«Біла» та «чорна» легенди Юзефа Пілсудського
Кар'єра Пілсудського завжди викликала найжвавіший інтерес і породила дві діаметрально протилежні легенди, в ореолі яких ця людина з'явилася перед нащадками — «білу» та «чорну». За першою з них: Пілсудський — славетний вождь нації, мудрий політик, демократ, який стоїть над інтересами окремих класів. «Чорна» легенда: він диктатор, який здійснив державний переворот у травні 1926 року, недалекоглядний інтриган, бездарний політик без принципів. Де правда? Скоріш за все посередині, хоча реальний «Начальник» був складнішим, ніж подавали його обидві легенди.
Народився майбутній диктатор Польщі в містечку Зулуві (Литвa) в сім'ї, яка вела свій рід із XIV століття. До речі, противники знущалися над його «знатністю» й непольським, а в більшій мірі литовським, корінням.
Ще зі шкільної лави в Юзика зародилася ненависть до царської Росії, що проводила масовану політику русифікації Польщі. В справі про замах групи Олександра Ульянова на царя 1887 року заарештували його брата — Болеслава. Для «профілактики» Юзефа заслали до Сибіру на 5 років, де він зацікавився соціалістичними ідеями, але Маркса знав поверхово, а його «Капітал» вважав скучним. 1892 року повернувся до Польщі й швидко вийшов на лідируючі позиції в молодій тоді ППС (Польська партія соціалістів). Їхня доктрина: головне — це національна незалежність, а соціалізм — у другу чергу. Класова солідарність підкорялася національній.
1900 року Пілсудського було заарештовано царською поліцією, але він майстерно симулював божевілля й незабаром утік із клініки. Він поєднував у собі жорстокість, натиск, точний розрахунок і вміння лавірувати. 1905 року загравав із Австро- Угорщиною й вів переговори з Японією, що воювала з Росією. 1912 року Пілсудський прийшов до історично важливого висновку: шлях до незалежної Польщі — це створення власних збройних сил, які будуть необхідні в майбутній сутичці між окупантами — Росією, Австро- Угорщиною та Німеччиною. 1913 року він почав підпільно формувати полки стрільців, які 1914 року пройшли бойове хрещення. Він був із ними в найзапекліших боях і зберігав незалежність польських частин від австрійців і німців, але 1917 року зіпсував відносини з останніми і його було інтерновано.
Пілсудський у листопаді 1918 року повернувся до Варшави й відразу ж проголосив незалежність Польщі. Перевірені в боях стрільці-легіонери зіграли головну роль у роззброєнні німецьких частин. Вони заклали підмурівок майбутньої 2-ї Речі Посполитої, вигравши дві локальні війни за Львів із ЗУНР (Західно-українська народна республіка) та за Вільнюс (Вільно) з Литвою. Начальник держави не перешкоджав скликанню Сейму, ставлячи себе над «сутичкою» будь-то «лівих» або «правих» (чи не правда, напрошуються аналогії з Україною кінця 90-х років).
Незважаючи на заперечення більшості депутатів Сейму, Начальник особисто присвоїв собі звання маршала. Він зумів врегулювати питання про західні кордони Польщі (з Німеччиною), зі східними було складніше. Уклавши із Симоном Петлюрою союз, Пілсудський задумав створити буферну, залежну від Польщі, державу в Україні. В квітні 1920-го в'ялопротікаючий конфлікт між совєтами та Польщею переріс у війну. Поляки до травня 1920 року взяли Київ, але під ударами червоної кавалерії їхній фронт розсипався, а більшовики увірвалися в межі споконвічно польських земель і навіть підійшли до Варшави. І ось тут сталося знамените «Диво на Віслі» (значення цієї битви для історії — розбилися плани Леніна й Троцького розпалити пожежу світової революції) — «непереможну й легендарну» було розгромлено, а її рештки відкотилися на багато сотень кілометрів. Перемога 1920 року сприяла розростанню «білої легенди» про Пілсудського. Він (за влучним визначенням одного із сучасників) «зійшов з поїзда під назвою «соціалізм» на станції «незалежність». Маршал звичайно ж розумів, що для більшості поляків питання стояло так: спочатку незалежність, а потім уже подивимось — яка.
У березні 1921 року в Ризі було підписано радянсько-польський мирний договір, за яким землі, населені в основному українцями та білорусами, до вересня 1939 року опинилися в складі Польщі.
У березні 1921 року було прийнято першу конституцію незалежної Польщі, а в грудні 1922 року обрано першого президента — Габріеля Нарутовича, останнього було вбито за тиждень після прийняття присяги. Наш герой і в цій складній ситуації знайшов вихід — засудив винуватців злочину й «пішов на спочинок» до 1926 року, коли його прихильники здійснили державний переворот. Пілсудський очолив уряд. Новий режим отримав назву «санація» (оздоровлення).
1930 року він розганяє Сейм за підтримки армії, поліції та легіонерів — своєї постійної опори. Режим санації зневажав права національних меншин, адже до 45% населення 2-ї Речі Посполитої становили українці, білоруси, євреї, німці, литовці. Таким чином, низка елементів «білої легенди» — демократизм, гуманізм і справедливість — викликають сумнів. Фатальний прорахунок Пілсудського (та його послідовників) полягав у тому, що Польща повинна лавірувати між СРСР і Німеччиною. Але він більше довіряв німцям. Поляки були впевнені в тому, що Франція та Англія не дадуть проковтнути Польщу сусідам. Але з вересня 1939 року польський народ заплатив дуже велику ціну за помилки своїх політиків — пакт «Ріббентропа—Молотова» зумовив крах польської держави. Пілсудський не дожив до нього. Помер він від раку печінки 12 травня 1935 року.
Масштаб особистості диктатора виходить далеко за межі національних політичних рамок — він був безумовно політиком усеєвропейського масштабу. Інше питання — якими методами він користувався?
