Цибулина і порожнеча
На фотовиставці «Дня», що нині триває в київській галереї «Лавра», багато фотографій про війну: портрети ветеранів, репортажні фото з передової, картини руйнувань
Серед останніх окремо запам’ятовується робота Євгена Малолєтки «Авдіївка, лютий 2017».
Знято всередині розбитого помешкання. Крізь проломлені стіну й підлогу видно вулицю з перехожими. Праворуч — маленька газова плита, у глибині кімнати — потрощені меблі. Обстановка загалом небагата. Ліворуч у кадр потрапив край підвіконня. А на ньому — цибулина, що проросла...
Невідомо, хто тут жив. Чи зачепив їх вибух від міни, що влучила в їхній поверх. Чи були вони вдома на ту мить.
Цибулина, що лежить на підвіконні, потроху проростає, випускає зелені стрілки... Може, її навіть для цього там і поклали. Щоб потім зрізати пагінці й покришити в салат. Або планували не пророщувати, а почистити й кинути в суп. Тепер не дізнатися. Бо нема кому той суп, салат готувати...
Війна — це перервана рутина, що зненацька виявляється найбільшою цінністю, яку можна собі уявити, величезною і жаданою мрією, солодким, щемливим спогадом. Заведений розклад дня, нудьга повсякденних справ, дрібні біди та копійчані перемоги, магазини та базари, гудки машин та ігри дітей на тротуарі, сусідські плітки й голуби під вікном, дощ і сонячні спалахи на шибках, цибуля та картопля, світанки й сутінки, тиша й вітер.
Те, чого більше нема.
Те, чого не поновити.
Порожньо.
«ТЕМА СХОДЖЕННЯ — ЦЕНТРАЛЬНА»
Наталя ІЩЕНКО, політолог, медіаексперт:
— Дуже важливо, що незважаючи на те, що подія відбувається у країні, яка воює, знайшлися фотографи, газета «День», яка підготувала цю виставку. Їм вдалося знайти світло в кінці тунелю. Помітила, що ключовою темою цього року стали надія та відновлення. І ця тема сходження, про реабілітацію бійців АТО, — центральна. Усі інші роботи, мені здається, гуртуються навколо неї. Більш того, навіть військові фотографії оптимістичні й теплі. Це, мабуть, найяскравіше враження — тепло, яке дарує ця виставка.
«УСЕ ДУЖЕ ПРОФЕСІЙНО І ВОДНОЧАС ІЗ ДУШЕЮ»
Ірина ДЕРКАЧ, учасниця виставки, Харків:
— Я працюю фотографом у Харківському художньому музеї, участь у конкурсі беру вперше. Один художник, який дуже любить репортажну фотографію і подавав роботи на конкурс «Дня», спонукав і мене до цього.
На моїй світлині зображена бабуся, котра продає лимони. Виходить, що кадр «уловив тренд» цьогорічної виставки (кольором виставки ми обрали «золотистий лайм». — Авт.). Світлина демонструє, що старість у нашій країні аж ніяк не є безтурботною. Занадто багато літніх людей отримують мізерну пенсію, тож мусять заробляти, щоб вижити. Тема дуже складна, і фото невеселе, хоч і демонструє картинку нібито мирного життя. Втім, є й життєствердні фото, особливо там, де діти — щирі, безпосередні, усміхнені. Сподобалися також потужні серії, в яких закладено глибокі смисли.
Мене вразив масштаб експозиції, її гармонійність. Чудово, що редакція підтримує свою виставку інформаційно, зокрема спеціальним випуском глянцю «Маршрут №1». Усе дуже професійно і водночас із душею. Чудово, що в цьому фотоконкурсі немає банального нагородження трьох переможців. Незаангажованість та велика кількість переможців — ключовий момент у цьому фотоконкурсі. Партнери та друзі газети обирають те, що їм сподобалось найбільше, й відзначають авторів приємними подарунками. А фотографам завжди приємно, коли їхню творчість помічають і цінують.
«НЕЛЕГКЕ, АЛЕ НЕОБХІДНЕ НАГАДУВАННЯ»
Анастасія ПУГАЧ, прес-секретар Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»:
— Фотографії, представлені на виставці, безперечно, не можуть не закарбовуватися в пам’яті. Найважливіші, на мою думку, — світлини зі сходу України. Я сама переселенка з Донецька, там залишились мої рідні, тож я знаю, що там відбувається. Але в мирних містах, скажімо, в Києві мало хто замислюється про те, які жахливі речі там кояться, про те, що там гинуть люди.
Важко дивитися на знімки з поховань, на зображення зруйнованих будівель та інфраструктури. Дещо з цього я бачила на власні очі, наприклад, психіатричну лікарню в Семенівці. Вражають і фото Євгена Малолєтки, якого знаю особисто. Він часто їздить у зону АТО. Його знімки та роботи його колег — нелегке, але необхідне нагадування, яке не дає забути про війну посеред мирного міста.
Утім, є й світлини, які піднімають настрій. Хлопець, котрий прибрав пози пам’ятника туристові в Кам’янці-Подільському, дитина, яка стрибає по калюжах, щасливе й закохане літнє подружжя, макове поле — ці фотокомпозиції допомагають згадати, які у нас є напрочуд гарні люди та краєвиди.
Окрема подяка редакції за гострі та сатиричні політичні фото — і в газеті, і на виставці. Чудово, що можна виставляти фото нинішнього чи колишніх президентів з іронічними підписами чи ракурсами і що кожен охочий може вільно це бачити й обговорювати.
Підготували Марія ЧАДЮК, Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День»
