Парадокс про актрису

Є знаменитий твір Дені Дідро з назвою («Парадокс про актора») спершу здається спробою розуміння акторської природи. Захват перед англійським актором Девідом Гарріком, який міг зіграти сцену з комедії, а після сцену з трагедії, однаково переконливо, промовляючи: «сміюсь або плачу залежно від тексту» породив запитання «хіба сміються і плачуть за замовленням?»

Якби артист повинен був бути на сцені щиро страждаючим кожного разу, то в нього не вистачило сил щодня виходити на сцену.

А оголена правда існування, позбавлена прикрас, виглядала б жалюгідно і суперечила поезії сцени.

За сім років накопилося чимало відеоматеріалу з поїздок, що його вистачило не лише на фільм «Вітер зі Сходу», а й на серіал... На фото: актори Ада Роговцева, Катерина Степанкова і Ахтем Сеїтаблаєв своїми виступами підтримують дух бійців, які боронять нашу землю від загарбників. Фото з сімейного архіву родини Роговцевих—Степанкових

Велика актриса сучасності Ада Миколаївна Роговцева — просто букет парадоксів. Почати хоч би з того, що дата її народження зафіксована в усіх інформаційних джерелах не відповідає справжній завдяки чиїсь авторитетній помилці. Так і справляє актриса одного дня публічний, а іншого для втаємничених день народження.

Є таке поняття: «naturlicher spieler» — природний гравець. Такі люди знаючи лише, як ходять фігури обіграють гросмейстерів у шахи, або чудово грають на фортепіано уяви не маючи про ноти. Це точно про Роговцеву — актрису від природи, хоча в неї були чудові вчителі з майстерності актора — професор Л.Олійник та викладач К.Степанков, який з Костя Петровича став коханим чоловіком Костею.

У Дідро є така собі простенька думка: «Все що існує — різні форми утворення не створеної матерії».

Цей шлюбний союз мабуть був саме таким.

«Уривок із шекспірівської «Ромео і Джульєтти» репетирували втрьох: Костя (викладач), Вітя Аверченко (Ромео) і я (Джульєтта). Вечір, весна, велика аудиторія. Змайстрували з столів та кубів «балкон» під стелю, мене підсадили нагору і я почала монолог!

Не розуміла ще тоді, що з емоційністю треба бути обережною, розігралася, розійшлась, рвонулась... і опинилась вниз головою в руках чоловіків. При падінні міцно тримала обома руками спідницю, — цнотлива! — щоб, не дай Боже, не оголились ноги, хай навіть шию зламаю! Вперше в житті бачила свого Костю смертельно переляканим, аж побілів.

Скільки разів потім це повторювалось протягом нашого життя — він завжди за мене боявся!»

(З книги А.Роговцевої «Мій Костя»)

А коли до юної актриси прийшла слава, почали сипатися ознаки визнання, Ада страшенно боялася аби це не образило коханого. Та акторські долі в обох склалися щасливо. Можливо, головною особливістю цього мистецького подружжя було розуміння неможливості автономії мистецтва, усвідомлення його неподільності з життям у всій його повноті. Від дуже простого до пристойного побуту, з поєднанням жаги до роботи, з потребою вкладатися в сина і дочку, від захопленої впізнаваності до демонстративної зневажливості, з купою прекрасних друзів і куди подінешся від ворогів, вони зуміли бути собою. Просто залишатися собою.

Якщо актор «буде самим собою під час гри, то як же він перестане бути самим собою? А якщо перестане, то як вловити ту «грань» , на якій потрібно зупинитись?» — дивувався Дені Дідро.

В сімейному поетичному альбомі «Мамині молитви» таке:

Я життя не підганяла,

Зупиняла, як могла,

Та ніколи не встигала,

Хоч хвилини берегла.

Діти виросли. Не зчулась -

А вже сива.

Дивина.

Як дівчам була, забулось...

Старість. Старість. Новина...

і таке:

На своїм подвір’ї у селі

Старість зустрічаю. —

Бог звелів.

На піску, а підняла садок

і веселе моренько квіток.

Сонце обціловує мене,

Добрий вітер хати не мине,

І всміхається до мене божий світ:

їжачок і вуж, собака й кіт.

