Переформатування

Михайла Івановича Жука (1883—1964 рр.) з Одесою пов’язувало майже сорок років плідного творчого життя. До недавнього часу роботи майстра були в запасниках, і лише періодично фігурували на ретроспективних виставках митця, які проводилися в Південній Пальмірі.

Нині можна побачити чотири роботи митця: «Портрет археолога М. Біляшівського» (1903), «Портрет батька» (1908), «Портрет професора М. Мандеса» (1929) та флористичний мотив «Лілії» (1908). Експозиція  цілісна: остання із названих робіт візуально об’єднує три портрети, розміщені в нижньому ряду. Усі твори майстра виконані пастеллю, деякі у змішаній техніці, як, наприклад, зображення Біляшівського та «Лілії». Симбіоз технік характерний для цього мистця, вихованця Київської рисувальної школи М. Мурашка і Краківської академії мистецтв.

У ранній період творчості, поряд з Георгієм Нарбутом, Михайло Жук був одним із яскравих представників українського модерну.

Лілії були серед улюблених флористичних мотивів художника, і 1908 року він створив багато варіантів із зображенням цієї квітки. У відомих альбомах і монографіях про Михайла Жука, зокрема, за авторства Івана Козирода і Сергія Шевельова, Ольги Логутенко, чи в останній, найбільш фундаментальній праці Людмили Соколюк (презентацію, якої очікує Одеса), дана робота не відтворюється. Сьогодні є унікальна можливість донести цей твір до ширшого загалу.  

З експонатів, які фігурували раніше, можна бачити твори Олександра Шовкуненка, Павла Волокидіна, Миколи Тирси. Оновлено і розширено в добірці твори «одеських парижан» — Теофіла Фраєрмана і Амшея Нюренберга. Вперше представлено твори Володимира Баранова-Росіне і символіста, відомого художнього критика Павла Нітше («До ідеалу». 1914). Останній із згаданих митців майже не відомий цінителям мистецтва, і не дивно. Як зазначила  знавець одеського мистецтва другої половини ХІХ — початку ХХ століття, мистецтвознавець Ольга Барковська, на сьогодні відомо лише дві роботи цього оригінального живописця.

Ще одна цікавинка — маловідома робота Давида Бурлюка американського періоду творчості з приватної колекції, яку надали на тимчасове зберігання до музею.

Вперше представлена скульптура одеського митця Петра Мітковіцера (1889—1942) «Африканець», готуються вітрини для графіки. Наскільки відомо, після втечі Бориса Едуардса за кордон у 1919 році, Мітковіцер певний час займав одну із його майстерень, в якій зберігся варіант цього твору.

У даній публікації не ставиться за мету робити детальний аналіз зміни експозиції Одеського  художнього музею, яку здійснило нове керівництво. Нині переформатовано майже всі зали другого поверху, деякі кардинально, і якщо зал 1920 років, оновлений досить вдало, то цього не скажеш про інші. Експозиція в окремих випадках втратила цілісність і якість. Фактично знівельований такий майстер, як Володимир Синицький, дещо «посунули» Головкова (його академічний портрет пензля співкурсника по академії Й. Турцевича не вписується в ряд). Нагадаю, що попередній експозиційний розклад вибудував свого часу відомий музейник, заступник директора з наукової роботи Одеського художнього музею, світлої пам’яті Яків Абрамович Галкер. Була проведена велика науково-пошукова робота. Він не керувався тільки своїми особистими уподобаннями, мав чітку концепцію. Не скажемо, що бездоганну. Як вже говорилося, були відсутні твори такого метра, як Михайло Жук, який після розпаду Товариства південноросійських художників, зробивши своїм осідком Одесу, дав новий поштовх розвитку художній освіті й одеській школі малярства.

Щодо невеличкого залу Синицького, то пам’ятаю ще в часи студентства я був свідком масштабної прижиттєвої персональної виставки Володимира Синицького, достойного продовжувача імпресіоністичної традиції Кіріака Костанді, взагалі одеської школи. Тоді майстер подарував музею 80 своїх робіт. Під час занять з історії мистецтва хтось із студентів висловив скепсис щодо робіт Синицького. Наш педагог, відомий мистецтвознавець Тетяна Басанець зауважила: «Буде великим щастям, якщо ви проживете таке яскраве творче життя, як Володимир Синицький».  

В інших залах у переформатуванні експозиції має місце певна спонтанність, і це, як видається, лише початок у довгому ланцюзі змін, які намітила нова адміністрація музею. Розчинилася закарпатська школа живопису і одеський «суворий стиль», виплили на поверхню посередні живописці... 

Існує випробувана практика: твори з запасників періодично виставляти на виставках, благо є великий виставковий зал музею...