Пристрасті по Караваджо

З вересневими днями пов’язано кілька пам’ятних подій, які тим чи іншим чином стосуються славнозвісної картини Караваджо «Взяття Христа під варту» (1602?), викраденої з Одеського музею західного і східного мистецтва дванадцять років тому... А за рік, також у вересні, світова громадськість відзначатиме 450-річчя від дня народженняодного із найбільш яскравих італійських живописців епохи Бароко, «несподіваного й екстравагантного» Мікельанджело Мерізіда Караваджо (1571—1610). Наближення цієї події відчувається і в Україні — знову стала актуальною тема реставрації і повернення в Одесу знакового твору великого майстра, про що йшлося під час цьогорічної зустрічі в Одесі Президента України з директором музею.

Нагадаємо, минуло майже п’ять років із моменту публікації на сторінках «Дня» інтерв’ю зі співробітниками Одеського музею на цю тему, яка мала помітний резонанс (1.01.2016). У 2015 році ОМЗСМ очолив Ігор Пороник, для якого питання повернення картини в музей стало справою і професійного обов’язку і честі. Як обстоять справи з шедевром Караваджо на даний момент?

«ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ ЗМІНИЛОСЯ ВЖЕ ЧОТИРИ СУДДІ»

— Нагадаю, що у ці дні 2010 року картина була передана на відповідальне збереження до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ). Фактично існувала заборона на її реставрацію як речового доказу під час судового провадження, -»Дню» розповів Ігор Борисович Пороник. —   Програма намічалася наступна: спочатку завершити судове розслідування (якому кінця-краю немає), а потім вже реставрувати полотно. Ми чимало витратили часу і здоров’я, щоб домогтися від суду можливості проведення реставраційних робіт паралельно з судовим процесом, адже існує експертний висновок про стан картини на момент її виявлення. Зрештою, у березні 2018 року ННДРЦУ отримав дозвіл суду на проведення реставрації. Працівники реставраційного центу увесь цей час не сиділи склавши руки — вони розробили детальну програму проведення необхідних заходів і робіт, і, за сприятливих умов відразу приступили до реставрації картини.

— Тож справу гальмувала позиція судді?

— За десять років змінилося вже чотири судді. Ситуація виявилася не простою. Щодо заборони реставрації рішення суду як такого не було, але без письмового дозволу цієї інстанції працівники ННДРЦУ на такі роботи не зважувались. Після нашого інтенсивного бомбардування у різні інстанції — куди я тільки не писав! — у 2017 році змінився суддя, і, природно, процедура провадження. Виходить, потрібна була добра воля і пильна увага збоку громадськості, певний тиск, якщо хочете.

— Щодо звернень, будь-ласка, конкретизуйте.

— Протягом 2015—2018 років були звернення до генерального директора ННДРЦУ;голови Національного комітету ІСОМ — міжнародної музейної інституції; голови Музейної Ради України;неодноразово до голови та судді Подільського районного суду м. Києва та ін. Як було сказано, два роки тому такий дозвіл нарешті отримали. Це було навіть не рішення суду, а лист на ім’я генерального директора реставраційного центру.

— Можна стверджувати, що з Центром реставрації у цій ситуації виник ефект синенергії.

— Так, безперечно, адже у більшості випадків наші позиції співпадали. Ми були присутніми під час судових розглядів справи, і висловлювали зацікавленість у пришвидшенні реставраційних робіт. Усі ці роки пошкоджений твір зберігався у належних умовах. Однак, у нашого музейного реставратора Ольги Куцан була тривога(яку ми поділяли) за стан твору, адже німецькі реставратори з розрахунку на негайні роботи щодо порятунку шедевру використовували синтетичні засоби для тимчасових наклеювань, пов’язаних із транспортуванням. Те, що пошкоджений твір лежить і його не чіпають, ще не означає, що з ним нічого не відбувається. Маю на увазі хімічні реакції ґрунту, фарби та лаку, стан дубльованого, вірогідно у ХIХ сторіччі, полотна, який на той час не було натягнуто на підрамник. Розумієте, твір Караваджо для нашого музею те саме як, наприклад, «Джоконда» для Лувру, і не лише для одеситів, а й України...

— На відміну від дублінського варіанту, Одеська картина створена, наскільки дозволяють судити наявні факти, раніше. Питання атрибуції залишається дражливою темою. Про автентичність твору говорили ваші попередники Людмила Сауленко і Володимир Островський.

