Відкрити внутрішній архів пам'яті

Літтелл, Уельбек, віртуальна подорож Донбасом 1929 року, Галицька армія та італійський футуризм — що об'єднує ці, здавалося б, такі різні речі? Усе це — програма літературного простору на VIII Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва Гоголь-фест. Понад 30 заходів, майже сотня учасників і надзвичайна кількість відвідувачів. До речі, один із проектів реалізовуватиметься на стенді «Дня» в суботу, 26 вересня. Кожен охочий зможе познайомитись із книжковими новинками Бібліотеки «Дня» та деякими їх упорядниками, а також надіслати книжку в зону АТО, підписати листівку нашим доблесним воїнам. Стенд працюватиме з 25 до 27 вересня — останні три дні фестивалю.

Усе свідчить про нові тенденції в українському літпроцесі та його «залучення» в суспільне життя — вже не тільки презентації з перфомансами чи авторські читання користуються популярністю в аудиторії, а й літературні лекції. Більше того, аудиторія — абсолютно нова, переконана куратор літературного простору Гоголь-фесту Анастасія Євдокимова. «День» розмовляв з Анастасією про те, чим корисний сучасним читачам такий проект, як [ре]архівація, і як літературна програма рухатиметься від мистецтва війни до мистецтва миру разом з усім фестивалем.

— Підготовку цьогорічної програми Гоголь-фесту, розуміння, яким він має бути й чого ми хочемо, якого ми хочемо наповнення простору і яких пунктів у програмі — про це ми почали говорити ще в жовтні минулого року. Окрема літературна програма та відповідно літературний майданчик на Гоголь-фесті вперше з'явилися три роки тому, і відтоді їхні концепції постійно змінювалися. Першу — «Генезис» — сформував і сформулював Олександр Михед, який збирав молодих авторів і кураторів, здійснювався певний процес зародження. Минулого року ми будували New World, і це був просто набір проектів, акцій, презентацій, читань. Цього року — це дуже логічна програма, яка простежується від першого дня до останнього. Ми починали з читання Сунь-Цзи «Мистецтва війни» (стародавній китайський трактат, вірогідним автором якого є стратег і воєначальник Сунь-Цзи. — Авт.), як і весь фестиваль, а закінчуємо мистецтвом миру — жіночими читаннями «Білих прапорів». Протягом усього Гоголь-фесту ми розкриваємо архіви пам'яті ХХ — початку ХХІ століття, розповідаємо про те, як змінилися автори, література, герої творів, сюжети творів під час, до й після війни. Ірина Забіяка розповідала про чеську літературу про війну та відповідні історичні обставини, за яких могли народитися твори без контексту травматичного досвіду. Натомість про український гумор у літературі з позиції тих, хто воював, показував Ростислав Семків, розповідаючи про січових стрільців та їхні веселі й життєрадісні пісні, хоч вони пройшли війну.

— Те, що з'явився такий великий пласт перекладної воєнної, до і після воєнної, міжвоєнної перекладної літератури на українському книжковому ринку — чи дає це розуміння тої війни, яка сьогодні відбувається в Україні, сучасним читачам? Чи на це спрямований проект [ре]архівація?

— Проект [ре]архівація має дати відповіді на багато запитань, які постають на тлі сьогоднішньої війни. Мета цього проекту — відкрити внутрішній архів пам'яті (і як же тут не згадати «Музей покинути секретів» Оксани Забужко. — Авт.). Щороку в треті вихідні листопада ми згадуємо наших родичів і національні втрати внаслідок Голодомору. Протягом року ми про це чомусь особливо не говоримо і не читаємо, до літератури фахової чи художньої з цієї теми не звертаємося. Так само і про Чорнобиль — нам потрібна певна прив’язка. Прив’язка до війни ж у нас зараз перманентна. [ре]архівація дає нам розуміння того, яким є світовий літературний процес, якою зображувалася війна у різні часи і в різних країнах. Джонатана Літтелла читало не багато українських читачів, а виявляється в його «Благоволительках» ( в оригіналі — «Les Bienveillantes») — про Україну в тім числі. Під час лекції «Війна без героїв» Мирослава Лаюка відвідувачам показували мапу Києва і як по ній пересувався головний персонаж цього твору — офіцер СС Максиміліан Ауе. І дуже подібну мапу Києва ми побачимо в неділю під час представлення книжки Кирила Галушка «Майданний семестр». Вони майже однакові. Хоча минуло понад 70 років.

— Хто ці люди, які приходять на літературний простір фестивалю? Чи є на них відбиток війни? Адже раніше літературними заходами цікавилася переважно «богемна» чи інтелігентна публіка…

— Це невідома мені аудиторія, про яку я мало що можу сказати. Люди шукають літературний простір. Вони його знаходять, заходять сюди, залишаються і слухають до кінця, а потім ще й дискутують з авторами і лекторами. У суботу через літературний майданчик пройшло понад 200 людей. На чотири заходи прийшли чотири різні аудиторії. В Україні формується нова читацька публіка.

— Що дає твоя програма на Гоголь-фесті українському літпроцесу?

— Це дає потужний поштовх для української літератури. Я зайняла принципову позицію того, що у нас міждисциплінарний фестиваль, у нас фестиваль сучасного мистецтва, тобто ми маємо змогу експериментувати з різними видами мистецтва і, щонайменше, відходити від шаблонів і стандартів. Тому презентацій, на яких неодмінно мають бути автор, модератор і стіл, у нас немає.

— Гоголь-фест уже наближається до свого завершення. Що ти хочеш отримати від цього фестивалю в кінцевому підсумку?

— Перш за все, усвідомлення, куди і як фестиваль може рухатись далі, куди ми можемо просуватись як окремі програми, і що ми можемо за рік зробити такого, щоб наш майбутній глядач залишився приємно здивованим. Спочатку його треба підготувати — саме так, кожного глядача треба підготувати, особливо в Україні — з аудиторією у нас ніхто не працює. Якщо ми говоримо про підвищення рівня, то цим тим паче слід займатися, показувати щось інакше та цікавіше.