Ластівка гніздо спокійно в’є —

їй моє подвір’я, як своє,

Стелять килим

трави-спориші, —

Лоскотно і весело душі.

Воду п’ю, — колодязну блакить!

Господи! Яке — бо щастя — жить!

...і вірш «Різдво» насправді про чудо народження зерна творчості:

Ожив метелик в теплій хаті,

Муркоче сіре кошеня.

Зимові сутінки патлаті,

Вітрів холодних метушня.

Різдво. В печі вогонь не гасне,

В душі горить, палахкотить,

І все недобре, все нещасне

В минуле попелом летить.

Спекла хлібець, виймаю з печі -

Дочці на радість. Тиша. Чай...

Такі прості, нехитрі речі,

А все вже «здрастуй!»,

не «прощай

Вернуся в город від городів,

Приїду в світло від світил,

І стане все мені в пригоді

Метелик. Піч. Різдвяний стіл.

Коли пригадуєш ролі Aди Роговцевої видається природним відмовитися мислити образ як художній, тобто трансцендентний — такий, що виходить за межі чуттєвого досвіду.

Спіноза вважав, що образ — це відбиток тілесних впливів, сліди «зовнішнього тіла». Звичайно, в кожного майстра свій секрет творчості, який частіше за все він сам не формулює.

Особливість Роговцевої сьогоднішньої — мужність рухатися до досконалості, до розпізнань станів через афекти, через втечу від тотожності стражданню.

Перестраждала. Одійшло.

Вже гріє спогадів тепло.

Здавалось, вік не відболить,

Та відпустило. Тільки мить

Горіло те кохання. Все.

Холодна туга серце ссе...

Вірші про втрату чоловіка, сина — це его-документи, що свідчать про глибинне розуміння констант природного, допомагають собі та іншому бачити в мистецтві дію законів краси.

Господи! Дяка із дяк,

Що зараз живу отак.

В серці моїм навік

Тепло його ніжних повік.

То, Боже, твоя благодать -

Без зайвих рахунків віддать

Кохання, щоб взяти взамін

Болючого спогаду дзвін.

Дякую, Боже, живу,

Душу плекаю живу.

Більше ніж 20 років тому Ада Роговцева і Катя Степанкова видали салонну книжечку: «Дамские стихи не для семейного чтения «Целую голос твой ...»

Падают капли на крыши

домов.

Не произнесены тысячи слов:

«Больно», «Не верю», «Люблю»

и «Вернись»...

И недосказанным полнится высь.

А недосказанность облаком стала.

Тучей нависла и ливнем упала.

Падают капли на крыши

домов.

Ливень шумит, — шум

несказанных слов.

Голос Ада Миколаївни Роговцевої звучить на багатьох сценах нашої батьківщини. Часто й там, де сцен нема, в напрузі бойових дій.

Якось на виставу за її участі у «Сузір’ї» з символічною назвою «Схоже на щастя» прийшли чоловіки прямо з фронту. Ці мужні хлопці були розчулені до сліз. Так і сказали: «За це ми воювали! За ці моменти щастя!»

Безграничне занурення у глядача, висота почуттів, глибина хвилювання, природність і простота, зовсім не парадоксально, цілком гармонійно поєднуються в театрі Ади Роговцевої.

Там і натхнення, і образи,

І квіти, й оплески, і сум.

Там все окремо і одразу -

Визнання натовпу і глум...

Стоїть окремо світ куліс,

Світ сцени — зоряна завіса!

Там небо щастя й море сліз.

Я звідала це, я — актриса.

У відповідь на привітання прихильників свого таланту 18 липня на сцені Київської консерваторії легендарна акторка, народна артистка України Ада Роговцева відзначатиме свій День народження разом зі своїми колегами — вони зіграють публіцистичну виставу за однойменною книгою Ади Роговцевої «Свідоцтво про життя».

«День» вітає Аду Миколаївну з днем народження. Бажаємо міцного здоров’я, цікавих п’єс і сценаріїв, аншлагів на віх виставах і фільмах з її участю, а також натхнення на написання віршів і книжок!

P.S.

16 липня у Будинку кіно ( Червона зала) відбудеться допрем’єрний показ  документально-публіцистичного фільму «Вітер зі Сходу».