— Наша програма дій трьох етапна: фізичне повернення викраденого артефакту, реставрація і повернення картини в Одесу та утвердження доброго імені картині — донесення світові авторства Караваджо. Людмила Лук’янівна була права, адже рентгенівські знімки показали багаторазові переписування полотна, напружені авторські пошуки композиції, ракурсів на відміну від дублінської живописної версії. З 1600 року Караваджо на певному етапі вдавався до гравірування на полотні, які є на нашому полотні. На це вказують і хіміко-технологічні дослідження використаного полотна, пігментів і фарб. Також не секрет, що старі майстри робили авторські повтори своїх найбільш вдалих робіт. Не переконлива й версія, що наш твір є пізнішою копією Джованні ді Аталли на замовлення власника картини, рідного брата КіріакоМаттеї — Аструбале. Адже, згідно знайденого запису у «бухгалтерській книзі», ді Атілла отримав усього 12 скудо, яких навіть не вистачило б на дорогі фарби, необхідних для написання картини такого розміру.

«ХІД РЕСТАВРАЦІЇ Є ТЕМОЮ № 1 У МУЗЕЙНИХ КОЛАХ, І НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНИ»

— Наскільки відомо, у питанні атрибуції полотна ви вийшли на новий рівень.

— У нас, на відміну від колег із Дубліна, встановилися партнерські стосунки з італійськими спеціалістами. Зокрема, доктором мистецтвознавства університету Феррари Наталією Чечиковою (Nataliia Chechykova), реставратором та істориком, професором Джулією Сільвією Гія (Julia Sylvia Ghia), професором, нині директором Galleria Borghese Франческою Каппелетті(Francesca Cappe lletti),провідним експертом творчості Караваджо (галерея має одну з найбільших колекцій творів Караваджо; при ній діє неурядова установа — CARAVAGGIO RESEARCH PROJECT — Інститут Караваджо. — В.К.). У 2009 році Джулія була задіяна у програмі «400 років без Караваджо», у результаті чого ґрунтовно досліджено більше 20 робіт майстра. Ці напрацювання лягли в основу двотомного видання, яке містить наукову базу для атрибуції ново виявлених творів Караваджо. Кілька примірників цього видання подаровано українській стороні.

У липні 2019 року названі фахівці відвідали реставраційний центр у Києві. Зазначу, що Дж. Гія і Н. Чечиковає авторами глибоко аргументованої наукової статті «Lastoriadelpresunto Caravaggio di Odessainrestauro a Kiev», яка розвінчує міф про «не справжність» нашої картини. Адже до 1990 року, тобто моменту виявлення головним хранителем Національної галереї Ірландії Серджіо Бенедетті варіанту названої картини Караваджо, ніхто не ставив під сумнів автентичність нашого експонату.

Не так давно тема участі італійських спеціалістів у дослідженні картини «Взяття Христа під варту» була предметом розмови під час зустрічі з послом Італії в Україні, нашим другом паном Давіде ла Чечілія. У разі закінчення реставрації і повернення картини в музей, італійські спеціалісти готові надати можливість виставити і досліджувати твір в Італії. Більше того, італійці були готові взятися за реставрацію пошкодженої картини, однак виникла делікатна ситуація, адже наші реставратори вже працювали з роботою Караваджо у 2006 році, і центр має спеціалістів відповідного рівня. Зазначу, що й італійські гості, зокрема, Джулія Гія, високо оцінила роботу наших реставраторів, і умови (окремо обладнане приміщення), в яких картина знаходиться. Центр існує вже 80 років! Крім того, і це перше — ще діє заборона на вивезення артефакту. Тому цю ідею відкинули.

— Та обставина, що ситуація з твором італійського майстра різко змінилася на краще — це вияв політичної волі, чи логічність багаторічних напрацювань?

— У декого виникла підозра, що реставрацію «підганяють під дату». Це нісенітниця, адже ми не станемо на шкоду картині прискорювати цей процес. Завершення реставрації має бути узгоджене з технологією процесу. Основна, трудомістка робота була виконана ще у липні минулого року. І ще рік попереду, тому є час для проведення реставрації без порушення технології.

Зазначу, що згаданий візит італійців до Києва і хід реставрації є темою № 1 у музейних колах, і не тільки України. Успішне поновлення одного із видатних творів Мікеланджело Мірізі ді Караваджо, 450-річчя якого світова громадськість відзначатиме наступного року, є предметом престижу для нашої країни, її гідного перебування в європейській культурній спільноті. Більше того, коли у 2018 році ми виставили в Мілані нашого Хальса, то отримали від італійських колег пропозицію експонувати «Взяття Христа під варту» у 2021 році під час наступної імпрези з нагодиювілею Караваджо.

— Безумовно, що просування у цьому питання є результатом колективних зусиль на різних рівнях?

— Хотів би подякувати у першу чергу голову Одеської державної адміністрації пана Максима Куцого, начальника управління культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини обладміністрації пані Олену Олійник та голову опікунської ради музею пана Юрія Маслова за донесення пріоритетності цього питання до представників вищих ешелонів влади.