Спадкоємці Сержа Лифаря

Ми шанобливо згадуємо Сержа Лифаря — видатного танцівника і хореографа, творча діяльність якого упродовж 30-ти років була пов’язана з Гранд-опера, балетом Франції, а серце, за його словами, належало Києву. Мистецький простір цього харизматичного митця був надзвичайно широким: провідний соліст балету, хореограф, педагог, реформатор французького балету, трупи, фундатор нового стилю в балеті — неокласицизму, автор праць з історії та теорії класичного танцю, художник, колекціонер, бібліофіл... Із 2004 року ім’я Сержа Лифаря носить Київська муніципальна академія танцю. Нещодавно в цьому навчальному закладі відбулася знакова зустріч із митцями, які особисто були знайомі з Сергієм Михайловичем, працювали з ним і навчалися в нього, — зокрема, з провідною танцівницею Національної опери Парижа, колишньою багаторічною директоркою Академії танцю балетної школи при Гранд-опера Клод БЕССІ; видатним танцівником Національної опери Парижа, хореографом, володарем призу Вацлава Ніжинського і багаторічним партнером К. Бессі по сцені Сірілом Атанасовим; продюсером Валері Коленом; режисером-документалістом Бертраном Норманом; продюсером Франсуа Дюплє, а також керівником балету Національної опери України Аніко Рехвіашвілі.

«РОЗУМІТИ ЕСТЕТИКУ ТАНЦЮ»

Головними «дійовими особами» в групі гостей були Клод Бессі та директор Київської академії танцю Андрій Лягущенко, який своїми запитаннями до знаменитої етуаль спромігся не лише розкрити перед присутніми цікаві деталі творчих взаємин іменитої гості з Лифарем, а й сприяти максимальному зануренню глядацької аудиторії у безмежний мистецький та духовний Всесвіт нашого великого співвітчизника...

Ця зустріч виявилась своєрідним прологом до фестивалю «Французька весна в Україні»: багато хто з глядачів, напевно, вперше відкрив для себе невідомі сторінки 300-літньої історії французького балету, раптом розуміючи, чому вся професійна термінологія балетного мистецтва озвучується саме французькою мовою (тим часом як музичного — італійською). Справді, історія у понад три століття — адже саме 1713 року король Франції Людовік ХIV оприлюднив указ про створення Conservatoire de danse — дала шанс цьому мистецькому закладу поступово піднятися на рівень елітарної школи танцю, що у Старому світі й досі не має аналогів.

Певна річ, цей заклад переживав різні часи, однак саме Сержу Лифарю в 1930-х випала нагода стати реформатором балетної школи паризької Гранд-опера, про що він сказав: «У Паризькій опері танець вмирав. Мені випала честь опинитися її чарівним Принцом. Я пишаюся цим. Можу сказати відверто: будинок розваг я перетворив на Храм».

Можливо, саме відтоді ця вища школа танцю невтомно береже свій високий соціальний статус досі, незмінно дотримуючись настанови монаршого фундатора закладу щодо того, що «французька школа танцю має орієнтуватися на примат гармонії, координацію рухів, точність інвестицій і зневагу до доблесті», — тож сучасні меценати активно долучаються до фінансування закладу. Так, 2012 року вони поповнили його бюджет на десять мільйонів євро...

Пані Бессі розповіла про навчання у Сержа Лифаря, його чутливу опіку й увагу до себе упродовж усього періоду їхнього спілкування та співпраці (а вона танцювала в усіх балетних постановках Лифаря). Саме Клод Бессі відновила постановку багатьох балетів, здійснених свого часу Лифарем. Вона зізналася: «Він навчив мене практично всього: танцювати, навіть одягатися і яку зачіску робити. Учив любити свою роботу, розуміти естетику танцю. У Лифаря була неймовірна здібність знаходити найкращу поставу артиста. Він міг за допомогою тіла змалювати найкращу позицію ніг, корпуса, знав, яким чином все це подати публіці. Лифар мав фантастичні знання людської сутності й робив усе для того, щоби сподобатися глядачеві. Сьогодні всього цього я навчаю і своїх учнів. Коли ми переглядаємо світлини Лифаря, то бачимо, що він мав завжди незрівнянний вигляд. І взагалі, така, яка я зараз, — це все Серж Лифар. У свою чергу, я намагалася передати всі ці знання своїм учням у школі, де я викладала упродовж 30 років».

Клод Бессі виявилася систематичним реформатором процесу навчання балетної школи Паризької опери. Наразі викладання має мультидисциплінарну спрямованість. Воно передбачає різні класи танців: класичний, характерний, сучасний, джаз, фольклор і бароко; додаткові курси із музики, пантоміми, анатомії, комедії, виконавського мистецтва, історії танцю та інших напрямків, а також спеціальну гімнастику. Більшість із цих курсів було запроваджено упродовж 1980-х років.

