Тет-а-тет iз Пендерецьким

Творчість Кшиштофа Пендерецького, знаменитого польського композитора й диригента, розмаїта й багатогранна. Він написав чотири опери, сім симфоній, десять інструментальних концертів, тринадцять творів для оркестру, цілу низку хорових, вокальних і камерних творів. З 1972 року композитор виступає як диригент; в 1988 — 1990 роках він був художнім керівником Краківського філармонічного оркестру. Експресивність і емоційність неоромантичної музики Пендерецького сприяли її популярності в усьому світі, пише gzt.ru. Маестро викладав у Краківській вищій музичній школі, в Ессенській академії, в Єльському університеті. Він є почесним професором 12 університетів (!), членом-кореспондентом Баварської академії витончених мистецтв, почесним членом Лондонської королівської академії музики, Американської академії мистецтв, Стокгольмської музичної академії, Дублінської королівської академії, академій Гонконгу, Буенос-Айреса, Академії «Санта-Чечилія» в Римі. Маестро — лауреат багатьох міжнародних премій, володар престижних нагород і орденів.

Пендерецький напише музику для церемонії відкриття літніх Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні. Кшиштоф Пендерецький прославився 1960 року після прем'єри свого твору «Плач за жертвами Хіросими». Потім були «Поліморфія», «Пристрасті за Лукою», «Магніфікат» і багато інших симфонічних і камерних творів, а також чотири опери. Крім того, Пендерецький написав чимало музичних тем для кінофільмів, зокрема, до стрічки Олександра Сокурова «Поодинокий голос людини»...

— Пане Кшиштофе, які важливі події сталися у вашій творчій біографії за останні роки?

— Я працюю над Восьмою симфонією. Цей твір важливий для мене: його задум виник під враженням від цвітіння мого саду. Це симфонія дерев — тих, які я сам посадив. Звісно, дерева, їхнє зростання були лише первинним стимулом до створення нової симфонії. Поки я писав її, вона перетворювалася на щось більше і значуще. Назва симфонії — «Пісні забуття» або, можливо, точніше «Пісні минулого». Я ще не закінчив опус, але вже дописую його. Симфонія звучатиме 75 хвилин, і коли я приїду до Петербурга наступного разу, сподіваюся представити її публіці.

— Як іде ваша диригентська діяльність?

— На жаль, я дуже багато диригую, й це забирає багато часу. За рік я даю по 60— 70 концертів, немає часу писати музику. І я змушений дуже рано вставати, щоб писати. Але диригування стало моєю другою натурою, без цього я вже не зможу жити.

— Скільки ж годин на добу ви спите?

— Я намагаюся висипатися, сплю по сім—вісім годин. Але лягаю дуже рано: коли немає концерту, можу піти спати й о 10 вечора. Але тоді встаю о 5 ранку. Цей найулюбленіший мій час: навколо тиша, всі сплять, ніщо не відволікає, і я можу спокійно писати. Хіба що крик півня чути неподалік у селі.

— З якими оркестрами ви працюєте найчастіше?

— З Філадельфійським, з Віденським симфонічним оркестром, з польських — з «Симфонією Варсовія» і «Симфонією Краковія», з оркестром Пекінської філармонії. Але в мене немає бажання бути головним диригентом. Я вважаю за краще виступати з різними оркестрами як гість. Річ у тім, що у керівника оркестру дуже багато обов'язків. Директор оркестру, особливо в Америці, має шукати спонсорів, збирати гроші, спілкуватися з радою директорів оркестру — це не кожний зуміє. Крім того, в диригента мають бути широкі зв'язки, контакти з провідними звукозаписними фірмами, щоб оркестр мав можливість записувати CD, мати додатковий заробіток. Однак сьогодні вся відома музика вже записана, й не раз. На ринку CD перевиробництво, й випуск дисків катастрофічно скорочується. Проте за останні роки було продано 130 тисяч дисків з моєю музикою.

— Ваша дружина пані Ельжбета — відомий діяч культури, керівник масштабного фестивалю Бетховена у Варшаві. Чи часто ви диригуєте у Варшаві?

— Іноді, коли дружина запрошує. Взагалі, я рідко виступаю у Варшаві, а в Кракові зовсім не виступаю — відтоді як місто відмовило нам у проведенні мого ювілейного фестивалю. Ми образилися, й тепер у Кракові ні я, ні дружина нічого не проводимо. Але, власне, що з того? Весь світ перед нами.

— Як ви ставитеся до сучасної композиторської творчості?

— Я знаюся на цьому, не ходжу на концерти сучасної музики. У мене просто немає на це часу, я багато працюю, майже не викладаю, у мене займаються зараз усього два студенти.

— Ви пишете музику лише на замовлення?

— Скажімо так, я вибираю замовлення й пишу те, що хочу. Коли треба здати партитуру в певний час, доводиться зосереджуватися, графік ущільнюється. Але в літаках я більше не пишу — це в молодості таке бувало.

— Декілька слів про ваш «Польський реквієм».

— Так, «Реквієм», мабуть, один з найважливіших для мене опусів. Загалом, я закінчив його 1984 року, але 1993 року дописав «Sanctus». А після смерті нашого польського Папи написав ще «Чакону» для струнного оркестру. «Реквієм» триває 105 хвилин, і я виконую його без перерви. Перші частини «Реквієму» виникли під враженням від виступів руху «Солідарність». Після смерті кардинала Вишинського, людини, яка мала величезний вплив на польські уми, я написав ще одну частину. Є частина, присвячена Катині: там був розстріляний мій дядько, брат мами. Є частина, присвячена Варшавському повстанню, — «Dies Irae» («День гніву»). Тож цей твір для мене — певна сентиментальна реакція на важливі історичні події, що відбувалися в Польщі за останні півстоліття.