1903 рр.), Наталя помітила незбагненну суперечність у канонічних книгах: за якоїсь причини жінка мусила убоятися чоловіка свого, в усьому коритися і залишатися злагідною лялькою.

Замолоду Наталя перетворилася на неформального лідера молодіжної групи, яка утворилася навколо її братів-гімназистів — Володимира (1853—1922 рр.), котрий став священиком, та Лонгина (1859—1940 рр.), який вивчився на правника. Ніхто з молодиків не міг пояснити, що більше вабило: дівоча краса господині, висока духовність самої родини, майстерність у грі на фортепіано та спів Наталі, гарні манери молодої панянки чи перші розмови про гендерну ідентичність.

* * *

До повноліття Наталя Озаркевич, виплекана на руській (українській), польській та німецькій літературах, ґрунтовно обізнана на працях російських революційних демократів: Віссаріона Бєлінського, Миколи Чернишевського, Миколи Добролюбова, Дмитра Писарева, озброєна новітніми теоріями європейських позитивістів, — із прикарпатської чорноокої вродливиці перетворилася на... завидну наречену.

31 серпня 1874 р. 18-річна дівчина пішла заміж за стрункого пароха УГКЦ, талановитого диригента, дбайливого фольклориста («Коляди гуцулів») та громадського діяча Теофіла Кобринського (1848—1882 рр.). Той виявився не лише душпастиром, ідеальним для партнерських дуетів тенором, а й терплячим слухачем, «щирим повірником» з ніжною душею.

Одного дня чоловік приніс додому у німецькому перекладі трактат «Про неволю жінок» («The Subjectionof Women»; 1869), написану подружжям   — британським філософом, соціологом, економістом та політологом Джоном Стюартом Міллем та його дружиною, першою англійською феміністкою місіс Ґаррієт Гарді Тейлор-Мілль...

* * *

Теми звільнення українського жіноцтва та просвіти в середовищі простих сільських дівчат Наталя Кобринська з поля зору більше не випускала. Коли у Снятині 1878 р. звільнилося місце настоятеля церкви Св.Вознесіння, подружжя Кобринських залишило родинне село Белелую. У повітовому містечку молодий панотець організував Українську міщанську читальню (1881). Зібрані там книжки та періодика започаткували розвиток бібліотечної справи по всій Станіславщині.

Під час будівельних робіт о.Теофіл застудився, захворів на сухоти і 14 березня 1882 р. помер.  26-річна вдова Наталя Кобринська залишила Снятин, забрала з собою гірку печаль і в «крайній розпуці» виїхала у невелике містечко Долинського повіту — Болехів, положене серед гарної підгірської природи. Від жовтня 1884 р. о. Іван Озаркевич уже мав там парафію

* * *

Разом із батьком, депутатом Австрійського рейхсрату, 1882 р. Наталя Іванівна, виїхала у Відень, де познайомилася з українськими літераторами. Найбільший вплив на неї справив друг Івана Франка, знаний публіцист і літературознавець Остап Терлецький (1850—1902 рр.), філософ за дипломом Львівського університету, правник — за дипломом Віденського університету.

Саме він дивився на Кобринську як на цікаву співрозмовницю. Терлецький підтримав, збудив у мисткині «якнайкрасші надії на літературні подвиги». Коли трохи згодом дебютантка принесла рукопис авторської «Пані Шумінської», на правах голови на засіданнях віденського відділку українського товариства студентської молоді «Січ» наприкінці 1883 р. патрон зачитав рукопис, наперед заявивши, буцімто твір написала якась... Анна Струтинська.

Коли читання урвалось, аудиторія загула, а значить, «образок із життя» (оповідання) виявила жвавий інтерес до особи молодого автора. Здобувши натхнення від успіху першого твору, Наталя Кобринська взялася за перо. За два місяці проникливий літературний тренер, пан Остап знову особисто ознайомив «січовиків» з новим оповіданням... Анни Струтинської, що допомогло здолати жіночі сумніви, й видобув талант із панцира мушлі.

* * *

Про справжній новий талант у русинській літературі швидко довідався активний галицький народовець Іван Франко (1856—1916 рр.). Через знайомих він переказав мисткині, що із задоволенням почитав би її образки з життя.

Особисте знайомство з Іваном Франком та його соратником Михайлом Павликом відбулося в Коломиї 29 червня 1883 р. на Другому віче, організованому віденськими та львівськими студентами. Молода письменниця взялася друкуватися в альманахах «Зоря» та «ЛНВ», а також газетах «Буковина», «Діло», «Промінь», «Неділя», «Каменярі». Відколи з утопічно-соціалістичного благословення Остапа Терлецького 1883 р. постало оповідання «Пані Шумінська» (пізня назва — «Дух часу»), а за ним образок «Задля кусника хліба» переріс у повість (1884), — її доля у красному письменстві була вирішена.

Незабаром у листах до колежанки Іван Франко навіть дорікав:

— Чи знаєте Ви, що се Ви написали таку штуку, котрій рівної вся наша література галицька досі не видала?

Замислившись, Наталя Кобринська вирішила, що домагатиметься власного звільнення — як жінки, як людини і, по можливості, сприятиме в цьому питанні своїм співвітчизницям.

* * *

Наталя Кобринська у колі однодумців-інтелігенток заснувала 7 жовтня 1884 р. жіночу організацію, голосуванням затвердила Статут, направила для затвердження Намісництву у Львові,  понад три роки була активісткою «Товариства руських жінок у Станіславові» (нині — Івано-Франківськ).

Уже тоді дві емансипатки — Наталія Кобринська та Уляна Кравченко (власне, Юлія Шнайдер; 1860—1947) доводили: за умов обмежених матеріальних статків його членів літературно-просвітницький напрямок «Товариства руських жінок у Станіславові» найбільш ефективний.

* * *

8 грудня 1884 р. Франко відвідав у м.  Станіславові установчі збори «Товариства руських жінок у Станіславові». На раду того дня зібралися 54 жінок-русинок.

Підсумковою ухвалою загальні збори задекларовали ідею соборності України, із якої випливала жертовна праця для народних мас, зокрема — задля піднесення культурного рівня сільського жіноцтва...

* * *

Знаковою співвітчизницею, котра спільно з Наталею Кобринською торувала тернистий шлях до світла знань, здобуваючи майстерність у красному письменстві й поширюючи ідеї фемінізму, стала... Ольга Кобилянська.

Подруги вели задушевні розмови, і Наталя переконала Ольгу писати прозу не... по-німецьки, а українською мовою...

* * *

1918 pоку H. Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», в яких — уболівання над долею українського народу, поділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси, де брат воює проти брата. Це бyла її лебедина пісня...

У січні 1920 pоку письменниця померла від тифу.Через  люті морози й заметілі до неї кілька днів ніхто не заходив. Тому конкретно день смерті Наталії Іванівни невідомий. Знайшовши її мертвою, записали — 22 січня. Поховано Н. Кобринську у м.Болехові, де закінчила своє життя, а будинок її було спалено через загрозу інфекції тифу...

У першу річницю смерті Hаталії Кобринської українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам’яті, під заголовком «Першому українському борцеві за права жінки».

Кращі твори Наталії Кобринської стали цінним надбанням української літератури, а її культурно-громадська феміністична діяльність — вагомий внесок у суспільно-демократичний рух та добрий дороговказ для праці сучасного жіноцтва.