Мандоліна, домра та Україна

28 листопада відбудеться концерт Kyiv Symphony Orchestra у Hilton, в якому солюватиме відома українська мандоліністка Світлана Білоусова. В інтерв’ю «Дню» виконавиця розповіла про невідому історію тривалого побутування мандоліни на теренах України, зруйнувала стереотипи про домру, розказала про шлях унікального домрового оркестру «Лик домер», заснованого в Донецьку, та про Мандоліновий концерт Гуммеля.

- Мандоліна і домра — чому ці інструменти часто називають разом?

- Перше, що їх споріднює — це стрій, тому що неаполітанська мандоліна має такий самий стрій, як і чотирьохструнна українська домра. Історія мандоліни має триваліший термін, а сучасна (власне чотирьохструнна, а не триструнна) домра існує лише сто років. Але якщо піти трохи далі у глиб історії, то знайдемо й давніші згадки про інструмент. Проте тут виникає проблема: документальних свідчень про домру дуже мало. І це пов'язано з історією нашої держави.

Перші згадки про домру були в XI столітті за часів Київської Русі. Підтвердженням є фреска в Софіївському соборі, де серед картини побуту київських князів зображений музикант, який грає на інструменті, схожому на домру. Проте після татарської навали всі документи зникли, тому не можна говорити, що це саме той інструмент, і він так називався. Є припущення про те, що у XIV столітті цей інструмент мігрував зі скоморохами, які тікали на північ, на територію сучасної Росії. Зокрема, у 1966 було знайдено Старорязанський скарб на річці Ока — фрагменти одягу гусляра, який відносять до XIV століття, та що збігається з одягом чи орнаментом Київській Русі. Це може бути доказом того, що саме з Київської Русі інструмент поширився на північ. У 1530 році вже з’явилася назва домра, а пізніше, коли був знайдений інструмент, схожий на домру, його реконструював Василь Андрєєв, зробив триструнну домру. І нарешті у 1908 році Григорій Любімов і Сергій Буров зробили чотириструнну домру. Саме така модель інструменту і набула широкої популярності в Україні. Деякі дослідники пов’язують це з генетичною пам’яттю українського народу.

Чому поряд із домрою мандоліна та чому в Україні? Бо на початок ХХ століття припадає популярність мандоліни в Європі, а гастролі відбувалися в тому числі і на теренах України. Відомо, що у 1906–1907 роках в Одесі минули п’ять концертів неаполітанського оркестру мандолін, яким керував відомий композитор Енріке Гранадос. Такі самі колективи почали створювати й у нас. Наймасштабнішим цей рух був у західних регіонах, через близькість до Європи, мандоліна була там у побуті, у шкільному та гімназійному середовищі.

- Де саме тоді і сьогодні можна навчитися грі на мандоліні?

- У Харкові в 1921 році існувала професійна музична школа, і там був клас мандоліни. Так само й у Львові була школа. Але далі шкільного рівня музична освіта на мандоліні не просувалася, тому що держава почала масово підтримувати освіту на домрі і балалайці. На сьогодні більшість, хто грає на мандоліні — домристи, які спеціальної освіти не мають. Вони використовують мандоліну в концертах, де грають оригінальну музику для цього інструменту. Я також сама опановувала, але деякі домристи (Валерій Івко та Микола Лисенко) починали свій шлях як мандоліністи в аматорських гуртках.

Якщо говорити про професійні школи, то в одній з музичних шкіл Києва є мандоліновий клас, там викладає Наталія Скрябіна. Також цим інструментом займався Анатолій Семікозов. В Дніпровській консерваторії працює Наталія Башмакова, вона захистила кандидатську дисертацію з мандоліни. Але сказати про те, що це система освіти, на жаль, не можна.

- А чи повинна бути система освіти гри на мандоліні? Що такого унікального має цей інструмент, що вартує уваги?

- Мандоліна має багатий високохудожній репертуар, в якому є зразки бароко, класицизму, романтизму тощо. У домри такої історії немає, їй всього лише 100 років. Тому мандоліна надає можливість заграти автентичну музику на інструменті, який застосовували у минулі часи. Нині перспективи мандоліни в Україні пов’язані із тим, щоб долучитись до культури європейської, щоб, в результаті, в Європі дізналися і про домру.

- Цікаво, як може бути таке, що інструменти мають абсолютно відокремлену історію створення, проте виходять дуже схожими за конструкцією?

- Всі струнно-щипкові інструменти мають східне походження. В мандоліни та домри є спільні прародичі — уд, танбур.

- Чим тоді домра так відрізняється, що її варто нести в Європу як щось самобутнє?

- По-перше, домра має багаті виразові можливості. ЇЇ конструкція дозволяє грати на ній як оригінальну музику, так і весь скрипковий репертуар, і більшість творів при цьому не втрачає художнього, естетичного рівня. Звісно, я говорю, як фанат свого інструменту, але я вважаю, що домра має безліч можливостей, але ще не відкрита до кінця, тому що має дуже малий термін існування.

- А чому відкривати інструмент має сенс через скрипкові твори, адже доцільніше було б показувати самобутність домри через власний, автентичний репертуар?