Чи має право митець лишатися осторонь гарячих подій, які відбуваються в його країні?.. Питання, яке напряму не ставиться, не обговорюється, але воно проходить наскрізною лінією фільму на рівні підсвідомості. Під час поїздок сходом України 2014-2019рр, виступів перед місцевими, які опинилися на лінії вогню чи вимушені були покинути окуповані міста та селища, спілкування з військовими, які потрапляли на імпровізовані вистави прямісінько з боїв, чергувань, виїздів, у провідних майстрів українського театру та кіно відбувалося творче переосмислення війни. І це певним чином позначилося на їхній професійній діяльності.

Ідея створення документального фільму про акторські виступи на сході належить директорові театру «Сузір’я» Олексію Кужельному. Саме він примусив родину Роговцевої-Степанкових розказати про «свою» війну, бо кожен із членів цієї великої талановитої сім’ї вважав, що оприлюднювати для широкого загалу їхні творчі вояжі на підтримку військових доречно буде лише після перемоги. Але накопиченого за сім років відеоматеріалу з поїздок стільки, що його вже вистачить не те що на фільм — на серіал. Цей аргумент і став каталізатором для створення стрічки. До того сам театр «Сузір’я» став одним з героїв фільму.

Не лише акторський склад, а вся творча група, яка створила цей фільм, переважно складалася з людей, які бували на сході, а режисером монтажу виступив Євген Тітаренко — ветеран доброволець-госпіталь’єр, який у 2014-2015 роках рятував поранених, а решту часу фільмував побачене, і на нині є режисером кількох документальних картин, знятих на власному хронікальному матеріалі.

В кіно використані оригінальні хроніки. Кадри реальної війни — це Євген Тітаренко. Виїзди акторів із виступами на фронт, починаючи з 2014 року, — Олексій Степанков-Ткаченко.

У фільмі є два світи — мир і війна, але мир — це театр, де відбувається підготовча репетиційна робота, а війна — також театр, але на війні. Є ще один світ, який стоїть наосібно — це вистава, яку грають актори, переосмислюючи власний досвід дотичності до війни, тексти Олександра Довженка та сучасних українських авторів. Поєднують ці світи інтерв’ю з людьми, з тими, хто долучався до акторських виїздів на схід, з військовими, які приймали акторів та ставали глядачами безпосередньо на передовій.

Театральна частина вибудовується на тексті Олександра Довженка, окрім того використано два вірша Олени Степової, уривок з книги Лєри Буракової «Життя. P.S.», вірш-молитва Любові Якимчук. Наскрізною темою фільму стала пісня, написана актором і бардом Володимиром Маляренком на слова Катерини Бабкіної, а назва фільму пов’язана із віршем Юрія Іздрика «Теплий вітер торкається тіла як чиста сорочка», слова якого звучать піснею у фіналі. Музика композитора Івана Оглобліна, написана спеціально для цієї стрічки записана з Камерним оркестром міста Праги.

Фільм довго чекав прем’єри. Тож напередодні святкування 30-річчя Незалежності України і безпосередньо в День народження народної артистки України, Героя України Ади Роговцевої він нарешті виходить на екран.

АКТОРСЬКИЙ СКЛАД:

Народна артистка України, Герой України Ада Миколаївна Роговцева, Заслужений артист Автономної республіки Крим Ахтем Сеітаблаєв, Народна артистка України Лариса Руснак, Заслужена артистка України Світлана Орліченко, Володимир Маляренко ,Богдан Жданов, Заслужений діяч мистецтв Катерина Степанкова, є автором сценарію та та режисеромпостановником фільму у співпраці з режисером Оксаною Павловою. Оператор-постановник Олексій Степанков-Ткаченко, Режисер монтажу — Євген Тітаренко ,Художник-постановник Тарас Ткаченко. Художник по костюмах Ірина Горшкова. Художник по світлу Микола Орлов. Композитор Іван Оглоблін. Звукорежисер Максим Продан. Продюсерська комапнія ППК К-МЕДІА ПЛЮС, Генеральний продюсер Віктор Самойленко Продюсери: Марія Таргонська, Вікторія Жиленкова, Богдан Жданов, Наталія Хазан.