РЕПЕТИЦІЯ У ГРАНД-ОПЕРА: СЕРЖ ЛИФАР І КЛОД БЕССІ / ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ КЛОД БЕССІ

Саме з ініціативи Клод Бессі було додано цикл загальноосвітніх дисциплін, і завдяки цьому вихованці після закінчення школи одержують не лише диплом артиста, а й диплом бакалавра. Не меншою заслугою пані Бессі стало будівництво сучасної будівлі школи та її переїзд із Гранд-опера у нове, автономне приміщення. Сама ж прима розповіла про цю важливу сторінку своєї біографії таким чином: «Це тривало десять років. Упродовж десяти років, щоб ми одержали нову школу, я розповідала міністрам культури (міністрам, бо вони змінювалися), в яких умовах живуть діти. Стара будівля була в поганому стані, не працювало опалення, влітку було дуже спекотно. Школі потрібна була нова будівля, яка відповідала б вимогам школи Гранд-опера. Тривалий час я намагалася довести до владних структур необхідність змін, але справа зрушилася з місця лише після того, як умови проживання дітей на власні очі побачили дружини міністрів, котрих я запросила. І зрештою, нам вдалося переїхати». І в наші дні Школа танцю Паризької опери (L’еcole de danсe de l’Opеra national de Paris) продовжує розвиватися й удосконалюватися. У цьому — велика заслуга енергійного і наполегливого директора Клод Бессі (1972—2004), завдяки якій цей заклад здобув власну освітню автономію та постійну «прописку» в новій будівлі у паризькому передмісті Нантері...

КОНКУРС ЛИФАРЯ ВІДРОДЯТЬ!

Творча зустріч у Києві завершилася концертною програмою студентів Академії, яку відкрив фрагмент із «Сюїти в білому», поставленої Сержем Лифарем 1943 р. на музику Едуарда Лало. Цей балет — взірець неокласичного стилю. Можливо, саме цей твір якнайкраще розкриває глибинне розуміння Лифарем сутнісної специфіки французького балету, чим сам метр колись поділився з відомим французьким танцівником та педагогом Аттіліо Лабісом: «Італійців та росіян вирізняє цікавий темперамент для танцю, — він мав на увазі крайнощі, які характеризують сильну чуттєвість та її пристрасні, часом неконтрольовані прояви, — але французи мають дещо виняткове, що вирізняє їх серед інших, — це почуття міри». Вочевидь, він мав на увазі не так музику загалом, як точний жест, що має бути задля підтримки балансу та відчуття руху. Цей номер насамперед став своєрідним музичним приношенням почесній гості, адже сама Клод Бессі ще за життя Сержа Лифаря відтанцювала в «Сюїті» не одну партію. З певною долею ймовірності можна припустити про нотки ностальгійної рефлексії емоційного стану знаменитої француженки під час перегляду «Сюїти в білому», в якій пластика елегантної вишуканості змінюється сплесками віртуозності й досконалої техніки виконання складних підтримок. Аристократизм і справжній французький шарм, витонченість та якась інфернальна цнотливість переплетених рук і тіл — все це заворожувало і глядачів у залі. Класичну лінію продовжила і «Моцартіана» у виконанні учениць 6—7 класів відділення класичної хореографії.

Особливо емоційну підтримку присутніх отримав номер «Два фавни» на музику К. Дебюсі (хореографія Д. Клявіна), присвячений двом геніям світового балету, для яких Київ є рідним містом, — Вацлаву Ніжинському та Сержу Лифарю. А яскрава й колористично строката хореографічна картина «Червона калина» (хореографія П. Вірського), присвячена 100-річчю Злуки українських земель, постала як тріумфальний апофеоз виступу молодих виконавців — володарів Гран-прі хореографічних колективів коледжів, училищ культур, студентів спеціалізації «народна хореографія».

До речі, в Україні відродять Міжнародний балетний конкурс імені Сержа Лифаря — про це повідомила прес-служба Міністерства культури. Це сприятиме розвитку й популяризації національної культури, підтримці талановитої творчої молоді, розширенню міжнародних культурних зв’язків, пропаганди кращих зразків класичного і сучасного хореографічного мистецтва, увічненню пам’яті видатного артиста, балетмейстера і теоретика танцю ХХ століття Сержа Лифаря. Нагадаємо, Міжнародний конкурс балету ім. С. Лифаря вперше відбувся 1994 року. Із 2006 року він не проводився. 2011 року це творче змагання поновили, але через відсутність фінансування з 2014 року конкурс не відбувався...