- Звичайно, є дуже багато оригінального національного сучасного класичного репертуару для домри. Але впізнавання інструменту може йде двома шляхами. У музикантів часто виникає питання, нащо грати скрипковий репертуар на домрі, але людям цікаво те, що вони знають. І коли публіка непідготовлена, і люди чують знайому музику на іншому інструменті — для них це відкриття, тому що вони не мають того стереотипу, що в музикантів. І тоді, коли люди ознайомилися з інструментом за допомогою тієї музики, що їм звичніше, ми додаємо сучасний оригінальний репертуар — тоді це сприймається ще потужніше. Підтвердженням цього були неодноразові гастролі оркестру «Лик домер» в Німеччині, Польщі, в Австрії та Нідерландах. Публіка фантастично сприймала інструмент. Гадаю, що інші музиканти також із цим стикались.

За часів бароко, коли композитори писали музику, то оговорювали той факт, якщо стрій дозволяє — можна грати твір на будь-якому інструменті. Тому ми можемо на домрі грати твори для мандоліни. Естетика звучання схожа, бо це струнно-смичковий інструмент, техніка правої та лівої рук дуже схожа, медіатор, характеристики згасання звука... Для нас це природне звучання. І популярність мандоліни свого часу, коли ще домра не була так розповсюджена, обумовлена можливістю долучитися до...

- … європейського матеріалу?

- Так. Але я про те, що струнно-щипковий інструмент — це близький нашому менталітету інструмент. Кобза, бандура — естетика звучання щипкових інструментів в нас закладена історично. Саме тому не виникає несприйняття, і через те мандоліна швидко завоювала свого часу. До того ж на початку ХХ століття інструменти могли завозитися з закордону, бо в Україні мандоліни виготовляли лише у Львові, Полтаві та Києві. Натомість виробництво домр і балалайок було масовим. Таким чином складність у доступі до інструментів призвів до того, що домра прижилась і змінила мандоліну.

- Камерний оркестр домр “Лик домер” — якесь унікальне явище в Україні. Яка його історія:

- Ми говорили, що на початку ХХ століття були мандолінові оркестри, тож у 1920–30–х роках виникали й домрові аматорські колективи (на кшталт камерного струнного оркестру). Оскільки до початку війни 2014 року я працювала в Донецьку, то цікавилася історією цих колективів там. З 1910 по 1920 роки у Маріуполі, наприклад, існував мандоліновий оркестр, а в 1920–ті роки в Краматорську, в селищі Грішино функціонували оркестри домрові. Власне виконавська школа почалася формуватися у 1960–х роках. Народившись в Херсоні, але отримавши освіту в Одесі та Києві Валерій Івко приїхав у Донецьк, де сформував свою власну виконавську концепцію. І коли через деякий час він виховав послідовників, виконавців-віртуозів, виникла ідея створити оркестр віртуозів, бо виконавська майстерність вийшла на дуже потужний рівень. Оркестр був створений у 1992 році, тож готуємо на наступний рік ювілейні концерти.

- Звідки походить назва «Лик домер»?

- Назва була знайдена в рукописній книзі  XVII століття «Апокаліпсис». Там зображені домри, або інструменти, що схожі на домри, але підписано «лик домер». Можна сказати, що «лик домер» — це «зображення домр», але в богослужбових книгах «лик» перекладаться як хор, собор (музикантів на зображенні декілька). І якщо говорити про ідею оркестру, то наш оркестр символізує саме собор, соборність і духовне єднання тих, хто належать до однієї школи виконавства.

До 2014 року у нас була дійсно потужна гастрольна діяльність. З 2014 року ми з Валерієм Микитовичем переїхали до Києва, частково і наші учні. Отож на базі цих студентів і людей, які переїхали в інші міста України, ми з 2015 року відновили діяльність нашого оркестру, хоча це було дуже важко. Але в нас вийшло. Десь до 2017 року ми грали концерти, однак, оскільки ми колектив, який існує лише з власного бажання, то складно збирати людей з різних куточків країни, в карантин тим паче. Проте ми даємо концерти: в Києві, в Консерваторії, у Філармонії, виступали на фестивалях «Київ Музик Фест», «Нова музика в Україні».

- Для «Лик домер» спеціально пишуть твори?

-Звісно, ще у Донецьку всі композитори Донецької організації Спілки композиторів України писали для нас твори. Найплодовитішими були власне Валерій Івко та Євген Спілка, Євген Петриченко, Олександр Нєкрасов, Олександр Руднянський. Це твори, написані професійною сучасною мовою, в нових тембральних умовах композитори намагалися для себе знайти творчі завдання, використовували і додекафонію, і алеаторику, і сонорику. Також ми співпрацювали з Володимиром Зубицьким, Володимиром Рунчаком. А коли приїхали в Київ, то намагалися знайти і тут можливості для співпраці із композиторами.

- Якою є  географія ваших гастролей?

