Поспішайте робити добро!

Режисер Сергій Корнієнко поставив виставу за п’єсою Ізраїля Горовіца. В головній ролі — народна артистка України Тетяна Стебловська, яка нещодавно відзначила свій ювілей.

Нині в Тетяни Володимирівни в репертуарі театру, так би мовити, паризький творчий період. Нещодавно пані Стебловська з успіхом зіграла мадам Помпре в п’єсі класика сучасної французької літератури Еріка-Еммануеля Шмітта «Тектоніна почуттів» (режисер Тарас Криворученко). Це історія про магію Парижа, який є ніби саундтреком до складних романтичних людських взаємин. І от нова путівка для актриси — знову столиця Франції. Бо місце дії в п’єсі Ізраїля Горовіца — це Париж, а оселя мадам Жерар є територією романтичних взаємин та ностальгійних новел.

Постановку цієї п’єси здійснює молодий режисер Сергій Корнієнко, який у 2016 році поставив дуже успішно виставу на Камерній сцені Молодого театру — «Дівочий виноград» за п’єсою Миколи Коляди. І от нова спроба пильніше вдивитися в пристрасті та переживання людей різних поколінь, які живуть не лише минулим, а й вірять у добре майбутнє.

Саме добре майбутнє. Іншого і не може бути. Загалом, репертуар ювілярки Тетяни Стебловської і передбачає такий собі умовний формат «доброго театру», який існує ніби всупереч злим та гострим викликам сучасного сценічного світу. Низка її цікавих жіночих образів у виставах — «Поступися місцем», «Соло для годинника з боєм», «Гагарін і Барселона» — ніби освячена потребою доброти і в душі людини, і в цілому світі.

Тетяна Володимирівна не боїться ступати на територію відомих п’єс, які в попередні епохи були знаковими для багатьох легендарних українських актрис. Зокрема для Наталії Ужвій, яка грала в п’єсі Віни Дельмар «Поступися місцем». У цій же п’єсі на сцені Молодого театру Тетяна Стебловська грає нещасну матір та дружину Люсі Купер, яку різні діти прагнуть розлучити з коханим чоловіком уже на заході їхнього сонця, помістивши обох у різні будинки для літніх людей. У цій виставі Дмитра Весельського актриса грає не сентиментально, а іноді навіть суворо, стримано, виважено, помірковано. Для неї роль Люсі Купер і сама ця постановка — ніби урок доброти для сучасного глядача, який після перегляду має обов’язково зателефонувати своїм батькам і запитати: «Ну як ся маєте? Як здоров’я? Скоро приїду до вас»...

Така ж спрага жіночої доброти та бажання перебудувати весь світ на свій власний розсуд є і в невеликій ролі Тетяни Володимирівни в багатогранній композиції Андрія Білоуса за мотивами сучасної української прози «Гагарін і Барселона». В новелі Любка Дереша «Ваш син вегетаріанець» актриса грає бабусю, яка є справжнім керманичем галасливого сімейства, в якому онук ортодоксальний вегетаріанець, а його батьки в постійних суперечках. І от тоді на авансцену виходить бабуся, починає творити архітектуру сімейних стосунків на свій власний розсуд, бо вона знає сторону правди і силу добра. Власне, це і є такий собі негласний рефрен багатьох образів актриси в її теперішній сценічний період — «Поспішайте робити добро!». Як відомо, таку назву має п’єса Михайла Рощина, але справа не в сюжетах, а в емпатії актриси та її невгамовній життєвій і громадянській позиції — лише добро врятує цей світ. Якщо красу не всі оцінять.

Тетяна Стебловська в історії українського театру постать унікальна, адже вся її родина — театральна: батько, матуся, інші близькі родичі. І тому для неї — і на сцені, і в житті такою важливою є ще й тема справжніх сімейних цінностей та етики сімейних взаємин. Ці мотиви мимоволі проникають у її ж вистави «Афінські вечори», «Поступися місцем». І, немає сумніву, цими мотивами буде пронизана і нова постановка за участі актриси — «Вона жила в Парижі». Це першопрочитання п’єси Ізраїля Горовіца на українській сцені (переклад Тетяни Некряч). До речі, є відома постановка цього ж тексту на сцені МХТу (режисер — екскиянин Володимир Петров). Щоправда, там інша назва «Моя дорога Матильда». У виставі Молодого театру, очевидно, серцем сюжету стане безпосередньо Париж, взаємини молодих героїв та мудра життєва позиція мадам Жерар, яку й грає Тетяна Володимирівна. Глядачам потрібні такі історії — пронизливі, теплі, наповнені щемом за сімейною гармонією та ідеальними взаєминами в родині. Отже, театр робить правильні ставки, розраховуючи на успішний виграш, тобто прихильність театрального глядача, своїх численних шанувальників.