- Майже завжди це було посередництво посольства певної країни у Донецьку. За посередництва посольства Польщі в Донецьку ми були на фольклорному фестивалі в Кракові. У Донецька було місто-побратим Бохум в Німеччині, тож все, що стосувалося культурних надбань, вони з Німеччини привозили до нас, а ми їздили оркестром в Німеччині. Це були такі собі спрямовані культурні акції, ми репрезентували культуру України та українського Донбасу.

Ми також були й на Уралі на фестивалі оркестрів. Чому я згадала про Урал? Бо саме на Уралі є розповсюдженою чотириструнна домра. Свого часу Київська консерваторія була евакуйована в Єкатеринбург, то наші викладачі там працювали, наша кафедра.

- Тобто Київ буквально передав традиції свого домрового мистецтва туди?

- Так. Тому що в Росії майже скрізь розповсюджена саме триструнна домра, а там, на Уралі, залишилися традиції Київської консерваторії і тодішні випускники нашої Консерваторії. Там був осередок чотириструнної домри.

- У вас дуже тривала педагогічна і виконавська практика, широке професійне коло спілкування. Які стереотипи про домру чи мандоліну існують? І давайте їх руйнувати! Який перший?

- Перший стереотип — це, звісно, приставка «народний» інструмент. Народний інструмент в деяких колах асоціюється не з тим, що це його минуле, адже кожний інструмент — спочатку народний, а потім він переростає закладені в ньому природні, іманентні можливості і стає професійним. Оскільки домра має ще дуже короткий термін історії, то ми живемо в період, коли ще укоріняємося в ніші академічних, професійних інструментів. Звісно, приставка «народний» накладає стереотип, що цей інструмент не задовольняє, начебто, високих інтелектуальних потреб (тобто народний значить у побуті, не серйозний). Саме з цим пов’язане ставлення до домри з боку інших інструментів. Але коли на практиці ти граєш надскладну Сонату, яка написана в додекафонній техніці із нескінченними виражальними можливостями, то питають одне: «А хіба на домрі можна так?». Це мене дивує (посміхається). Звісно, що можна.

- Другий стереотип?

- Інший стереотип, який заважає нам — вже з області політичної. Джерел документальних зовсім мало і «дехто» хоче спекулювати на тому, що домра — це російський інструмент. Ми ж хочемо доказати, що це наша історія, яку забрали. І коли я цікавилася тим, як в Донбасі розвивалася домра, то дізналася, що вона розвивалася саме як український інструмент. Звідси йде стереотип, що це не наш інструмент. Це дійсно заважає.

- І напевно третій стереотип — про обмеженість репертуару? Виходить, що насправді на домрі можна грати різний репертуар, а володіння технікою цього інструменту дає можливість перейти на мандоліну і грати ще ширше коло творів?

- Це історичний факт: домри не існувало в епоху бароко, в епоху класиків, романтиків. Тобто все те, що в інших інструментів є, а зокрема, композитори, які тоді створювали для інструментів музику, ми не маємо. В цьому причина обмеженості репертуару. Але все, що створено зараз для домри, охоплює всі форми, жанри, стилі. Є концерти, є сонати, є навтіь симфонії для камерного оркестру «Лик домер»; неокласицизм, неоромантика, неофольклор. У порівнянні з іншими інструментами цього, може, не так багато, але за 100–літній період, я вважаю, що це надзвичайно багато.

Оці головні проблеми не дозволяють нам вийти на серйозний рівень широкого і повноправного розповсюдження, який мають інші інструменти. Повинен пройти певний час. Інші інструменти декілька століть накопичували репертуар, а домра лише за 100 років пройшла насичений шлях. Ми зараз знаходимося в гущині цих подій, становлення інструменту. Якщо порівняти з тією ж мандоліною, то для неї вже у XVII–XVIII столітті такі, як Гуммель, писали музику.

- Власне, концерт Йоганна Гуммеля, який ви виконуватимете із Kyiv Symphony Orchestra у програмі «Four Countries / Чотири країни» і є саме тим вершинним, зразковим твором для мандоліни.

- Так, у XVII–XVIII століттях існувало 35 концертів для мандоліни, з них два були надруковані, а інші збереглися у рукописах. До Гуммеля майже все було створено італійською композиторською школою у стилі Вівальді, бо він був вершиною для бароко. Проте коли навіть інструмент навіть змінювався — композитори залишали ту ж форму та шукали у виразовості. Тому Гуммель, коли створив власний концерт, так би мовити, просунув саме форму концерту. Він створив класичний концерт, що вивів мандоліновий концерт на віртуозний рівень. Дослідники зазначають тут вплив Гайдна, з яким Гуммель товаришував. Але я тут чую Моцарта, в якого Гуммель навчався: його прозорість, простота фактури, ясна логіка викладення матеріалу. Музика ясна та зрозуміла і на додачу до усього тут відчувається моцартівська грайливість.

Послухати Мандоліновий концерт Йоганна Непомука Гуммеля у виконанні Світлани Білоусової та Kyiv Symphony Orchestra, а також музику Дьордя Лігеті, Кшиштофа Пендерецького та Антоніна Дворжака буде можливість вже цієї неділі о 19:00 в бальній залі готелю Hilton. Концерт «Four Countries / Чотири країни» присвячений головуванню Угорщини у Вишеградській четвірці.